ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" грудня 2022 р. справа № 300/4058/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 07.10.2022 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог, позивач зазначив, що являється пенсіонером СБУ України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2020 у справі №300/2266/20 задоволено його позов до відповідача, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок пенсії позивачу з розрахунком грошового забезпечення 90% з 01.01.2018. Також рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №300/2951/20 задоволено його позов до відповідача, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок пенсії позивачу з 01.04.2019, відповідно до довідки управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області" від 15.09.2020 №78 про розмір грошового забезпечення станом на березень 2019 року, встановленого за прирівняною посадою та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Вказане рішення відповідач виконав добровільно і перерахував пенсію, однак застосовано обмеження максимальним розміром (10 прожиткових мінімумів), встановлених для осіб, що втратили працездатність. Позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії до відповідача та просив здійснити перерахунок пенсії з 01.04.2019 без обмеження максимальним розміром, однак відповідач листом повідомив позивача, що пенсію перераховано вірно, однак не заперечують щодо обмеження її максимального розміру. Враховуючи наведене, позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.04.2019 без обмеження максимального розміру, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків (а.с.24-25).
Позивач у вказаний строк усунув недоліки. Подав заяву про уточнення позовних вимог, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) (а.с.35-36).
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 11.11.2022. У відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позову, зокрема зазначив, що 01.01.2016 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-III, відповідно до якого "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 по 31 грудня 2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень". Також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 строк тимчасової дії положення про обмеження розміру пенсії продовжено до 31.12.2017, тобто, законодавець установив обмеження пенсії до кінця 2017 в розмірі 10740 грн. Відповідно до закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 01.01.2018 становив 1373 грн, розмір якого з 01.07.2018 підвищився до 1435 грн, а з 01.12.2018 до 1497 грн. У зв'язку з цим переглядався максимальний розмір пенсії, передбачений ст. 43 Закону: з 01.07.2018, із 13730 грн до 14350 грн та з 01.12.2018 до 17490 грн відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 01.07.2019 становив 1564 грн, розмір якого з 01.12.2019 підвищився до 1638 грн. У відповідності до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 01.07.2020 становив 1712 грн. З 01.07.2021 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становив 1854 грн. У зв'язку з цим максимальний розмір пенсії, передбачений ст. 43 Закону: становив 18540 грн, а з 01.12.2021 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить 1934 грн, а максимальний розмір пенсії становить 19340 грн. також зазначив, що з 01.03.2022 на виконання постанови КМУ від 16.02.2022 №118, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області проведено позивачу індексацію основного розміру пенсії, шляхом збільшення на коефіцієнт 1,14, внаслідок чого розмір його пенсійної виплати склав 23026,84 грн, але з врахуванням вищенаведеного законодавства виплата становить 20270,00 грн. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що пенсія є щомісячним платежем і отриманий її розмір відомий позивачу. (а.с.41-49).
Розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 06.08.2004 та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
При перерахунку пенсії, згідно протоколу від 07.09.2022, основний розмір пенсії позивача становить 70% грошового забезпечення, розмір пенсії складає 23292,48 грн. З урахуванням обмеження у розмірі десятикратного розміру прожиткового мінімуму, установлених для осіб, які втратили працездатність, пенсійним органом розмір пенсії позивача визначено в розмірі 20270,00 грн. (а.с.22).
У зв'язку з обмеженням пенсії у розмірі десятикратного розміру прожиткового мінімуму, представник позивача звернулася з адвокатським запитом від 06.09.2022 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо виплати пенсії без такого обмеження.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом № 0900-0202-8/30982 від 08.09.2022 з посиланням на ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (із внесеними змінами Законом України №1774 від 06.12.2016) повідомлено представника позивача, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с.16-17).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до частини 5 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (в редакції, що діяла з 01.01.2008 до 01.10.2011, враховуючи зміни, внесені згідно із Законом України від 28.12.2007 № 107-VI) максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З 01.10.2011 Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” №3668-VI від 08.07.2011 частину 5 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” викладено в наступній редакції: “Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність”.
При цьому, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону установлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
В подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 911-VIII від 24.12.2015 частина 5 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” доповнена текстом наступного змісту: “тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень”.
Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Згідно змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей” № 1080-VІІІ від 12.04.2016 частина 5 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” стала вважатись частиною 7.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-XII від 09.04.1992, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Свої висновки Конституційний Суд України обґрунтував тим, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини 7 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, які визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення частини 7 статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” зі змінами, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 20.12.2016.
При цьому, відповідач заперечуючи проти позову також посилається на Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 1774-VIII від 06.12.2016, положення якого не визнавалися неконституційними.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №1774 від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Тобто, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 1774-VIII від 06.12.2016, у частині сьомій статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” слова і цифри “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року”.
Внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 6 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Крім того, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 року № 3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 року № 911-VIII дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.
Враховуючи, що пенсія позивачу призначена 06.08.2004 році, дія положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 № 911-VIІІ щодо обмеження пенсії її максимальним розміром на позивача не розповсюджується та при перерахунку пенсії не повинна застосовуватися.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.04.2019 року по справі №127/4270/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17 та від 12.03.2019 у справі №522/3049/17.
Таким чином, відповідачем помилково застосовані обмеження граничного розміру пенсії, який не повинен перевищувати десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність при виплаті щомісячного пенсійного забезпечення позивачу.
Згідно правової позиції Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі “Хонякіна проти Грузії” (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19.06.2012).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі “Колишній Король Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Крім того, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
За таких обставин, враховуючи, що зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо посилань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у відзиві на пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає таке.
Заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таке твердження випливає з норм законодавства. Зокрема, згідно статті 1 Закону України №2235-III "Про громадянство України" заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
В частині другій статті 2 Закону України №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Відповідно до ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", частини другої ст. 233 Кодексу законів про працю України можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Крім цього, згідно з частиною 3 статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Згідно правової позиції Верховного Суду (постанова від 05.04.2019 по справі №809/248/18) системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області 992,40 грн судового збору, сплаченого згідно з квитанцією від 06.10.2022 №9178-0705-5324-9092 (а.с.1).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не проведення з 01.04.2019 перерахунку пенсії, призначеної ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення №78 від 15.09.2020, без обмеження максимального розміру пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) здійснити обчислення, перерахунок та виплату пенсії, призначеної ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 за відповідною (аналогічною) посадою (на день звільнення зі служби) від 15.09.2020 №78, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.