Провадження №2-а/522/380/22
Справа № 522/14112/22
30 листопада 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участі секретаря судового засідання - Зеленюк П.О.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження (з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-271, 286 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, -
Позивач звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та просить: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області №640 від 22.09.2022 про примусове повернення в країну походження іноземця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.09.2022 ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 . Позивач не погоджується з рішенням відповідача, оскільки позивачка з сім'єю після подій 2014 року переїхала в Україну та зайняла чітку проукраїнську позицію, існує ризик переслідування позивача, у зв'язку з політичними переконаннями, а саме - критика влади РФ, проукраїнська та антивоєнна позиція. До того ж, вказує, що відповідачем не надано перекладача та не було роз'яснено зміст рішення про примусове повернення та її права оскаржити таке рішення.
Ухвалою суду від 24.10.2022 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 02.11.2022.
До суду 27.10.2022 надійшов відзив ГУ ДМС України в Одеській області, згідно якого заперечують щодо задоволення позову.
В обґрунтування відзиву зазначено, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення позивачка знаходилася на території України незаконно, місця проживання та законного джерела існування немає. Позивачка з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не зверталася, відповідного бажання під час опитування не виявила. ОСОБА_1 з 09.09.2019 не вчинила жодних спроб для легалізації власного становища. Позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувалася, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доказами не підтверджуються. Крім того, позивачка вказувала, що перекладача не потребує, а її право звернутися до Центру з надання безоплатної вторинної допомоги їй було роз'яснено, так само як і право оскаржити прийняте рішення.
У судове засідання 02.11.2022 сторони не з'явилися, розгляд справи відкладено на 30.11.2022.
У судове засідання 30.11.2022 учасники справи не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Представник позивача Марковчева Н.В. звернулася до суду 30.11.2022, з клопотанням, яке було зареєстровано о 14 год. 43 хв. про відкладення розгляду справи та проведення відеоконференції. Дане клопотання надійшла після проведеного судового засідання, що призначено на 13 год. 30 хв., тому таке клопотання не приймається судом до уваги.
Щодо клопотання позивача про витребування матеріалів особової (міграційної) справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання, з огляду на те, що відповідачем долучено до відзиву такі матеріали, тому, відсутня необхідність у витребування доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що поданням від 15.09.2022 Управління Служби безпеки України в Одеській області проінформувало Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області про виявлення громадянки РФ ОСОБА_1 (а.с.55-56).
З пояснень, відібраних у ОСОБА_1 встановлено, що вона потрапила на територію України 09.09.2019 року з метою проживання на території України, була документована посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 термін дії 20.12.2019-08.12.2020 (а.с.60).
ОСОБА_1 документована паспортом громадянки Російської Федерації, з терміном дії до 09.03.2026 (а.с.54).
У відношенні ОСОБА_1 було складено протокол серії ПР МОД №008893 та постановою серії ПН МОД №008971 від 22.09.2022 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч.1 ст. 203 КУпАП, накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн (а.с.61-62).
ОСОБА_1 розписалася за отримання копії постанови.
Головним управлінням Міграційної служби України в Одеській області 22 вересня 2022 прийнято рішення №640 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства, яким повернуто громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов'язано її покинути територію України до 20 жовтня 2022 року (а.с.25-26, 64-67).
ОСОБА_1 підписала розписку у якій вказала, що не відмовляються від виконання рішення та зазначила, що перекладача не потребує (а.с.68).
Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі - Порядок).
Так, положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України від 22.09.2011 року № 3773-VІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VІ), нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно зі ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.
Право на виїзд іноземних громадян або осіб без громадянства за межі України не обмежено.
Позивач - громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 для добровільного повернення до країни походження або третьої країни до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та інших територіальних підрозділів ДМС України, з заявою не зверталася. Про те, що вона є нелегальним мігрантом, остання розуміє.
Крім того, кожен іноземний громадянин має право звернутись до посольства своєї країни в Україні та повідомити про свій намір виїхати за межі України та обґрунтувати таку потребу.
Проте, як встановлено матеріалами справи, громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , починаючи з 2019 року по теперішній час, з відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області не зверталася, відповідного бажання під час опитування не виявила, жертвою торгівлі людьми себе не вважає.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України)…».
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно до п. 14 ст. 1 Закону 3773-VІ нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Пунктом 2 статті 25 цього Закону передбачено, що «…іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій».
Крім того, слід зазначити, що зміст усіх матеріалів особової справи був роз'яснений позивачу відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з особою, яка не розуміє державної мови, працівник державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями може спілкуватися мовою, прийнятною для сторін, а також за допомогою перекладача.
З матеріалів справи також вбачається, що на всіх етапах підготовки матеріалів про примусове повернення, Позивачу неодноразово був запропонований перекладач та всі дії співробітників ГУ ДМС в Одеській області були роз'ясненні позивачу зрозумілою йому мовою.
Також, позивачу доведена інформація про можливість звернення до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та про те, що рішення Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області позивач може оскаржити в судовому порядку (а.с.68).
Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлені засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства, а саме: іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов'язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
Особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Позивач не звертався до ГУ ДМС України в Одеській області та інших територіальних підрозділів ДМС України з заявою для добровільного повернення або оформлення документів для легального перебування на території України, а чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Факти легального в'їзду на територію України з сім'єю, не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.
Отже, рішення про примусове повернення в країну громадянського походження прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог діючого законодавства.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Доводи щодо переслідування на території країни походження, у зв'язку з проукраїнською позицію не підтверджується жодним доказом. Інформація закордонних ЗМІ щодо ситуації в країні походження не може бути доказом, що ОСОБА_1 є особою, що підпадає під переслідування чи є підстави для відкриття кримінального провадження щодо неї на території РФ. Крім того, не бажання позивачка повертатися в країну походження не може бути підставою для визнання рішення відповідача не законним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, на Головне управління державної міграційної служби України у Одеській області, як на суб'єкта владних повноважень законодавцем покладено обов'язок щодо вчинення дій на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов'язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем не надано жодних обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції.
Узагальнюючи наведене, суд переконаний про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.
Керуючись ч. 1 ст. 203 КУпАП, ст.ст. 71, 72, 74, 77, 90, 91, 268-271, 288 КАС України, суд,-
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження - залишити без задоволення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено 30 листопада 2022 року.
Суддя В.Я. Бондар