23 листопада 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 669/154/22
Провадження № 22-ц/4820/1741/22
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.
секретар судового засідання Цугель А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 669/154/22 за позовом ОСОБА_1 до Ямпільської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2022 року (суддя Бараболя Н.С.).
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,33 га, по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до архівного витягу з рішення сесії Воробіївської сільської ради №4 від 02 квітня 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадян» передано у власність його матері, ОСОБА_2 , в порядку приватизації земельну ділянку, площею 0,33 га, по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач є сином померлої ОСОБА_2 та спадкоємцем за заповітом після її смерті.
Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . 23 березня 2019 року позивачем зареєстровано право власності на належну частину домоволодіння.
Позивач вважає, що, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та споруд, до нього, як власника житлового будинку, перейшло право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .
Однак, Ямпільською селищною радою Білогірського району Хмельницької області, не визнається право позивача на земельну ділянку, а тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не надав оцінку рішенню Ямпільської селищної ради у вигляді листа від 21.01.2022 за №110/02-24, відповідно до якого селищна рада зазначає, що позивач вже використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги додаткові письмові пояснення, якими обґрунтовувалось право позивача на завершення приватизації ј частини спірної земельної ділянки, яке не визнається Ямпільською селищною радою. А тому, на думку позивача, належним способом захисту невизнаного права на земельні ділянки є визнання за позивачем права на всю земельну ділянку.
Учасники справи до суду не з'явилися, хоча про день і час розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підялгає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням сесії Воробіївської сільської ради №4 від 02 квітня 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадян» надано ОСОБА_2 право на приватизацію земельної ділянки, загальною площею 0,33 га (для обслуговування житлового будинку в розмірі - 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,08 га) (а.с. 5).
Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2019 року у справі №669/1077/18 визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 6-8).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна №298070239 від 04 лютого 2022 року право власності на 3/4 частини житлового будинку за АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Положеннями статей 6, 67 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_2 дозволу на приватизацію) передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських споруд у розмірі не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 га.
Статтею 23 ЗК України 1990 року (у вказаній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» та Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет).
Разом із тим, порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку було зазначено в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція № 43).
Тобто на час вирішення питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 у власність в порядку приватизації порядку послідовних дій процедури та форми державного акта затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці правовідносини.
Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року.
Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб.
Ст. 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно до ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, як це визначено в ст. 81 ч.1 п. «г» Земельного кодексу України.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.
ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.
Зазначений висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 14-652цс18.
З урахуванням зазначених норм права та обставин справи, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства, то до складу спадщини входить в тому числі і право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочала за життя у встановленому порядку та не завершила у зв'язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з вимогами щодо визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,33 га, по АДРЕСА_1 , а не про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця, і саме такий спосіб захисту прав передбачений положеннями ст. 152 ЗК України та ст. 16 ЦК України.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У частині 2 ст. 5 ЦПК України визначено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що поданими до суду додатковими письмовими поясненнями обґрунтовувалось право позивача на завершення приватизації 1/4 частини спірної земельної ділянки, оскільки нормами цивільного процесуального законодавства чітко визначено вимоги щодо письмової форми та змісту заяв по суті справи (позовної заяви, заяви про зміну предмета або підстав позову). Разом з тим, додаткові письмові пояснення позивача щодо предмета спору не викладені останнім у формі заяви по суті справи, вони не містять матеріально-правових вимог позивача до відповідача (щодо права позивача на завершення приватизації земельної ділянки), стосовно яких суд мав ухвалити судове рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 20 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2022 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай