30 листопада 2022 року № 320/4636/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, у якому просить суд:
стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2022 по 27.04.2022 на загальну суму 69150,45 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що остаточний розрахунок відповідачем був проведений 28.04.2022, при цьому звільнений з посади він був з 18.01.2022. Таким чином, на думку позивача, в силу приписів статей 116, 117 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити позивачу грошову компенсацію виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву зазначив,що одноразова грошова допомога при звільненні перерахована позивачу лише 28.04.2022, оскільки кошти на виплату такої допомоги надійшли Департаменту пізніше двох місяців з дня звільнення зі служби позивача - 28.04.2022, однак виплачені в межах п'яти робочих днів після їх надходження (цього ж дня), що відповідає вимогам п. 8 розділу VI Порядку №260.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що застосування відповідачем пріоритету Порядку №260 над нормами КЗпП України є помилковим, оскільки норми КЗпП України, якими встановлено обов?язок повного розрахунку при звільненні, мають вищу юридичну сили ніж наказ МВС.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України.
Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 13.01.2022 №10 о/с звільнено зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (умзв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого 5-го відділу (оперативного супроводження особливо важливих справ) 2-го управління (протидії організованим формам злочинності в органах державної влади) Департаменту з 18.01.2022.
Під час звільнення позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вказану грошову допомогу позивач отримав 28.04.2022.
Наведені вище обставини сторонами не заперечуються.
Вважаючи несвоєчасну виплату одноразової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, з приводу чого суд зазначає таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII встановлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено наказом МВС від 06.04.2016 р. № 260, (далі - Порядок № 260), пунктом 2 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» встановлено, що поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За змістом абзацу першого пункту 6 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» Порядку № 260 нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.
Пунктами 7 та 8 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» Порядку № 260 передбачено, що у наказі про звільнення підрозділом кадрового забезпечення в разі необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначається стаж служби для її виплати. Крім того, у разі необхідності в наказі про звільнення додатково вказується підстави для проведення відрахувань з грошового забезпечення та інших виплат.
Одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Щодо можливості застосування у спірних правовідносинах положень законодавства про працю суд виходить з того, що оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні зі служби в поліції, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 р. в справі № 806/2164/16.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні, на яку мав право позивач, відноситься до належних звільненому сум, тому повинна бути виплачена у день звільнення позивача зі служби в поліції. Факт не виплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.
Посилання відповідача на пункт 8 розділу VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби» Порядку № 260 стосовно того, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські, суд визнає незмістовними з огляду на приведені вище норми права та правові висновки Верховного Суду, які враховуються судом в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, стосовно того, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
В цьому випадку фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 28.04.2022, таким чином відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2022 по 28.04.2022, тобто за 71 робочий день.
Враховуючи, що розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складав 43952,75 грн. (за листопад 2021 року - 22686,06 грн., за грудень 2021 року - 22266,69 грн.), то розмір середньоденного грошового забезпечення складає 720,54 грн. (43952,75 грн. : 61 день (кількість робочих днів у листопаді та грудні), що підтверджується довідкою про доходи від 02.06.2022 №102.
Відповідно, розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 51158,34 грн. (720,54 грн. х 71 день).
Посилання відповідача на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд визнає помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогам закону.
Суд звертає увагу, що відповідачем добровільно позивачу виплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча із затримкою. При цьому розмір такої допомоги не оспорюється ані позивачем, ані відповідачем.
Тобто в цьому випадку відсутній спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми, а цей спір виник саме з підстав затримки розрахунку з позивачем при звільненні, відповідальність за що передбачена саме частиною першою статті 117 КЗпП.
Інші аргументи відповідача, а саме стосовно виплати одноразової грошової допомоги після отримання асигнувань з бюджету, а також щодо першочергового фінансування з державного бюджету потреб національної безпеки і оборони, суду не бере до уваги, адже невиплата одноразової грошової допомоги є обмеженням права позивача на отримання належних сум при звільненні, а права на отримання належних коштів не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
При цьому судом враховано практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 р. у справі №750/5074/17.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2022 по 28.04.2022 в сумі 51158,34 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ідентифікаційний код 43305056).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.