Справа № 460/3327/16-ц
Провадження №2/944/78/22
17.11.2022 року(заочне) м.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючої судді - Швед Н.П.
з участю секретаря - Василиці Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним рішень Шклівської селищної ради Яворівського району Львіської області та визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним рішень Шклівської селищної ради Яворівського району Львіської області та визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що на початку 2004року вона звернулася до Шклівської селищної ради із заявою про надання їй у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.
30.04.2004року Шклівською селищною радою було прийнято рішення №396, про надання їй у власність земельної ділянки із загального земельного фонду селищної ради смт.Шкло площею 0,15 га, біля сусіда ОСОБА_4 та зобов'язано її протягом одного місяця, з дня отримання рішення, в районного архітектора отримати будівельний паспорт на забудову земельної ділянки та дозвіл на право закладення фундаменту. На протязі трьох років з часу одержання дозволу на закладення фундаменту побудувати житловий будинок, та здати його в експлуатацію комісії селищної ради.
З метою виконання вищезазначеного рішення, вона звернулася в проектну організацію для виготовлення проекту житлового будинку, та отримала дозвіл на виконання будівельних робіт №189-07інд від 19.11.2007р. Після отримання всіх необхідних дозволів, вона розпочала будівництво житлового будинку на виділеній їй у власність земельній ділянці.
26 вересня 2007р. 8 сесією 5скликання Шклівської селищної ради Яворівського району Львівської області, було прийнято рішення №594 про передачу вищевказаної земельної ділянки безкоштовно у спільну приватну власність їй та відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
В подальшому, на підставі рішення Шклівської селищної ради №594 від 26.09.2007р. нею було виготовлено Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 483281, виданий на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Державному акті в якому зазначено список співвласників земельної ділянки, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .1.
В березні місяці 2011р. їй стало відомо, що 11 травня 2007р 7 сесією 5 скликання Шклівської селищної ради винесено третє рішення №427 про передачу цієї ж самої земельної ділянки у безкоштовну спільну приватну власність їй та відповідачці ОСОБА_3 ..
Вважає, що рішенням 8 сесії 5 скликання Шклівської селищної ради №594 від 26 вересня 2007р. про передачу земельної ділянки у спільну приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки, на час прийняття спірного рішення дана земельна ділянка. на підставі рішення 10 сесії 4 скликання Шклівської селищної ради №396 від 30 квітня 2004р., вже була передана їй у власність, на якій вона уже розпочала будівництво, жодних правових підстав щодо передачі тієї самої ділянки в подальшому не могло бути.
Просить позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500га, розташованої у смт.Шкло Яворівського району Львівської області, серії ЯД № 483281, виданий 21 березня 2008р та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01.08.464.00034.
В подальшому позивач подала досуду уточнені позовні вимоги в яких просить, визнати незаконним та скасувати рішення Шклівської селищної ради №427 від 11 травня 2007 року “Про передачу земельної ділянки у спільну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”. Визнати незаконним та скасувати рішення Шклівської селищної ради №594 від 26 вересня 2007 року “Про надання земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”. Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500га, розташованої у смт.Шкло Яворівського району Львівської області, серії ЯД № 483281, виданий 21 березня 2008р та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01.08.464.00034. Просить уточнені позовні вимоги задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, на адресу суду скерувала заяву, в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, уточнені позовні вимоги підтримує, просить такі задовольнити.
В судове засідання представник Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області не з'явився, на адресу суду скерував заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності, при вирішенні спору покладається на розгляд суду.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, на адресу суду скерував заяву, в якій просить розгляд справи проводити в його відсутності, уточнені позовні вимоги визнає просить такі задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_3 адвокат Тимощук О., будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, в судове засідання повторно не з'явилися, про причини своєї неявки суду не повідомив, жодних клопотань про відкладення судового засідання та відзиву на позовну заяву на адресу суду не скерував.
Як вбачається, з позовної заяви, відповідач ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і саме, на цю адресу були скеровані повістки про виклик відповідача в судове засідання.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом із повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З матеріалів справи вбачаються права та взаємовідносини сторін, тому суд вважає за можливе справу слухати у відсутності відповідача, яка належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи та згідно ч.6 ст.128, ст.280 ЦПК України, постановити заочне рішення, проти чого не заперечила позивач.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено що позивачка звернулася із заявою до Шклівської селищної ради Яворівського району Львівської області із заявою щодо передачі їй у власність земельної ділянки для здійснення індивідуального будівництва. 30 квітня 2004 року Шклівською селищною радою на десятій сесії четвертого демократичного скликання було прийнято рішення №396, про надання позивачці ОСОБА_1 у власність земельної ділянки із загального земельного фонду селищної ради смт.Шкло площею 0,15 га, біля сусіда ОСОБА_4 та зобов'язано позивачку протягом мясяця, отримати в районного архітектора будівельний паспорт на забудову земельної ділянки та дозвіл на право закладання фундаменту, та на протязі трьох років з часу отримання дозволу на закладення фундаменту побудувати житловий будинок, і здати його в експлуатацію комісії селищної ради.
На виконання рішення Шклівської селищної ради від 30 квітня 2004 року №396, позивач звернулася в проектну організацію для виготовлення будівельного паспорта на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудівнику. Районним архітектором Яворівського району 30.04.2007 року було складено проект забудови вказаної земельної ділянки та проектом індивідуального житлового будинку і господарських будівель і споруд.
26 лютого 2007 року було складено Акт виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель.
Крім цього, на виконання рішення Шклівської селищної ради від 30 квітня 2004 року №396 позивачем 19 листопада 2007 року отримано в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Яворівської районної державної адміністрації Львівської області дозвіл на виконання будівельних робіт №189-07інд.
Враховуючи наведене позивач на підставі наданих належних і допустимих доказів проводила на земельній ділянці наданій їй у власність на підставі рішення Шклівської селищної ради Яворівського району Львівської області від 30 квітня 2004 року №396 індивідуальне будівництво.
Як вбачається із змісту позовної заяви в березні 2011 року позивачці стало відомо про те, що 11 травня 2007 року сьомою сесією п'ятого скликання Шклівської селищної ради прийнято рішення №427 про передачу вищевказаної земельної ділянки загальною площею 0,1500га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в смт.Шкло, у безкоштовну спільну приватну власність позивачці ОСОБА_1 та відповідачці ОСОБА_3 . Зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 замовити в землепорядних організаціях виготовлення технічної документації на видачу акта на право власності на землю за рахунок власних коштів.
В подальшому 26 вересня 2007р. 8 сесією 5 скликання Шклівської селищної ради Яворівського району Львівської області прийнято рішення №594 про передачу вищевказаної земельної ділянки площею 0,1500га з визначенням права спільної часткової власності в рівних частинах кожному для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт.Шкло, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , замовити в землепорядних організаціях виготовлення технічної документації на видачу акта на право власності на землю за рахунок власних коштів.
21 березня 2008 року, на підставі рішення Шклівської селищної ради №594 від 26.09.2007р. було виготовлено Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 483281, виданий на ім'я ОСОБА_1 , із зазначеннм співвласників земельної ділянки, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
За вимогами ст.161 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Відповідно до вимог ч.1,2 статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Відповідно до вимог ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч.1 ст.155 ЗК України).
Так як державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність. Відповідно до правової позиції, яка викладена впостанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
За правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2824цс15 державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає наступне.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування встановлює Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з урахуванням відповідних змін на час видання спірного рішення; далі - Закон України N 280/97-ВР).
Стаття 10 Закону України N 280/97-ВР передбачає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України N 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської рад здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Зокрема, порядок регулювання земельних відносин встановлений Земельним кодексом України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), за приписами статті 12 якого, до повноважень сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин є передача земельних ділянок комунальній власності у власність громадянам та юридичним особам, надання їх у користування відповідно до вимог цього кодексу.
У статті 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Громадяни набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування (стаття 81 Земельного кодексу України).
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами, врегульовано главою 19 Земельного кодексу України, зокрема, згідно з положень статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції на час оформлення земельної ділянки позивачем) було передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Таким чином, виходячи з наведених норм діючого на той час земельного законодавства, відповідна рада приймає рішення про передачу у власність заявнику для здійснення індивідуального житлового будівництва. Враховуючи наведене слід прийти до висновку що Шклівська селищна рада в порушення вимог Закону України щодо передачі у власність земельної ділянки площею 0,15 га, яка знаходиться за адресою Львівська область, Яворівський район, смт. Шкло, біля сусіда ОСОБА_4 прийняла декілька різних рішень, по одній і тій самій земельній ділянці та передала цю земельну ділянку різним особам, а саме, відповідно рішення №396 від 30 квітня 2004 року Шклівської селищної ради передана у власність позивачці ОСОБА_1 , на підставі рішення №427 від 11.05.2007 Шклівської селищної ради передана у спільну ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , на підставі №594 від 26.09.2007 цієї ж ради передана громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вже у спільну часткову власність в рівних частинах кожному для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель і споруд.
Зазначена обставина підтверджена доказами, які знаходяться в матеріалах справи.
Жодних доказів, які підтверджують скасування або визнання недійсним рішення Шклівської селищної ради від 30 квітня 2004року №396 відповідачами не надано та судом в ході розгляду справи не здобуто.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За правилами ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).
Відповідно до ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 ЗК України, земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Під терміном «правомірні очікування» слід розуміти «законні сподівання» особи вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 p.).
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Судом встановлено, що позивач вжила всіх залежних від неї і передбачених законом заходів щодо отримання у власність спірної земельної ділянки, а відтак, позивач мала «законні очікування» і розраховувала на отримання у приватну власність земельної ділянки, площею 0,15 га для індивідуального житлового будівництва.
Суд виходить з того, що позивач мала легітимні сподівання та очікування на правомірну діяльність органів місцевої влади, виконання ними конституційних обов'язків та забезпечення прав громадян з дотриманням принципів верховенства права, належного урядування та юридичної визначеності, про необхідність застосування яких у демократичному суспільстві неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема у справі «Рисовський проти України».
Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконними і скасовує правові акти індивідуальної дії, видані органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ч. 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Недійсним судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов'язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Отже, на час прийняття рішень Шклівської селищної ради №427 від 11 травня 2007 року та №594 від 26 вересня 2007 року, земельна ділянка, яка була предметом ухвалення цих рішень вже була надана рішенням Шклівської селищної ради №396 від 30 квітня 2004 року у власність позивачки ОСОБА_1 .
Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства слід прийти до висновку, що рішення Шклівської селищної ради №427 від 11 травня 2007 року “Про передачу земельної ділянки у спільну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд” та рішення Шклівської селищної ради від 26 вересня 2007 року №594 "Про надання земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування будинку, господарських будівель і споруд" за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт.Шкло та Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500га, розташованої у смт.Шкло Яворівського району Львівської області, серії ЯД № 483281, виданий 21 березня 2008р та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01.08.464.00034 прийняті з порушенням основних принципів чинного законодавства, тому позовні вимоги слід задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Шклівської селищної ради №427 від 11 травня 2007 року “Про передачу земельної ділянки у спільну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”.
Визнати незаконним та скасувати рішення Шклівської селищної ради №594 від 26 вересня 2007 року “Про надання земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”.
Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500га, розташованої у смт.Шкло Яворівського району Львівської області, серії ЯД № 483281, виданий 21 березня 2008р та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01.08.464.00034.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 258, 259, 263, 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Шклівської селищної ради №427 від 11 травня 2007 року “Про передачу земельної ділянки у спільну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”.
Визнати незаконним та скасувати рішення Шклівської селищної ради №594 від 26 вересня 2007 року “Про надання земельної ділянки у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”.
Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500га, розташованої у смт.Шкло Яворівського району Львівської області, серії ЯД № 483281, виданий 21 березня 2008р та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №01.08.464.00034.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлено в разі пропуску строку з інших причин.
Рішення виготовлене в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Позивач: ОСОБА_1
проживає за адресою:
АДРЕСА_2 .
Відповідач: Новояворівська міська рада
юридична адреса: м.Новояворівськ вул.Т.Шевченка, 2
Яворівського району Львівської області.
Відповідач: ОСОБА_2
проживає за адресою:
АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3
проживає за адресою:
АДРЕСА_1 .
СУДДЯ: Швед Н.П.