Справа № 463/13187/21 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/1491/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
30 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, у приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 травня 2022 року в складі судді Грицка Р.Р. у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Господар» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території,-
встановив:
У листопаді 2021 року позивач ЛКП «Господар» звернувся до суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 8370,42 гривень за період з 01.08.2008 по 01.10.2021.
Вимоги обґрунтовує тим, що на балансі ЛКП «Господар» перебуває будинок АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 цього будинку, користується житлово-комунальними послугами, які надаються позивачем і 04.11.2005 з ним укладено договір про участь у витратах на експлуатацію та технічне обслуговування житлового фонду, що є власністю міста. Послуги надаються вчасно та належної якості, однак відповідач такі не оплачує. За період з 01.08.2008 по 01.10.2021 заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 8370,42 гривень. Просить позов задовольнити та стягнути таку суму у примусовому порядку.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 26 травня 2022 року позов Львівського комунального підприємства «Господар» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Господар» заборгованість за житлово-комунальні послуги (утримання будинку та прибудинкової території) у розмірі 4228,04 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, а часткове задоволення позовних вимог безпідставним, оскільки висновки суду є помилковими та не відповідають вимогам закону.
В апеляційній скарзі зазначає, що перша редакція ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» так і чинна редакція цього закону передбачають, що правовідносини з житлово-комунальних послуг здійснюються на підставі договорів про надання таких.
Крім цього, чинна редакція закону чітко передбачає, що обов'язок готувати та укладати такі договори покладено на виконавця послуг.
Незважаючи на те, що ЛКП «Господар» за своєю статутною діяльністю є виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкової території, протягом багатьох років не виконує вимоги закону, оскільки не здійснює підготовку та не вчиняє дій спрямованих на укладення зі споживачами договорів про надання послуг.
Не погоджується з тим, що будинок на АДРЕСА_1 перейшов на обслуговування ЛКП «Господар», оскільки згідно ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 № 2638 правонаступником припиненого ЛКП «Віра» на балансі якого був будинок, стало ЛКП «503».
Зазначає, що якість послуг щодо утримання будинку та прибудинкової території, які надає ЛКП «Господар» його не влаштовувала, не ініціював укладення договору.
При цьому, без укладення договору, ЛКП «Господар» не мало права надавати відповідні послуги, оскільки у такому разі вони вважаються нав'язаними, відтак не мають ознак вільного волевиявлення сторін на укладення договору.
Також самостійно з іншими мешканцями будинку прибирають місця загального користування та прибудинкову територію.
Зазначає, що постанова Верховного Суду України на яку покликався суд першої інстанції базувалася на ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» у редакції 2004 року.
Оскільки позивач не виконав свого обов'язку, він не може реалізувати свої права як споживача послуг.
Не погоджується з висновком суду щодо можливості розірвати договір та зазначає, що з січня 2020 року по грудень 2021 року у будинку не проводилося жодних ремонтних робіт, тому матеріали, про які йдеться у звіті наданому позивачем, не могли бути використані.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є заборгованість за житлово-комунальні послуги, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 набрав чинності 10.12.2017 та був введений в дію 01.05.2019 (далі Закон № 2189-VIII), до цього часу чинним був ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 (далі Закон № 1875-IV), відтак при вирішенні питання про стягнення заборгованості, яка утворилась до 01.05.2019, суд керувався загальними актами цивільного законодавства та положеннями Закону № 1875-IV, а після 01.05.2019 - тим ж актами та положеннями Закону № 2189-VIII.
Проаналізувавши ст. 20 Закону № 1875-IV за якою споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, суд зазначив, що обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
При цьому враховуючи те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Таким чином, відсутність між сторонами договірних відносин не є перешкодою для стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась до 01.05.2019.
Аналогічно, на думку суду вказана обставина не є перешкодою для стягнення заборгованості, яка утворилась після 01.05.2019, оскільки Законом № 2189-VIII надано те ж саме смислове і юридичне значення поняттю житлово-комунальним послугам, що й Законом № 1875-IV.
Зокрема, праву одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII обов'язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Враховуючи наведне, суд відкинув аргументи відповідача щодо відсутності між сторонами договірних відносин, як підставу заперечення позовних вимог.
Що стосується доводів про надання послуг неналежної якості, суд першої інстанції звернув увагу на те, що на підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг відповідачу, позивач надав суду копії звіту по використанню матеріалів на виконання ремонтних робіт за період січень 2020 - грудень 2021, договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів та додаткових угод до нього, договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, актів надання послуг, договорів про надання послуг, протоколу погодження договірної ціни, актів приймання-передачі наданих послуг, договору на виконання робіт з ліквідації аварій та пошкоджень на внутрішньобудинкових інженерних мережах, актів здачі-приймання ремонтно-аварійних робіт, договору про постачання електричної енергії, з яких слідує, що всі ці договори укладені а роботи виконані протягом строку обрахованої заборгованості.
При цьому, відповідач не надав доказів на спростування таких обставин, крім цього, не надав доказів про те, що він звертався до виконавця з претензією щодо ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, тому доводи щодо ненадання або надання послуг неналежної якості є безпідставними та голослівними.
Також суд зазначив, що ЛКП «Господар» є виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків до прийняття рішення власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків про форму управління багатоквартирним будинком або створення об'єднання співвласників багатоквартирних будинків.
Разом з цим, суд зазначив, що оскільки плата за житлово-комунальні послуги здійснюється щомісячно, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання боржником кожного із цих зобов'язань.
Як вбачається з представленого позивачем розрахунку, обрахована до стягнення заборгованість виникла з 01.08.2008, при цьому, у грудні 2018 року було частково оплачено заборгованість у розмірі 2000 гривень, що позивачем розцінюється як переривання позовної давності.
Покликаючись на практику касаційного суду, місцевий суд зазначив, що саме по собі відображення в розрахунку факту сплати заборгованості не може бути належним доказом вчинення боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу, оскільки будучи фінансовою операцією такі дії можуть підтверджуватись виключно первинними фінансово-господарськими документами, які до того ж повинні підтверджувати факт визнання боржником кожного із щомісячних боргових зобов'язань, тому доводи позивача про переривання строку позовної давності суд не взяв до уваги та при стягненні заборгованості обмежився трьохрічним строком позовної давності.
Зокрема, за період з жовтня 2018 року по 01.10.2021 загальний розмір заборгованості становить 4228,04 гривень, яку суд стягнув у примусовому порядку, в іншій частині позову суд відмовив у зв'язку з пропуском строку позовної давності та вирішив питання судових витрат.
Зважаючи на те, що рішення суду оскаржує лише відповідач та виключно в частині задоволених позовних вимог, слідуючи принципу диспозитивності цивільного процесу, колегія суддів законність оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє, а саме у частині відмови у задоволенні позовних вимог, як такі, що заявлені поза межами позовної давності.
Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та є власником квартири АДРЕСА_3 .
04.11.2005 між ЛКП «Віра» та відповідачем укладено договір № 133 про участь у витратах на експлуатацію та технічне обслуговування житлового фонду, що є власністю міста (а.с. 7).
Відповідно до ухвали Львівської міської ради № 2638 від 18.07.2013, ЛКП «Віра» припинено через приєднання до ЛКП «№ 503» та ЛКП «Господар» (а.с.6).
У подальшому, згідно ухвали Львівської міської ради № 2606 від 16.11.2017, ЛКП «№ 503» змінило назву на ЛКП «Управитель», а згідно ухвали Львівської міської ради № 5626 від 10.10.2019, ЛКП «Управитель» припинено шляхом приєднання до ЛКП «Господар» (а.с. 63-64).
Таким чином, житлово-комунальні послуги мешканцям будинку на АДРЕСА_1 надаються позивачем ЛКП «Господар», а будь які інші доводи відповідача ОСОБА_1 з цього приводу не заслуговують на увагу.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 05.11.2021, за період з 01.08.2008 по 01.10.2021 заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 8370,42 гривень (а.с. 8-10).
Звертаючись з позовними вимогами ЛКП «Господар» зазначає, що будинок на АДРЕСА_1 знаходиться на його балансі, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 цього будинку, користується житлово-комунальними послугами, які надаються позивачем належної якості, однак такі не оплачує, тому просить стягнути заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території у примусовому порядку.
Заперечення стосовно заявлених вимог відповідач ОСОБА_1 зводить до відсутності між сторонами договірних зобов'язань, оскільки договір від 04.11.2005 укладено з ЛКП «Віра», а не безпосередньо з позивачем, який навіть не пропонував укласти такий договір, не погоджується з розрахунком заборгованості та зазначає, що будинок списаний з балансу позивача. Якість наданих послуг та їх обсяг заперечує та зазначає, що позивачем фактично надаються лише послуги з вивезення твердих побутових відходів та електроенергія місць загального користування.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, законодавець установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Частиною 1 статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі - це правовідносини між виконавцем послуг та споживачами послуг.
Колегія суддів виходить з того, що спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг є ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
Зокрема, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно із статті 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Перелік житлово-комунальних послуг визначений статтею 5 цього ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема житлові послуги - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Індивідуальний споживач, зокрема зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ч. 2 ст. 7 Закону).
Схожі за змістом норми містились і у ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року з подальшими змінами), який втратив чинність 01.05.2019, на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII в редакції від 02.04.2020, який чинний на даний час.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Статтею 68 ЖК України передбачено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Тобто, споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги, зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, згідно із п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року).
Таким чином, споживачі зобов'язані оплачувати житлово комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому відсутність договору про надання житлово - комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, що відповідає правому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №216/5756/15-ц.
Зазначений підхід у відповідних правовідносинах та праворозуміння послідовно підтримані касаційною інстанцією впродовж тривалого часу, відтак є обов'язковим до врахування судами нижчих інстанцій.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам лише факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може сам по собі бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що згідно розрахунку заборгованості, який представлений позивачем та знаходиться у матеріалах справи, відповідач неодноразово у добровільному порядку сплачував кошти за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що останнім жодним чином не спростовано.
Пунктом 6 частини 1 статті 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції від 24.06.2004) було передбачено лише два випадки, коли споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг: за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні; за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Схоже визначено і у ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який чинний наданий час, а саме: споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості розірвати договір відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який чинний наданий час, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі обставини не є предметом доказування у спірних правовідносинах.
В свою чергу, відповідач не представив належних доказів на підтвердження того, що він не отримував жодних послуг від ЛКП «Господар» чи отримував такі неналежної якості.
Іншими словами, позивач ОСОБА_1 вважає, що послуги які йому надавались впродовж відповідного часу мають бути безкоштовними, оскільки не довівши суду факту отримання відповідних послуг від іншого виконавця, відмінного від позивача чи невикористання таких в принципі, вважає заборгованість неправомірною.
Разом з цим, будь яких доказів на спростування заявленої позивачем та стягнутої судом суми заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідач суду не надав, свого розрахунку заборгованості не представив.
В свою чергу, на підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг відповідачу, позивач надав суду копії звіту по використанню матеріалів на виконання ремонтних робіт за період січень 2020 - грудень 2021, договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів та додаткових угод до нього, договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, актів надання послуг, договорів про надання послуг, протоколу погодження договірної ціни, актів приймання-передачі наданих послуг, договору на виконання робіт з ліквідації аварій та пошкоджень на внутрішньобудинкових інженерних мережах, актів здачі-приймання ремонтно-аварійних робіт, договору про постачання електричної енергії (а.с.67-70, 71-98, 99-101, 103-105, 107-112, 120-133, 114-119, 134-149, 156-158).
Будь які акти про те, що протягом січня 2020 року по грудень 2021 року у будинку на АДРЕСА_1 не проводилося жодних ремонтних робіт, у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг.
Згідно із ч. 4 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).
Відповідно до ч. 6 ст. 27 вказаного Закону у разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях ( у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Таким чином, споживач може уникнути заборгованості у разі ненадання, надання в не повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг.
Разом з цим, і такі акти-претензії у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з тим, що оскільки ЛКП «Господар» фактично здійснювало управління житловим будинком АДРЕСА_1 та прибудинковою територією, несло витрати по його утриманню, що стверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема договорами, актами виконаних робіт, натомість відповідач, який є власником квартири у цьому будинку, не відмовився від відповідних послуг, отримував такі, однак не оплачував їх вартість, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткову підставність вимог позивача.
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 30 листопада 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк