Ухвала від 24.11.2022 по справі 569/3885/13-к

Рівненський апеляційний суд

УХВАЛА

Іменем України

24 листопада 2022 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника-адвоката ОСОБА_5 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року, якою продовжено ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6,9,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28 ч.2 ст.194 КК України, строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у кримінальному провадженні №12012190020000004,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 20 листопада 2022 року.

Мотивував своє рішення суд тим, що продовжують існувати ризики можливості обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватись (ухилитись) від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_5 просить вказану ухвалу скасувати та звільнити ОСОБА_7 з-під варти. На обґрунтування своїх вимог вказав, що в ухвалі не зазначено обставин які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Вважає, що прокурор не довів, що заявлені ним ризики на даний час не зменшились та виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою, не надав жодних доказів на підтвердження клопотання.

Також захисник покликався на те, що запобіжний захід ОСОБА_7 було обрано ще у вересні 2012 року, а тому, враховуючи положення ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 21.11.2015, а також санкцію ч.2 ст.115 КК України, найтяжчого з інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, яка передбачає покарання у виді строкового позбавлення волі або довічне позбавлення волі, його підзахисний вже фактично відбув покарання у виді строкового позбавлення волі.

Обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вказану ухвалу скасувати. Обґрунтовує свої вимоги апелянт тим, що він не був належним чином повідомленим про розгляд клопотання прокурора щодо продовження йому строку тримання під вартою, адже не отримував судової повістки, чим було порушено його право на захист, оскільки він не мав можливості підготуватись до вказаного судового засідання. Також вказав, що у матеріалах судового провадження відсутні будь-які дані щодо повідомлення і інших учасників судового процесу про розгляд вказаного клопотання прокурора.

Обвинувачений вказав на те, що судовий розгляд даного кримінального провадження триває вже 9 років 4 місяці, а з урахуванням строку досудового розслідування, він утримується під вартою вже 9 років 10 місяців, що, на його переконання, є порушенням розумних строків розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника-адвоката ОСОБА_5 на підтримання апеляційних скарг, міркування прокурора ОСОБА_4 щодо законності оскаржуваної ухвали та безпідставності апеляційних вимог, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно вимог ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст.331 КПК, повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження за №12012190020000004 стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 9,12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28. ч.2 ст.194 КК України.

Колегією встановлено, що у вересні 2012 року ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.

Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що розгляд кримінального провадження на даний час не закінчено, а ризики, визначені ст.177 КПК не зменшилися, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.

Вимогами ст.ст.176,178,183 КПК визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.

Однак, під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання про продовження строків тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 не були дотримані в повному обсязі.

Продовживши обвинуваченому ОСОБА_7 найбільш суворий запобіжний захід, судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.

При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які, згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК, є частиною національного законодавства, щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).

В контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.

Натомість суд першої інстанції не дотримався викладених вимог.

Колегія суддів вважає, що подане прокурором до суду клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченлму ОСОБА_7 містить формальний виклад обставин, мотивоване лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому.

Так, при обранні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою було зазначено про тяжкість інкримінованого обвинувачення та ризики можливості переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити свою злочинну діяльність, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення, чим перешкоджати кримінальному провадженню, проте з плином часу це обґрунтування не змінилося також при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Так, у контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).

Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу ризики, суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання ОСОБА_7 під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не підтверджена.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом безпідставно продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою.

Суд апеляційної інстанції враховує вимоги ст.5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Висновок суду про неможливість застосування до ОСОБА_7 іншого більш м'якого запобіжного заходу взагалі не аргументований, носить формальний характер, оскільки суд обмежився лише посиланням на те, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню зазначених ризиків.

Колегія суддів наголошує, що застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення його належної поведінки на цей період, оскільки до обвинуваченого даний запобіжний захід був застосований ще з вересня 2012 року, тобто він перебуває під вартою понад дев'ять років. У зв'язку з чим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не співмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Апеляційний суд вважає, що значна тривалість судового розгляду понад дев'ять років, за відсутності відомостей щодо явного зловживання стороною захисту процесуальними правами, не може перекладатися на обвинувачених шляхом обмеження права на свободу, що відносно обвинуваченого ОСОБА_7 носить довготривалий характер, навіть за наявності обґрунтованого обвинувачення і при цьому очікуване покарання не слід ототожнювати із застосуванням запобіжного заходу.

У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, колегія суддів прийшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи вказані обставини, і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою протягом багатьох років містяться посилання, фактично, на ті самі обставини, які слугували підставами для обрання запобіжного заходу у вересні 2012 року, тобто без належного доведення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить висновку, що таку тривалість тримання обвинуваченого під вартою не можна вважати виправданою.

Стороною обвинувачення не було надано будь-яких доказів на підтвердження доцільності продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

Разом з тим, строк дії оскаржуваної ухвали закінчився 20 листопада 2022 року, а тому Рівненський апеляційний суд не надсилає дану ухвалу до виконання.

Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника - адвоката ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2022 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, - скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3