Справа № 456/1662/22
Провадження № 2/456/813/2022
14 листопада 2022 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Стислий виклад позицій сторін.
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТзОВ «Стрийтеплиця» про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просить стягнути з ТзОВ «Стрийтеплиця» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2021 по 11.05.2022 в розмірі 43101,45 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що відповідно до наказу ТзОВ «Стрийтеплиця» від 28.10.2021 № 96-к її було звільнено з роботи за власним бажанням з 28.10.2021 з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки в кількості 29 календарних днів за період з 20.10.2020 по 28.10.2021. Однак при звільнені відповідачем не було проведено повний розрахунок, а саме: не здійснено виплати заробітної плати за вересень - жовтень 2021 року та грошової компенсації за невикористані щорічну основну та додаткову відпустки в кількості 29 днів. Після звернення її адвоката з адвокатськими запитами до відповідача на її картковий рахунок поступили кошти у загальній сумі 15746,00 грн, а саме: 11.05.2022 - 5667,07 грн та 12.05.2022 - 10078,93 грн. Таким чином, вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки фактично розрахунок проведено відповідачем не в день її звільнення 28.10.2021, а лише 12.05.2022, тобто наявний факт затримки розрахунку при звільнені її з роботи, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду з даним позовом.
Представником відповідача ТзОВ «Стрийтеплоенерго» адвокатом Кецко В.Я. подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги позивача не визнає та заперечує їх повністю. В обґрунтування викладених заперечень покликався на те, що відповідно до наказу від 12.06.2006 № 4 позивачку з 12.06.2006 прийнято на роботу на посаду овочівника.
Відповідно до наказу від 28.10.2021 № 96-к «Про звільнення за угодою сторін» позивачку звільнено 28.10.2021 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі її заяви від 15.10.2021.
На виконання вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України при звільненні позивачці було видано трудову книжку.
При звільненні відповідачем нараховано розрахункові кошти у розмірі 12520,41 грн (у т.ч. компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 6386,09 грн). Також на дату звільнення існувала заборгованість за попередні періоди: за липень 2021 року - 48,73 грн, за серпень 2021 року - 5384,53 грн, за вересень 2021 року - 5667,07 грн, тому загальна сума заборгованості по заробітній платі та розрахункових коштах, яка належала до виплати позивачці, становила 21179,26 грн. Вказана сума була виплачена частинами, а саме: 29.10.2021 доплачену позивачці заробітну плату за липень 2021 року в розмірі 48,73 грн відповідно до платіжного доручення № 1352 від 29.10.2021 та виплачено частково заробітну плату за серпень 2021 року в розмірі 1000 грн відповідно до відомості на виплату готівки № 236/166 за серпень 2021 року. 02.11.2021 частково проведено оплату за серпень 2021 року в розмірі 1000 грн, 24.12.2022 виплачено кінцеву суму заробітної плати за серпень 2021 року в розмірі 3384,53 грн, 11.05.2022 виплачено заробітну плату за вересень місяць 2021 року в розмірі 5667,07 грн, 12.05.2022 проведено виплату заробітної плати за жовтень 2021 року в розмірі 10078,93 грн. Тобто повний розрахунок з позивачкою проведено 12.05.2022.
При цьому факт своєчасної невиплати позивачці розрахункових коштів був зумовлений складним фінансовим становищем відповідача, факти невиплати заробітної плати мали місце відносно всіх працівників підприємства, а не лише позивачки.
Вказав, що основним видом господарської діяльності ТзОВ «Стрийтеплиця» є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, зазначена господарська діяльність є сезонною, пов'язана з вирощуванням овочів у теплицях та переважно у період з жовтня по березень призупиняється. На господарську діяльність відповідача у 2021 році суттєво вплинуло запровадження карантинних заходів. Також однією з причин, що вплинуло на господарську діяльність відповідача в цілому в 2021 році, є неодноразове підвищення ціни на газ, електроенергію та вугілля, що є необхідними для забезпечення виробництва продукції, що спричинило додаткове фінансове навантаження. Внаслідок вищенаведених обставин за результатом діяльності за 2021 рік відповідач є збитковим, що підтверджено звітом про фінансові результати за 2021 рік. Таким чином, за цей звітний період відповідач не вийшов на певний рівень прибутковості для можливості погашення боргових зобов'язань, що явно свідчить про складний фінансовий стан та позбавило можливості відповідача своєчасно провести виплату заробітної плати працівникам.
Тому враховуючи принцип справедливості та співмірності, що закріплено у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, просить у задоволені позову відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 червня 2022 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 14/
Ухвалою від 13.06.2022 позов про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху. Надано позивачці термін для усунення недоліків /а.с. 15-16/.
22 червня 2022 року позивачкою ОСОБА_1 подано заяву на усунення недоліків /а.с. 19-21/.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29.06.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.07.2022. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 23/.
08.07.2022 на адресу суду від представника позивачки надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоеонференції /а.с. 26/.
Ухвалою від 15.07.2022 справу розглядом відкладено на 29.07.2022. Постановлено судове засідання проводити в режимі відеоконференції /а.с. 36/.
28.07.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву /а.с. 44-119/.
Ухвалою від 21.10.2022 справу розглядом відкладено на 14.11.2022 /а.с. 145/.
Розгляд справи по суті відбувся за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Луньо Б.М. та представника відповідача адвоката Кецко В.Я.
Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Кецко В.Я. позов заперечив з підстав, наведених у відзиві.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді овочівника у ТзОВ «Стрийтепиця» з 12.01.2006 /а.с. 4-6/.
Наказом директора ТзОВ «Стрийтеплиця» № 96-к від 28.10.2021 ОСОБА_1 , овочівника, звільнено з 28.10.2021 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткові відпустки у кількості 29 календарних дні за період роботи з 20.10.2020 по 28.10.2021 /а.с. 3/.
Відповідно до розрахункового листка за жовтень 2021 року ОСОБА_1 було нараховано розрахункові кошти у розмірі 12520,41 грн, у тому числі компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 6386,09 грн. Сума до виплати після обов'язкових відрахувань становить 10078,93 грн /а.с. 57/.
Окрім цього, з розрахункових листків за жовтень 2021 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року і травень 2022 року вбачається, що на момент звільнення за ТОВ «Стрийтеплиця» перед ОСОБА_1 існувала заборгованість по заробітній платі на загальну суму 15746,00 грн /а.с. 57/.
29.10.2021 ОСОБА_1 було доплачено заробітну плату за липень 2021 року в розмірі 48,73 грн, що стверджується копією платіжного доручення № 1352 від 29.10.2021, копією відомості про нарахування коштів № 345 від 29.10.2021 /а.с. 58-63/.
29.10.2021 також виплачено частково заробітну плату за серпень місяць 2021 року у розмірі 1000 грн, що стверджується копією відомості на виплату готівки № 236/166 за серпень 2021 року та копією видаткового касового ордеру від 29.10.2021. /а.с. 64-65/.
02.11.2022 частково проведено оплату заробітної плати за серпень 2021 року в розмірі 1000 грн, що стверджується копією відомості на виплату готівки № 241/169 за серпень 2021 року та копією видаткового касового ордеру від 02.11.2021 /а.с. 66-67/.
16.12.2021 виплачено кінцеву суму заробітної плати за серпень 2021 року в розмірі 3384,53 грн, що стверджується копією платіжного доручення № 1489 від 16.12.2021 та копією відомості нарахування коштів № 33 /а.с. 68-70/.
11.05.2022 виплачено заробітну плату за вересень місяць 2021 року в розмірі 5667,00 грн, що стверджується копією платіжного доручення № 273 від 11.05.2022, копією відомості нарахування коштів № 13 /а.с. 71-72/.
11.05.2022 здійснено виплату заробітної плати за жовтень 2021 року в розмірі 10078,93 грн, що стверджується копією відомості нарахування коштів № 14 та платіжним дорученням № 277 від 11.05.2022 /а.с. 73-74/.
Відповідно до наказу ТОВ «Стрийтеплиця» № 1 від 04.01.2022 двадцяти восьми працівникам підприємства надано відпустки без збереження заробітної плати з 04.01.2022 по 31.01.2022 /а.с. 78-82/.
Наказом ТОВ «Стрийтеплиця» № 74 від 01.12.2021 вісімнадцяти працівникам підприємства надано відпустки без збереження заробітної плати з 01.12.2021 по 31.12.2021 /а.с. 83-87/.
Також у матеріалах справи наявні копії додаткових угод до Договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, укладених з ТОВ «Стрийтеплиця», з яких вбачається, що ціна за 1 куб. м газу поступово підвищувалась, зокрема станом на травень 2021 року становила 11,91 грн, а станом на жовтень 2021 року вище 30 грн за 1 куб. м /а.с. 88-95/.
Також наявні копії видаткових накладних про купівлю ТОВ «Стрийтеплиця» вугілля, відповідно до яких вартість 1 т вугілля станом на 27.02.2020 становить 2150 грн, станом на 01.03.2021 - 2400 грн, та станом на 09.03.2022 - 4583 грн /а.с. 96-98/
Відповідно до актів купівлі - продажу електричної енергії за лютий 2020 року вартість 1 кВт електричної енергії становить 1,87 грн, за лютий 2021 року вартість 1 кВт електричної енергії становить 2,79 грн., за лютий 2022 року - 4,48 грн /а.с. 99-101/.
Також до матеріалів справи долучено видаткові накладні та рахунки на оплату мінеральних добрив ТОВ «Стрийтеплиця» /а.с. 102-109/.
Окрім цього, з долучених платіжних доручень вбачається, що ТОВ «Стрийтеплиця» здійснювало сплату обов'язкових платежів, а саме: податків на доходи фізичних осіб, єдиного внеску та військового збору із порушенням строків, а саме: у листопаді 2021 року проводились сплати обов'язкових платежів за липень та серпень 2021 року, в грудні 2021 року - за серпень та вересень 2021 року, що свідчить про важкий фінансовий стан підприємства та затримку з виплати заробітної плати його працівникам /а.с. 110-118/.
Відповідно до звіту про фінансові результати за 2021 рік у ТОВ «Стрийтеплиця» за цей період відсутній чистий фінансовий результат, чистий прибуток (код рядка 2350), при цьому збиток становить 3220 тис. грн (код рядка 2355) /а.с 54/.
Відповідно до балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2021 загальний непокритий збиток ТОВ «Стрийтеплиця» становить 7594 тис. грн /а.с. 55-56/.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу реалізації позивачкою ОСОБА_1 права на отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року в справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Дослідженими обставинами справи судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Стрийтеплиця».
Як вбачається з наказу директора ТзОВ «Стрийтеплиця» № 96-к від 28.10.2021, ОСОБА_1 , овочівника, звільнено з 28.10.2021 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткові відпустки у кількості 29 календарних дні за період роботи з 20.10.2020 по 28.10.2021 /а.с. 3/.
До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Частиною першою статті 47 КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року в справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року в справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року в справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року в справі № 202/4914/16-ц.
Тобто, в даному конкретному випадку судом встановлено, що звільнення позивачки з роботи мало місце 28.10.2021. При цьому повний розрахунок з нею проведено тільки 11.05.2022, що підтверджується відповідними відомостями нарахування коштів та платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.
Вказане є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати позивачці ОСОБА_1 її середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Що стосується суми середнього заробітку, який підлягає виплаті, то слід зазначити наступне.
Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Заробітна плата за останні два календарні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 з роботи, становила: серпень 2021 року - 6688,85 грн та вересень 2021 року - 7039,84 грн.
Число робочих днів у серпні 2021 року - 21 день та вересні 2021 року - 22 дні. Відтак середньоденний заробіток становить 319,27 грн. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 29 жовтня 2021 року по 11 травня 2022 року складає 135 робочих днів. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2021 по 11.05.2022 становить 43101,45 грн.
Разом з тим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача про наявність поважних причин щодо несвоєчасної виплати розрахункових коштів позивачці при звільненні, а саме: складний фінансовий стан підприємства, неотримання доходу, збитковість, що, на думку представника відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Так, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати і несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником настає у разі наявності вини роботодавця, при цьому сама по собі відсутність у нього грошових коштів не є поважною причиною.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 184/689/16-ц (провадження № 61-23 744св18), які суд у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц висловила правову позицію, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст. 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Відтак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.
Тому суд, зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, а також правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду, враховує фактичні обставини справи, зокрема те, що невиплата заробітної плати та розрахункових коштів мала місце у ТОВ «Стрийтеплиця» відносно всіх працівників підприємства у зв'язку зі складним фінансовим становищем, що доведено матеріалами справи, та не спростовано представником позивачки, виплата заборгованості проводилась відповідачем частково одразу ж після звільнення позивачки та остаточно була здійснена 12.05.2022, тобто період затримки виплати не є довготривалим. Окрім цього, судом враховується очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, а тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 22000 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову не впливають.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
Зважаючи на викладене, повністю, всебічно та об'єктивно проаналізувавши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні докази, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до часткового задоволення з урахуванням встановлених судом обставин.
Щодо судових витрат.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивачки документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн.
Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265-268ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» (82464, Львівська область, Стрийський район, с. Станків, вул. С. Стрільців, 79; ЄДРПОУ 02777916) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22000 (двадцяти двох тисяч) гривень 00 копійок без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачений нею судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 18.11.2022.
Суддя Л.В.Гула