про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
29 листопада 2022 р. Справа № 120/9762/22
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Визначаючись щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд керується приписами частини 1 статті 171 КАС України, якими передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує: чи відповідає вона вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись із вимогою про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 18.07.2019 року у виконавчому провадженні № 59564706, позивачці слід врахувати строки звернення до суду.
Так, частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому, нормами пункту 1 частини 2 статті 287 КАС України визначено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено з матеріалів адміністративного позову, постанова про стягнення виконавчого збору № 59564706 прийнята державним виконавцем 18.07.2019 року. Разом з цим, до суду із даною позовною заявою позивачка звернулась лише 21.11.2022 року.
Таким чином, позивачкою пропущений строк звернення до суду з цим позовом.
Факт пропуску строку звернення до суду визнається позивачкою, про що свідчить її прохання у позовній заяві визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що на території України з 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про ведення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії", суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.
Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
В аспекті наведеного варто зазначити і те, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 року у справі № 9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17.03.2021 року у справі № 160/3121/20, від 18.03.2021 року у справі № 320/2915/20 та ін.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, з огляду на доводи позивачки, якими вона обґрунтовує поважність причин пропуску такого, суд звертає увагу на те, що у зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 26.09.2022 року.
Перелік формується за погодженням Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. Є три критерії, на які при цьому спираються: - території, що є тимчасово окупованими; - території, що знаходяться в оточенні (блокуванні); - території, на яких ведуться активні бойові дії.
Станом на 26.09.2022 року до переліку ввійшли 9 областей та 362 громади. Це територіальні громади Дніпропетровської (10 громад), Херсонської (49 громад), Харківської (56 громад), Миколаївської (26 громад), Донецької (66 громад - усі), Луганської (37 громад - усі), Запорізької (56 громад), Сумської ( 22 громади), Чернігівської (4 громади) областей.
Отже, як встановлено зі статистики до територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних дій (бойових) дій, Вінницька область та м. Вінниця не перебувають на зазначених територіях.
При цьому, позивачкою до суду не надано належних доказів, що з 24.02.2022 року по 21.11.2022 року вона знаходилась та/або проводила діяльність на територіях проведення бойових дій чи районах, які перебували/перебувають під окупацією, що в свою чергу слугувало об'єктивною перешкодою для вчасного звернення позивача до суду з цим позовом.
Окремо слід наголосити, що обставини, які слугували зверненню до суду, стосуються періоду, починаючи з 18.07.2019 року та не обмежуються лише періодом воєнного стану в Україні.
У зв'язку із зазначеним, твердження позивачки до уваги судом не приймаються та у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду суд відмовляє.
Згідно із ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Підсумовуючи зазначене у суду виникла необхідність запропонувати позивачці надати заяву про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску, яке буде підтверджуватись належними та допустимим доказами.
Крім того, слід звернути увагу, що позивачем у позовній заяві об'єднано позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Згідно зі статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За правилами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таким чином, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
При цьому, враховуючи норми ч. 1 ст. 21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Однак, частиною 6 ст. 21 КАС України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
В розумінні пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Частиною 1 статті 172 КАС України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Згідно зі частиною 2 статті 172 КАС України, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Так, судом встановлено, що позивачкою подано позовну заяву із вимогами, що належить розглядати в порядку різного судочинства, які в свою чергу не пов'язані між собою, а саме: позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого боргу та вимоги про зобов'язання зняти арешти, накладенні постановами державного виконавця.
Крім того, у позовній заяві позивачкою визначено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на її стороні ОСОБА_2 .
Частиною 4 статті 49 КАС України встановлено, що у заявах про залучення третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Визначальним критерієм встановлення доцільності вступу у розгляд справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є ймовірність того, що рішення у даній справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.
Суд звертає увагу на те, що позивачкою не подано заяву про залучення в якості третьої особи ОСОБА_2 та не обґрунтовано необхідність такого залучення.
Більше того, у прохальній частині адміністративного позову позивачка однією з вимог просить зобов'язати зняти арешт з майна та коштів ОСОБА_2 . В той же час ОСОБА_2 не є позивачем у цій справі.
Частиною 1 та 2 статті 43 КАС України установлено, що здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки.
У випадках, встановлених законом, фізичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах (частина 1 статті 53 КАС України).
До матеріалів справи не було долучено жодного належного та допустимого документу, який би підтверджував право ОСОБА_1 представляти інтереси ОСОБА_2 . Відтак суду не зрозуміло у якості кого виступає позивачка по відношенню до ОСОБА_2 заявляючи позовні вимоги.
У зв'язку з викладеним, позивачці сліду уточнити суб'єктний склад сторони позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 зазначеної статті КАС України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. 19, 21, 49, 122, 123, 160, 161, 169, 287 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, залишити без руху.
Запропонувати позивачці у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
Дану ухвалу направити позивачці.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович