Дата документу 22.11.2022 Справа № 335/6486/20
Єдиний унікальний № 335/6486/20 Головуючий у І інстанції: Макаров В.О.
Провадження № 22-ц/807/1630/22 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
22 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.
при секретарі: Ільїній Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , як законного представника ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування майном,-
У серпні 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , як законного представника ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про зняття з реєстраційного обліку та визнання осіб такими, що втратили право користування майном.
В обґрунтування позову зазначало, що згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 63,37 кв.м., житловою площею 43,41 кв.м., що належала на праві власності ОСОБА_6 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було перереєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи».
Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно було відповідна умова Договору іпотеки від 16 вересня 2005 року, (п.п. 5.2.1) із застереженням про задоволенням вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Позивач зазначав, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Оскільки законним власником предмета іпотеки є ТОВ «Кредитні ініціативи», в силу ст. 317 ЦК України, відповідачі втратили право власності на квартиру, одночасно втратили право користування нею.
Згідно з даними витягу з Реєстру територіальної громади міста Запоріжжя про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ТОВ «Кредитні ініціативи», зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Малолітня особа ОСОБА_5 , зареєстрований в зазначеному житловому приміщенні після укладання договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи.
Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, надсилав вимогу про добровільне виселення.
Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.
Оскільки відповідачі не є власником квартири, надалі, проживаючи в ній без будь-яких правових підстав, фактично порушують законні права власника - ТОВ «Кредитні ініціативи», а отже, на думку позивача, підлягають виселенню з квартири.
Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив зняти з реєстраційного обліку відповідачів, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати відповідачів такими, які втратили право користування - трикімнатною квартирою, загальною площею 63,37 кв.м., житловою площею 43,41 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , як законного представника ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, які втратили право користування - трикімнатною квартирою, загальною площею 63,37 кв.м., житловою площею 43,41 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , як законного представника ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду в розмірі по 840,80 грн з кожного.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилаючись на положення ст.ст 71, 72 ЖК України, ОСОБА_1 зазначає, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання. Оскільки позивач не надав доказів не проживання відповідачів в спірній квартирі понад встановлені строки (один рік), на думку скаржника, позов TOB «Кредитні ініціативи» належить залишити без задоволення.
Посилаючись на п.5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» «Про іпотеку», відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону, скаржник зазначає, що зазначені обмеження, введені у зв'язку з воєнним станом, стосуються спірного житла відповідачів, і не дозволяють на теперішній час задоволення повних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання відповідачів такими, що втратили право користування майном, що по суті буде наслідком їх виселення і порушуватиме право відповідачів на житло у період війни.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2022 року - залишити без змін.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 листопада 2022 року задоволено клопотання представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Полетаєвої Т.Ю. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, розгляд апеляційної скарги вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Полетаєвою Т.Ю. Попереджено представника ТОВ «Кредитні ініціативи» Полетаєвої Т.Ю., що відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку, тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
У судове засідання учасники справи не з'явились, своїх представників до суду не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т 1, а.с. 249, 250, т. 2, а.с. 13), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання Ільїної Г.О. відеоконференцзв'язок у цивільній справі з представником ТОВ «Кредитні ініціативи» Полетаєвою Т.Ю. не відбувся, оскільки вона у зазначений час не знаходилась в системі відеоконференцзв'язку «vkz.court.gov.ua»в режимі онлайн, тобто з нею був відсутній зв'язок. (т. 2, а.с. 33).
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з тим, що представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Полетаєва Т.Ю. попереджена про те, що відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку, тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити з огляду на таке.
Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особина річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України), усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3 ст. 319 ЦК України).
Ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і немає права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Ч. 2 ст. 64 ЖК України передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-ІІІ визначено, що діти члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
На підставі зазначених норм можна зробити висновок, що право на користування житлом виникає в особи, яка є членом сім'ї власника житла, тільки за умови, що вона проживає разом з власником в належному власникові житловому приміщенні. Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами їх обмеження.
Крім того, ст. 150 ЖК України, передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, укладених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Отже, саме власнику житла належить право користування та розпорядження своєю власністю. Право члена сім'ї власника квартири на користування квартирою існує лише до тих пір поки право власності на квартиру не припинене, а при втраті права власності членом сім'ї на квартиру, при відсутності відповідного договору з новим власником припиняється й право членів колишнього власника на користування цією квартирою.
При цьому, в п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних у кримінальних справі від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі -ЖК УРСР). У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Як передбачено п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» (зі змінами та доповненнями), при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому».
Також, ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» гарантовано право дитини, члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Така норма повністю кореспондується з нормами ст. 405 ЦК України та ст. 156 ЖК УРСР. Таким чином, умова проживання дитини, як члена сім'ї власника, разом з власником приміщення в належному власникові приміщенні є єдиною і обов'язковою умовою для виникнення в дитини права на користування цим житлом.
У постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року по справі № 6-158цс14 викладено правову позицію, якою визначено, що аналіз норм ч. 1 ст. 383, ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК УРСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вона є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Відповідно до правового висновку сформованого в Постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 229/3757/15-ц, малолітня особа позбавляється права користування житловим приміщенням, якщо вказане приміщення не є місцем проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 63,37 кв.м., житловою площею 43,41 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було перереєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи», що належала на праві власності ОСОБА_6 .
Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно, є відповідна умова в Договорі іпотеки від 16 вересня 2005 року, (п.п. 5.2.1) із застереженням про задоволенням вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 червня 2019 року № 168894925, було зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на трикімнатну квартиру, загальною площею 63,37 кв.м., житловою площею 43,41 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 , та інші відповідачі ОСОБА_4 , та її син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є членами сім'ї попереднього власника (родичами) квартири ОСОБА_6 , у зв'язку із чим залишилися в квартирі зареєстрованими.
Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 червня 2019 року № 168894925, об'єкт нерухомого майна, а саме трикімнатна квартира, загальною площею 63,37 кв.м., житловою площею 43,41 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ТОВ «Кредитні ініціативи»; підстава виникнення права власності: повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основними зобов'язаннями, серія та номер: 761, виданий 28.03.2019 року, видавник: ТОВ «Кредитні ініціативи»; список, серія та номер: 66, виданий 05.04.2019 року, видавник: ПАТ Укрпочта; іпотечний договір, серія та номер: 10/1-05, виданий 16.09.2005 року, видавник: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т.С.
Згідно з інформацією заступника директора департаменту - начальника Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Гордієнко В.В. від 12 червня 2019 року № 04-07/3/10325 та інформацією головного спеціаліста юридичного відділу Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Тарабан Н.М. від 13 серпня 2020 року № 01-71/11317, в належній ТОВ «Кредитні ініціативи» на праві приватної власності квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані відповідачі, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
При цьому, ТОВ «Кредитні ініціативи» 15 липня 2020 року зверталось до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із письмовою вимогою про добровільне виселення, що підтверджується вимогою за № 1626 та чеками відправленої кореспонденції.
Суд першої інстанції правильно встановив, що наявність реєстрації відповідачів в належному на праві власності позивачу житловому приміщенні, відповідно до норм чинного законодавства України, створює перешкоди у реалізації власнику квартири - позивачу, права на вільне розпорядження належним йому майном. Єдина можливість зняти зазначені обмеження з реалізації власником своїх прав - визнати відповідачів такими, що втратили користування квартирою, що за відсутності їх добровільної згоди, можливо виключно в судовому порядку.
Крім того суд першої інстанції встановив, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2021 року, ухваленим у справі № 335/10362/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 , ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа: Василівська районна державна адміністрація Запорізької області, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47154467 від 01 червня 2019 року, прийняте Державним реєстратором Виконавчого комітету Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц С.О., яким було змінено власника квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_6 на ТОВ «Кредитні ініціативи» (номер запису про право власності: 31816692) та поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_6 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду набрало законної сили 28 грудня 2021 року.
Оскільки відповідачі проігнорували вимогу позивача звільнити належне йому житлове приміщення, як намагання врегулювати питання в досудовому порядку, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов ТОВ «Кредитні ініціативи» належить задовольнити, адже відповідачі не є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо посилання скаржника на внесені зміни до ЗУ «Про іпотеку», відповідно до яких зупиняється на період дії воєнного стану ст. 37 (в частині реалізації права іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки) та ст. 40 (виселення) ЗУ «Про іпотеку» колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону.
Тож зміни внесені до закону, стосуються в першу чергу щодо виконання судових рішень органами виконавчої служби, та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог та винесення судового рішення, яке може бути виконано після припинення воєнного стану та дія відповідного рішення може бути зупинена на період дії воєнного стану.
/
Узагальненими доводами апеляційної скарги є незгода ОСОБА_1 із незаконним виселенням відповідачів, проте колегія суддів звертає увагу на те, що виселення не є предметом розгляду цієї справи.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, вже були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. слід залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2022 року - без змін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 травня 2022 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 01 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді: