м. Вінниця
29 листопада 2022 р. Справа № 120/9096/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 09.11.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано особі, яка її подала, строк для усунення недоліків. Зокрема, даною ухвалою вказано на наступні недоліки позовної заяви:
- у позовній заяві не зазначено адреси електронної пошти відповідача чи відомостей щодо її відсутності та реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача;
- позивачем додано до позовної заяви незасвідчені копії доказів;
- позивачем не додано до позовної заяви копії документів, що посвідчують особу;
- до позовної заяви не додано документів на підтвердження сплати судового збору позивачем.
21.11.2022 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви до якої долучено квитанції про сплату судового збору в загальному розмірі 992,41 грн.
Ознайомившись з вказаною заявою, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Так, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд, окрім іншого, виходив із того, що положеннями ч. 2 ст. 94 КАС України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно із ч.ч. 4, 5 ст. 94 КАС України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55. За вказаним нормативно-правовим актом відмітка про засвідчення копії документа складається: зі слів "Згідно з оригіналом" назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису.
В порушення вказаних норм законодавства додані до позовної заяви документи не були засвідчені позивачем із урахуванням наведених правил.
Висновок щодо обов'язку належного засвідчення копії документів узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 02.10.2018 у справі №2а-15994/12/2670, від 11.09.2018 у справі № 826/15414/17, від 11.02.2020 у справі №826/2935/14.
Разом із тим, позивач вимоги ухвали суду від 09.11.2022 у цій частині не виконала.
Відмовляючись засвідчувати докази. долучені до матеріалів позовної заяви, позивач зазначає, що нею подано оригінал звернення до відповідача від 18.07.2022 року. Однак, суд вважає дані доводи позивача необґрунтованими, оскільки, позивачем до матеріалів справи долучено копію відповідного звернення, що підтверджується Актом, складеним відповідальними працівниками суду від 04.11.2022 року.
Також, для встановлення дійсності звернення позивача до суду з даною позовною заявою, позивачу було запропоновано надати належним чином засвідчену копію її паспорта громадянина України.
Втім, позивач відмовилась від виконання вимог ухвали у цій частині.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу, що частиною першою статті 43 КАС України передбачено, що здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - це абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, може бути лише особа, яка володіє процесуальною правоздатністю.
Відповідно до частини другої статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Так, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки, а також наділяти таким правом іншим осіб.
При цьому, суд звертає увагу, що до позовної заяви не додано копію паспорта позивача, що є підтвердженням її правосуб'єктності.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно надати суду належним чином засвідчену копію паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію її місця проживання.
Також, слід зазначити, що подана позивачем позовна заява та додатки до неї, роздруковані на чернетках, зворотній бік яких містить інформацію, що немає жодного відношення як до адміністративного позову у цій справі так і до позивача (супровідні листи у інших справах та за участю інших осіб, ухвала суду та відповіді на звернення).
Суд зауважує, що за своєю правовою природою, позовна заява - це одна із заяв по суті справи, яка є документом та процесуальним засобом реалізації права особи на звернення до суду. У позовній заяві позивач повинен викладати свої вимоги та їх обґрунтування щодо предмета спору. Процесуальний закон не обмежує право позивача на виготовлення позовної заяви як із одностороннім так із двостороннім використанням паперового носія інформації, однак у випадку двостороннього друку документа, інформація розміщена на носії (зокрема листі формату А 4), повинна стосуватися поданого позову.
Натомість подання позовної заяви на чернетках свідчить як про неналежне ставлення до реалізації процесуальних прав особи, котра подає позов, так і про довільне сприйняття встановлених правил щодо ініціювання судового процесу.
Крім цього, використані позивачем чернетки документів містять охоронювані законом дані інших осіб. Зокрема у них відображено адресу місця проживання ОСОБА_2 . Вказана інформація відноситься до персональних даних цих осіб, які не можуть поширюватися позивачем без згоди суб'єкта персональних даних. При цьому порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Окрім того, в силу вимог частини першої та другої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Отже, закон наділяє правом звернення до суду особи або самостійно, або через представника. При цьому, якщо позов подається представником, то, по перше, інформація про представника повинна бути зазначена у позовній заяві згідно ч. 6 ст. 160 КАС України, а по друге, до позовної заяви мають бути надані належні докази на підтвердження повноважень такого представника.
Як зазначено у частині 10 статті 44 КАС України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Отже, особистий підпис учасника справи на поданій ним до суду заяві є обов'язковим реквізитом такої заяви (позовної заяви), який надає їй юридичної сили та вказує на власне волевиявлення відповідної особи, яка звертається до суду, на вчинення певної процесуальної дії.
Так, судом встановлено, що дана позовна заява підписана від імені ОСОБА_1 .
Однак, ознайомившись із підписом позивача на такій позовній заяві суд доходить висновку, що такий підпис їй не належить, про що свідчить долучена до позовної заяви копія довіреності від 09.11.2021). Дана невідповідність підпису позивача є очевидною та не потребує будь-яких спеціальних знань, з огляду на що суд доходить до переконання про те, що така позовна заява від імені ОСОБА_1 підписана іншою особою.
Водночас до позовної заяви та заяви на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_3 на підтвердження своїх повноважень для подання відповідних документів, як представника ОСОБА_1 , надано копію довіреності Вороновицької селищної ради.
Дійсно, виходячи зі змісту копії цієї довіреності, ОСОБА_3 наділений повноваженнями та правом підписання і подання від імені ОСОБА_1 позовних заяв та інших документів.
Однак, реалізувати таке право у цій справі дана особа могла лише за умови підтвердження своїх повноважень належними документами, якими виходячи зі змісту статті 59 КАС України є оригінал або належним чином посвідчена копія довіреності на представника.
Проте, наявна в позовних матеріалах копія довіреності є незавіреною у встановленому законом порядку, тому не може вважатися тим належним документом, який би підтверджував повноваження представника на підписання позовної заяви.
Так, щодо способу завірення копії нотаріально посвідченої довіреності, то суд зазначає, що відповідно до пункту 10 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат", засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них покладається на нотаріусів.
Статтею 75 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Цією ж статтею встановлено, що вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Крім того, виходячи з положень п.п. 3.3 п. 3 Глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, вірність копії (фотокопії) документа засвідчується нотаріально, якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.
Враховуючи викладене, у разі якщо повноваження представника сторони фізичної особи визначені у довіреності, яка посвідчена нотаріально, належною копією такої довіреності може бути виключно нотаріально засвідчена копія довіреності.
Аналогічна правова позиція із цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 810/5119/18 (провадження № К/9901/6328/19), у якій судом касаційної інстанції сформовано правовий висновок про те, що долучена до позовної заяви копія нотаріально посвідченої довіреності, яка завірена самим позивачем, не може вважатися такою, яка засвідчена у визначеному законом порядку.
В даному ж випадку, наявна в позовних матеріалах копія довіреності незавірена (навіть самим позивачем чи його представником), а тому не може вважатись належним доказом який би підтверджував повноваження представника на підписання та подання позовної заяви за позивача.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13.03.2018 у справі № 914/2772/16; від 21.03.2018 у справі № 914/2771/16).
Разом з тим, суд звертає увагу, що вищезазначена довіреність видана Вороновицькою селищною радою 09.11.2021 року строком на один рік і дійсна до 09.11.2022 року.
При цьому, заяву на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, представником позивача подано до суду 21.11.2022 року, тобто після закінчення строку дії відповідної довіреності.
Вищезазначене свідчить про відсутність у ОСОБА_3 права на подачу від імені ОСОБА_1 заяви, поданої ним 21.11.2022 року.
Частиною 2 статті 121 КАС України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи вище викладене, а також з метою запобігання обмеження прав позивача на звернення до суду, вважаю за необхідне продовжити строк на усунення недоліків позовної заяви, зазначених в мотивувальній частині даної ухвали та ухвали від 09.11.2022 року.
Керуючись ст. 121, 248, 294 КАС України, суд
Продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви у справі № 120/9096/22 на 5 днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала суду першої інстанції оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Чернюк Алла Юріївна