м. Вінниця
30 листопада 2022 р. Справа № 120/7757/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги представник позивача вказує, що 21 серпня 2022 року позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отач» для перетину держаного кордону.
21 серпня 2022 року інспектором ПС 1 категорії віпс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » тип (А) майстер-сержантом ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 на виїзд з України громадянину України. Підставою зазначено у ріщенні стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню з підстав того, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон.
Більш того, постанов державного виконавця чи то судових рішень про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відносно громадянина України ОСОБА_1 на виконанні немає, тимчасове обмеження відносно нього не здійснюється.
Відтак, тимчасових обмежень у праві виїзду позивача за кордон немає
Крім того, згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
На переконання представника позивача, діючі законодавчі акти не містять застереження з приводу того, що інші органи можуть самостійно визначати перелік документів для перетину державного кордону, так само як і не містять норм, які б наділяли будь-які інші органи, в тому числі і Державну прикордонну службу та її підрозділи самостійно визначати перелік додаткових документів для перетину кордону України громадянами України.
Отже, ні фактичних, ні правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення не існувало, що має наслідком прийняття протиправного акту, який підлягає скасуванню.
Представник позивача наголошує на праві вільного пересування, яке є основоположним правом людини, гарантоване статтею 2 протоколу 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
Представник позивача, покликаючись на рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року, вказує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України...»
Наявність листів чи навіть підзаконних актів, які встановлюють обмеження основоположних прав, в тому числі і право на вільне пересування, може бути встановлено лише законом. В той же час у справі Позивача не були наявні підстави визначені законом, які б дозволяли обмеження його права на виїзд з країни.
Зрештою, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19 : «Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
З метою скасування вказаного рішення та зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу в перетині державного кордону України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, крім випадків передбачених ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", позивач через свого представника звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 23.09.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
17.10.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що статтею 64 Конституції України визначено вичерпний перелік конституційних прав та свобод, які не можуть обмежуватися у будь якому випадку, тобто є абсолютними.
Проте, у вказаному переліку відсутні права, передбачені ст. 33 Конституції України, в тому числі право вільно залишати територію України.
Спростовуючи доводи позивача відповідач зазначає, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частинах 3 та 4 передбачає можливість обмеження свободи пересування, у тому числі право залишати свою власну країну, а саме «передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб».
Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», яким в пункті 3 визначено обмеження прав передбачених ст. 33 Конституції України, в тому числі право вільно залишати територію України, затверджений відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Тобто, введені обмеження, з міркувань передбачених ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, передбачені саме Законом та є необхідними в інтересах національної та громадської безпеки, на період дії воєнного стану.
Відтак, згідно з Протоколом обмеження права залишати свою власну країну можуть бути законно застосовані в інтересах національної безпеки.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, встановив наступне.
Позивач 21 серпня 2022 року прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отач» для перетину держаного кордону.
Спірним рішенням, згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2022 № 264); доповнення до №23-6855/0/6-22-Вих від 17.03.2022 «Щодо порядку організації виїзду за-кордон на період дії правового режиму воєнного стану» (далі-Правила перетинання державного кордону громадянами України), відмовлено позивачу у перетинні державного кордону на виїзд з України громадянину України, який досяг 16-річного віку. На підставі: статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Позивач вважає рішення протиправним, а відтак таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Відповідно до ст 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.1994 року (далі - Закон №3857-XII).
Згідно статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі - Закон №389-VIII, станом на момент спірних правовідносин).
Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022 року (далі - Указ № 133/22), затвердженого Законом України № 2119-IX від 15.03.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 259/2022 від 18.04.2022 року (далі - Указ № 259/22), затвердженого Законом України № 2212-IX від 21.04.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 17.05.2022 року, яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, та Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 р. №2738-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб.
Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.1994 року передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року (далі іменовано по тексту Правила №57, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин станом на 03.04.2022 року з урахуванням доповнень внесених згідно з Постановою КМ №383 (383-2022-п) від 29.03.2022, яка набрала законної сили 02.04.2022; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 399 (399-2022-п) від 01.04.2022, яка набрала законної сили 02.04.2022) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543):
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України № 3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Згідно частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа: військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Отож, Законом України №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
У відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20,22).
При цьому п. 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Такими підтверджуючими документами в силу Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» може бути відстрочка від призову під час мобілізації або підтверджуючий документ у кожному конкретному випадку як особа, яка не підлягає призову.
Отже, оскільки позивач при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували, його право на перетин кордону, а також, те що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, відтак оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку від є правомірним.
З приводу того, що наразі жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон, то суд такі доводи вважає помилковими, оскільки відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, який затверджений відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Також суд відхиляє твердження представника позивача про те, що ні закон, ні Правила перетинання кордону не містять норми про те, шо особа для перетинання кордону має пред'явити будь-які інші документи, окрім паспорта, що і було зроблено Позивачем.
Статтею 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1455 затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, в п. 8 якого вказано, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до Правил перетинання державного кордону, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57 (із внесеними змінами), у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи (п.2).
Такі підтверджуючі документи, як зазначено вище, в особливий період передбачені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стосовно позовної вимоги позивача з приводу зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу в перетині державного кордону України за наявності паспорту України для виїзду за кордон України, то такі не підлягають задоволенню з огляду на те, що вказана вимога позивача стосується ймовірних дій відповідача на майбутнє. Натомість відповідно до ст. 2 КАС України захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб.
До того ж, оскаржуване рішення про відмову у виїзді в перетині державного кордону не тягне за собою юридичної заборони в перетині державного кордону, тобто має разове застосування та приймається на підставі діючого законодавства на основі поданих документів, а тому не створює перешкод в подальшому для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Судові витрати на користь позивача не присуджуються, оскільки в силу приписів ст. 139 КАС України, стягнення таких не передбачено в разі відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 );
Відповідач: 24 прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (24004, Вінницька область, м. Могилів-Подільський, вул. Острівська, буд 2, код ЄДРПОУ 14321819).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна