30 листопада 2022 року Справа № 280/4887/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивача - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене в листі відповідача 5309-4653/Ш-02/8-0800/22 від 01.06.2022 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачу;
2) зобов'язати відповідача вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 01.08.1997, на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
3) стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в системі Електронний суд та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Меламедом В.Б., який діє на підставі ордеру серія АА №1054949 від 15.10.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 31.12.1992, після досягнення пенсійного віку, позивачу було призначено пенсію за віком, яка виплачувалася до виїзду за кордон. 17.02.1997 вона виїхала на постійне місце проживання в Ізраїль та з цього часу пенсію не отримує. Дізнавшись про порушення своїх прав, позивач 11.11.2020 через представника звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, до якої долучила всі необхідні документи. Проте за результатами розгляду вказаної заяви у поновленні виплати пенсії було відмовлено з підстав недотримання вимоги особистого звернення та відсутності доказів на право представлення інтересів у представника. Вказане рішення відповідача позивач вважає протиправним та таким, що порушує його конституційне право на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.08.2022 позовну заяву було залишено без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позивачу було надано десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.09.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
15.09.2022 представником відповідача засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Зокрема зазначає, що позивачем під час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії не дотримано вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині звернення особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, звернення з заявою встановленого зразка. Крім того, беручи до уваги приписи пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації) та вік). Документів, що підтверджують громадянство України позивачем не надано. При цьому представник відповідача зазначає, що термін дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивача, копія якого наявна в матеріалах справи та у відповідача, закінчився 04.01.2017, доказів продовження терміну дії не надано. Крім того, зауважує, що надане посвідчення не є документом, який посвідчує особу, яка звернулась за призначенням пенсії, подання якого передбачено раніше зазначеним пунктом 2.9 Порядку №22-1. З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для поновлення пенсії відсутні, відтак просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивачу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню пенсійного віку та наявності 40 років страхового стажу з 31.12.1992 була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон.
Для оформлення постійного проживання за кордоном позивачка оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22.11.1999 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196.
Перед виїздом за кордон позивачка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживала в Україні до 17.02.1997, тобто до дати виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 (дата видачі 04.01.1997; дійсний до 04.01.2007; строк дії продовжено до 04.01.2017) (а.с.29, 38).
17.02.1997 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу був наданий документ - посвідчення особи № НОМЕР_3 , виданий 19.05.2014.
11.11.2020 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії. Разом з даною заявою заявником додано, зокрема, посвідчення особи та апостильовану особисту заяву про поновлення пенсії та заява про витребування пенсійної справи та поновлення виплат пенсії (а.с.45-46).
У зв'язку з неотриманням позивачем відповіді на вказану заяву, 18.05.2022 через вебпортал Пенсійного фонду України до відповідача було направлено повторну заяву з вимогою надати рішення стосовно розгляду заяви про поновлення пенсії (а.с.46).
Листом відповідача від 01.06.2022 №5309-4653/Ш-02/8-0800/22 позивачу повідомлено, що на звернення від 11.11.2020 Головним управлінням була надіслана відповідь від 26.11.2020 №0800-0232-8/63276 на адресу, вказану при зверненні. Щодо питання поновлення пенсії позивачу представником відповідача роз'яснено, що заява про поновлення пенсії у відповідності до чинного законодавства приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, та реєструється у встановленому порядку, а у разі подання заяви через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України - за умови ідентифікації пенсіонера за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Відтак питання поновлення пенсії буде розглянуто після звернення позивача до сервісного центру із заявою відповідного зразка, паспортом громадянина України та надання оригіналів необхідних документів, визначених Порядком №22-1 та Постановою №1279 (а.с.26-27).
Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову поновити виплату пенсії, позивач через свого представника, звернулась до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Згідно зі статтею 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.3 Порядку №22-1 (у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
За пунктом 1.9 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пункт 2.9 Порядку №22-1 встановлює, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Пунктом 4.9 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
За змістом пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.8 Порядку №22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пункт 4.10 Порядку № 22-1 визначає, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України у встановленому порядку. На час виникнення спірних правовідносин у цій справі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
З листа відповідача від 01.06.2022 №5309-4653/Ш-02/8-0800/22 вбачається, що питання поновлення пенсії позивача буде розглянуто після звернення ОСОБА_1 до сервісного центру з заявою відповідного зразка, паспортом громадянина України та надання оригіналів необхідних документів, визначених Порядком №22-1 та Постановою №1279.
Водночас 11.11.2020 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії ОСОБА_1 , до якої зокрема додав особисту заяву про призначення/перерахунок пенсії від 15.07.2020. Не отримавши відповідь на раніше подану заяву, 18.05.2022 представник позивача повторно звернувся до відповідача вже із заявою про надання рішення стосовно розгляду заяви про поновлення пенсії від 11.11.2020.
Суд звертає увагу, що надана 15.07.2020 відповідачу заява про призначення/перерахунок пенсії, підписана ОСОБА_1 є додатком до заяви про поновлення пенсії ОСОБА_1 , за своїм змістом відповідає затвердженій Порядком №22-1 формі заяви про призначення пенсії.
Отже, відповідач, отримавши заяву представника позивача про поновлення пенсії ОСОБА_1 та додані до звернення документи, повинен був опрацювати її у відповідності до вимог Порядку №22-1, натомість, відповідач безпідставно розглянув таку заяву у порядку Закону України «Про звернення громадян», чим порушив права та законні інтереси позивача.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 18.06.2020 у справі №265/4170/17, від 09.09.2021 у справі №160/12588/19.
Суд зауважує, що з аналізу наведених вище норм чинного законодавства вбачається певний, законодавчо визначений, порядок призначення пенсій, який передбачає звернення особи, яка вважає наявним у себе права на призначення певного виду пенсії, з заявою за формою, встановленою чинним законодавством, та доданням підтверджуючих документів, за результатами розгляду яких орган Пенсійного фонду або витребує у заявника додаткові документи, або приймає заяву, реєструє її та передає до органу, що призначає пенсію, визначеного за принципом екстериторіальності, для прийняття рішення про призначення пенсії або про відмову у призначенні пенсії.
У разі невідповідності поданих заявником документів вимогам законодавства або у разі їх недостатності, відповідач в силу вимог положень 4.2 Порядку №22-1 не був позбавлений можливості витребувати вказані документи, однак прийнявши заяву про призначення пенсії встановленої форми, у відповідача виник обов'язок щодо опрацювання у відповідності до Порядку №21-1 з метою прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії, а не надання роз'яснень в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, суд звертає увагу, що за положеннями пункту 4.2. Порядку №22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу видавалась розписка з наданням строку для подачі додаткових документів для призначення пенсії, зокрема паспорту громадянина України та інших документів, передбачених Порядком №22-1 та Постановою №1279.
Щодо посилання відповідача про необхідність особистого звернення позивача із заявою про призначення пенсії до органу, що призначає пенсію, суд звертає увагу, що пункт 1-3 Порядку №22-1 передбачає можливість подання заяви про призначення пенсії представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Спір щодо непідтвердження представником позивача Меламедом В.Б. повноважень на подання заяви позивача про призначення пенсії за віком до органу Пенсійного фонду України у цій справі відсутній.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії від 15.07.2020.
За наведених обставин суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача та частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду заяви позивача про призначення пенсії від 15.07.2020, та зобов'язання відповідача розглянути (опрацювати) заяву позивача у відповідності до вимог Порядку №22-1, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
Водночас суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в іншій частині у зв'язку із наступним.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Нарахування пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати динаміку зміни розміру пенсії при її перерахунку.
За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Водночас Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Враховуючи, що відповідачем рішення про призначення/відмову у призначенні пенсії позивачу не приймалось, тобто фактично заява позивача про призначення пенсії по суті розглянутою не була, суд за встановлених у цій справі обставин не має права підміняти собою уповноважений орган та приймати замість нього відповідне управлінське рішення.
Суд зазначає про передчасність вимог щодо нарахування індексації та компенсації втрати частини доходів, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а з огляду на те, що виплату пенсії з 01.08.1997не здійснено, питання щодо нарахування індексації пенсійним органом не вирішувалось то, відповідно задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., суд наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.11.2019 у справі №818/1430/17 та у постанові від 18.06.2020 у справі №339/183/16-а, що враховується судом, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, до суду не надано належних та допустимих доказів заподіяння позивачу душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.
Разом з тим, ніяк не обґрунтовано й розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн., у той час коли судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Виходячи зі змісту наведених правових приписів, беручи до уваги недоведеність належним чином факту заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також відсутність зазначення, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження наданими до матеріалів справи письмовими доказами, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до положень частин 1, 2 статей 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Квитанцією від 02.09.2022 №1458-8529-2297-9812 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 992,40 грн. (а.с.54). Враховуючи часткове задоволення позову, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 15.07.2020 у відповідності до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 15.07.2020, подану 11.11.2020 представником ОСОБА_2 , у відповідності до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.11.2022
Суддя К.В. Мінаєва