Справа № 444/2540/22 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.
Провадження № 33/811/1347/22 Доповідач: Романюк М. Ф.
30 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., за участю, представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Заремби Олександра Олександровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 02 листопада 2020 року стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст.173-2 КУпАП,
вищенаведеною постановою ОСОБА_2 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідно до ст. 22 КУпАП України звільнено її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням, внаслідок малозначності скоєного правопорушення.
Згідно з постановою судді, ОСОБА_2 09 жовтня 2022 року близько 18.30 год. по місцю свого проживання вчинила насильство в сім'ї психологічного характеру, а саме, вчинила сімейну сварку із сестрою ОСОБА_1 під час якої ображала її нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою, чим чинила тиск психологічного характеру, чим вчинила правопорушення передбачене ст. 173-2 ч.1 КУпАП.
Не погоджуючись із рішенням судді районного суду потерпіла ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Жовківського районного суду Львівської області від 02 листопада 2022 року у справі №444/2540/22 відносно ОСОБА_2 за ст. 173-2 КУпАП в частині звільнення її від відповідальності за ст.22 КУпАП та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що оскаржувана постанова є необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню у зв'язку із м'якістю покарання та безпідставністю звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності.
Зазначає, що суд першої інстанції встановив, що 09 жовтня 2022 року ОСОБА_3 вчинила насильство відносно ОСОБА_1 , ображала її нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою тощо. Однак, поза увагою суду залишився той факт, що ОСОБА_2 чинила відносно ОСОБА_1 також і фізичне насильство, намагаючись наносити тілесні ушкодження і шарпаючи її за одяг та кінцівки. Саме ОСОБА_1 здійснила виклик служби 102, оскільки боялася за своє життя та здоров'я.
Вважає, що звільнення ОСОБА_2 від відповідальності за наведених обставин не відповідає меті і завданню провадження у справі про адміністративне правопорушення і провокуватиме ОСОБА_2 на вчинення подібних дій відносно сестри у майбутньому. Більше того, в розпорядженні суду були відомості про те, що така поведінка ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 не є малозначним правопорушенням, оскільки відбувалася відкрито, зухвало, у присутності сторонніх осіб, яких запросила ОСОБА_2 в будинок, де перебувала ОСОБА_1 .
Наголошує, що сторона потерпілої вважає, що ОСОБА_2 підлягає до притягнення до відповідальності за вчинене на загальних підставах і відносно неї не можна застосувати положення ст.22 КУпАП.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не прибула, клопотань про відкладення розгляду справи суду апеляційної інстанції не подавала, про причини своєї неявки суд не повідомила. Відповідно до ч.6 ст. 294 КУпАП за таких обставин неявка правопорушника в судове засідання апеляційного суду не перешкоджає розгляду справи.
Так, практика Європейського суду з прав людини, у своїх рішеннях, вказує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката Зарембу О.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Висновки судді про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у передбаченому законом порядку та належно дослідженими і оціненими судом доказами у їх сукупності, що ніким не оспорюється.
Відповідно до вимог ст. 33-35 КУпАП, які визначають загальні засади накладення адміністративного стягнення, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 6 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Відповідно до ст.22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
При цьому, в кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Вирішуючи питання про призначення виду стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, суддя місцевого суду в повній мірі врахував у відповідності до положень ст. 33 КУпАП тяжкість, характер і спосіб вчиненого правопорушення, особу порушника, яка вперше притягується до адміністративної відповідальності, у вчиненому розкаюється, а також те, що вона примирилась з потерпілою, щиро розкаялася, взявши до уваги мету адміністративного стягнення, передбачену ст. 23 КУпАП, та співрозмірність можливого стягнення, передбаченого санкцією ч.1 ст.173-2 КУпАП, вчиненому правопорушенню, тобто принцип розумності накладення стягнення, та зробив, на думку апеляційного суду, вірний висновок про звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю правопорушення на підставі ст. 22 КУпАП.
На переконання апеляційного суду, суддя місцевого суду, встановивши і належним чином оцінивши фактичні обставини справи та ступінь суспільної небезпеки діяння, врахувавши обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення, підставно звільнив ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, за малозначністю, на підставі ст. 22 КУпАП обмежившись усним зауваженням.
Потерпілою ОСОБА_1 не доведено, а апеляційним судом під час апеляційного розгляду не встановлено, що наслідки вчиненого ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, представляють собою суспільну небезпеку та завдали значної шкоди суспільним та державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Під час розгляду справи в місцевому суді порушень вимог законодавства, які б вплинули на правильність прийнятого рішення, допущено не було, тому доводи апеляційної скарги про необ'єктивність, незаконність та безпідставність прийнятого рішення, є необґрунтованими.
З огляду на наведене, постанова судді першої інстанції є вмотивованою, а підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 02 листопада 2020 року стосовно ОСОБА_2 , залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 , без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя М.Ф. Романюк