Справа № 522/10548/19
Провадження № 1-кс/522/6405/22
29 листопада 2022 року Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арештів з майна, -
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернулась до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, у якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 03.07.2019 у справі № 522/10548/19, провадження № 1- кс/522/12745/19, з транспортного засобу марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 ; скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2022 у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/2416/22, з транспортного засобу марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 ; виконання ухвали покласти на слідчого та прокурора (процесуального керівника) у кримінальному провадженні № 12013170470005312.
Заявник в судове засідання не з'явилась, надіслала заяву, у якій просила клопотання задовольнити та розгляти без її участі.
З матеріалів клопотання вбачається, що з ухвал Приморського районного суду м. Одеси, що містяться в Державному реєстрі судових рішень у справі № 522/10548/19, вбачається, що на теперішній час в провадженні СВ ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеський області знаходяться матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170470005312 від 16.08.2013 за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України.
З ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2022 року у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/5116/22 слідує, що досудове розслідування у кримінальному провадження за № 12013170470005312 від 16.08.2013 здійснює старший слідчий зазначеного слідчого підрозділу старший лейтенант поліції ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 на підставі довідки-рахунку 18.10.2012 придбав автомобіль марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 .
05 вересня 2022 року вказаний автомобіль вилучено слідчим слідчого відділу Деснянського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_6 .
Документальне оформлення затримання і вилучення автомобіля здійснювався за участю належного користувача - громадянина ОСОБА_7 в приміщенні Деснянського УП ГУНП у м. Києві, куди ОСОБА_4 прибув на момент завершення цієї процедури.
Зі змістом складених документів, які вже були підписані ОСОБА_7 до його прибуття в орган поліції, ОСОБА_4 як власника зазначеного транспортного засобу ніхто не знайомив. Копій будь-яких документів, які були складені слідчим, та документу, який би пояснював підстави вилучення автомобіля та його поміщення на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів Державного підприємства МВС «Інформ-Ресурси», ні належному користувачу автомобілем - громадянину ОСОБА_7 , ні власнику ОСОБА_4 надані не були.
Разом з тим, після закінчення документального оформлення затримання і вилучення автомобіля, зазначеним слідчим ОСОБА_4 було продемонстровано ухвалу слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2022 року у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/2416/22, якою накладено арешт на автомобіль, що належить ОСОБА_4 , копія якої останньому надана не була.
З вказаної ухвали вбачається, що у листопаді 2021 року до слідчого судді надійшло клопотання ВКФ «Юніол» (надалі - ВКФ), в якому ВКФ просить накласти арешт на транспортні засоби, у тому числі на автомобіль «Toyota Camry», 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_2 . В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що в провадженні Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження № 12013170470005312 від 16.08.2013, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст.190 УК України, у зв'язку із заволодінням майном ВКФ «Юніол» у вигляді ТОВ.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2022 року у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/2416/22, клопотання задоволено. Накладено арешт на транспортні засоби, у тому числі на автомобіль «Toyota Camry», 2008 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , шляхом встановлення заборони будь-яким особам відчужувати у будь-який спосіб, розпоряджатись та використовувати це майно.
Опрацюванням Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що зазначена ухвала у реєстрі відсутня.
ОСОБА_4 неодноразово звертався до Приморського районного суду м. Одеси з запитами на публічну інформацію шляхом заповнення електронної форми запиту на сайті Приморського районного суду м. Одеси, про що на електронну адресу надходило підтвердження надсилання запиту щодо отримання інформації про копію електронного примірника ухвали слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/2416/22, яка була оприлюднена шляхом її надсилання Приморським районним судом міста Одеси до Єдиного державного реєстру судових рішень, однак, відповіді на запити судом не надано до цього часу.
Слід зазначити, що 27.11.2015 апеляційним судом Одеської області у справі 521/19640/13-к, провадження 11-сс/785/1751/15, задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 та скасовано ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 27.11.2013, якою було задоволено клопотання ВКФ про накладення арешту на автомобіль марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_9 .
Судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що ОСОБА_4 добросовісно набув право власності на автомобіль 18.10.2012, та не є особою, на майно якої може бути накладено арешт.
Про вказані обставини було достеменно відомо ВКФ, однак воно знову звернулось до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, не повідомивши про обставини, встановлені апеляційним судом Одеської області у справі 521/19640/13-к, провадження 11-сс/785/1751/15, чим ввело в оману слідчого суддю щодо дійсних обставин справи.
Таким чином, на момент винесення ухвали від 22.04.2022 слідчим суддею Приморського районного суду міста Одеси, автомобіль з 2012 року належав на праві приватної власності добросовісному набувачу ОСОБА_4 ..
Таким чином, на час звернення ВКФ з клопотанням у листопаді 2021 року на автомобіль, що належить ОСОБА_4 , вже був накладений арешт.
Отже, слідчим суддею Приморського районного суду міста Одеси при винесенні ухвали від 22.04.2022 у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/2416/22 допущено неповноту і однобічність судового розгляду, не з'ясовано усіх обставин, що мають значення для вирішення клопотання, внаслідок чого ухвалено неправосудне рішення, чим позбавлено ОСОБА_4 права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41 Конституції України).
Щодо ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2019 року у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/12745/19 слід зазначити, що в обґрунтування цієї ухвали суддею вказано, що «приймаючи до уваги, що вищезазначені транспортні засоби є об'єктом кримінального правопорушення, вважаю необхідним, з метою збереження майна, накласти арешт на вказані автомобілі з забороною відчуження зазначеного майна».
Однак, частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Водночас, ухвалою від 27.11.2015 апеляційного суду Одеської області у справі 521/19640/13-к, провадження 11-сс/785/1751/15, підтверджено, що ОСОБА_4 придбав автомобіль на підставі довідки-рахунку 18.10.2012, тобто через 4 роки після того, як автомобіль був зареєстрований ОСОБА_9 , та зареєстрував його у встановленому законом порядку.
Також, судом апеляційної інстанції у цій ухвалі вказано, що слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 КПК України, а саме - якщо таке майно: підшукане, виготовлене, пристосоване чи використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегло на собі його сліди; призначалось (використовувалось) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з його незаконним обігом; одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову.
З матеріалів провадження вбачається, що автомобіль марки «Toyota Camry», номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , не є майном, яке відповідає критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України.
ОСОБА_4 законно набув право власності на вищевказаний автомобіль 18.10.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 на його ім'я.
В розумінні ст. 170 КПК України, ОСОБА_4 не є особою, на майно якої може бути накладений арешт.
ОСОБА_4 в рамках даного кримінального провадження № 12013170470005312 від 16.08.2013 року не має будь-якого процесуального статусу. Добросовісність набуття ним права власності на спірний автомобіль підтверджена ухвалою від 27.11.2015 апеляційного суду Одеської області у справі 521/19640/13-к, провадження 11-сс/785/1751/15, яке набрало законної сили.
З ухвал від 03.07.2019 та 22.04.2022 не вбачається, що суд вчиняв дії для встановлення та виклику власника майна, що підлягало арешту, хоча мав об'єктивну можливість це зробити з урахуванням наявності доступу до відповідних державних реєстрів, у зв'язку з чим відбулося протиправне обмеження права власності на це майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а накладання арешту, відповідно, втручанням у його право власності, що також є протиправним.
У вищезазначеному рішенні ВРП погодилась із доводами Третьої Дисциплінарної палати про те, що неповідомлення власника майна про розгляд клопотання про накладення арешту на майно мало істотне значення, оскільки не дало йому змоги навести аргументи на користь своєї позиції, що спричинило протиправне обмеження права власності на майно як основоположного права людини в розумінні статті 1
Першого протоколу до Конвенції та в подальшому стало підставою для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційним судом.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення від 22 вересня 1994 року у справі «Антріш проти Франції», пункт 42, та рішення від 10 травня 2007 року «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пункти 49-62). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ та Льоннрот проти Швеції», пункти 69, 73).
Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96,. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А,. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Згідно із ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Це право прямо закріплене у цивільному законодавстві України.
Статтями 317 та 321 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Отже, накладення арешту на об'єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), викладеної ним в пункті 2 підрозділу 2.6 розділу 2 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014 (далі - Узагальнення): «арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб... навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним».
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
ОСОБА_4 є добросовісним набувачем та власником автомобіля марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, не є підозрюваним за кримінальним провадженням № 12013170470005312 від 16.08.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України, в рамках якого було прийнято рішення про арешт майна.
Прокурор та слідчий в судове засідання не з'явились.
Розглянувши клопотання, вислухавши захисника, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.
Згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься змагальність сторін.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
В п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.
Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадку та в порядку, встановлених законом.
Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст.ст. 173-174, 318-380 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арештів з майна - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 03.07.2019 у справі № 522/10548/19, провадження № 1- кс/522/12745/19, з транспортного засобу марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 .
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2022 у справі № 522/10548/19, провадження № 1-кс/522/2416/22, з транспортного засобу марки «Toyota Camry», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (VIN) НОМЕР_2 .
Виконання ухвали покласти на слідчого та прокурора (процесуального керівника) у кримінальному провадженні № 12013170470005312.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя:
29.11.2022