Єдиний унікальний номер 448/896/22
Провадження № 2/448/392/22
(повне)
22.11.2022 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Юрій БІЛОУС,
за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,
сторони:
позивачка Марія ДЕРКАЧ,
відповідач Костянтин ДЕРКАЧ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Мостиська міська рада Львівської області,
суть спору: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
учасники справи:
позивачка ОСОБА_3 - не з'явилася,
її представник - адвокат Ліля ГОЛУБІНКА (ордер серії ВС №1161675) не з'явилася (заява),
відповідач Костянтин ДЕРКАЧ - не з'явився,
представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Мостиської міської ради Львівської області - не з'явився (заява),
безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:
І. Короткий виклад обставин справи:
Позивачка ОСОБА_1 , 04.08.2022 року, звернулася до суду з позовом про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування зазначеного позову покликається на те, що вона є одноосібним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім неї у даному будинку також зареєстрований, але не проживає її колишній чоловік - відповідач ОСОБА_2 .. Вказаний будинок відповідач покинув добровільно ще у 2017 році, забравши усі свої речі.
Покликається на те, що згідно Договору найму житлового приміщення від 05.10.2010 року укладеного між її (позивачки) померлою бабою - ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 вбачається, що такий укладався терміном на 3 роки та не пролонговувався.
Стверджує, що через формальну прописку відповідача, вона змушена нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг, також не в змозі через наведені обставини розпорядитись належним їй на праві власності майном та немає можливості оформити субсидію.
Стверджує, що відповідач не бере участі в утриманні житла за місцем реєстрації, його добровільне залишення спірного майна та тривале не проживання у ньому свідчить про втрату інтересу до спірного житла, доказів щодо наявності домовленостей щодо порядку користування приміщенням між нею та відповідачем не має.
В той же час наголошує, що жодних перешкод для відповідача у користуванні жилим приміщенням вона не створювала, однак такий добровільно покинув житловий будинок та не бажає виписуватися з нього.
ІІ. Позиція учасників справи:
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак в матеріалах справи містяться повноваження представника, згідно яких її інтереси представляє адвокат Голубінка Л.В. (ордер серії ВС №1161675).
Представник позивачки - адвокат Голубінка Л.В. в судове засідання не з'явилася, однак надіслала на адресу суду заяву, в якій позовні вимоги своєї довірительки підтримала в повному обсязі, просила суд їх задоволити та не заперечила щодо ухвалення заочного рішення по даній справі.
Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання повторно не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, що стверджується матеріалами справи. Окрім цього, відзив від відповідача на адресу суду не надходив.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Мостиської міської ради Львівської області у судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду заяву (отримана та зареєстрована канцелярією суду за Вх. №3699 від 31.08.2022 року), в якій не заперечує проти позову та просить розглядати справу за відсутності представника ради.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Ухвалою судді від 25.08.2022 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)), в судове засідання не з'явився, а представник позивачки не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.
З урахуванням вимог статей 223, 280 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:
Позивачка ОСОБА_1 є одноособовим власником житлового будинку в АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 01.06.2022 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №301902750 від 01.06.2022 року.
Заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 18.02.2020 року шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 01.10.2010 року виконавчим комітетом Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області, розірвано.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання №498 від 30.05.2022 року, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де також зареєстровані син сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно Договору найму житлового приміщення від 05.10.2010 року, укладеним між померлою бабою позивачки - ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 , останній отримав в найм жиле приміщення в с.Старява терміном на 3-и роки. Зазначений договір сторонами не пролонгувався та втратив законну силу 05.10.2013 року.
З метою встановлення факту відсутності відповідача за місцем реєстрації протягом тривалого часу, позивачка ОСОБА_1 зверталася до Мостиської міської ради Львівської області.
Згідно Акту обстеження про не проживання особи за місцем реєстрації №504 від 31.05.2022 року, складеним комісією в складі в.о. старости сіл Годині, Черневе, Заверхи, СтаряваМостиської міської ради Львівської області - М.Корпесьо та депутата Мостиської міської ради Львівської області - О.Гіса встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований у вищевказаному будинку, однак фактично не проживає у ньому з 2017 року і по даний час.
Відповідно до довідки відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас відповідач ОСОБА_2 , знятим з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.
Також, позивачка ОСОБА_1 зверталася із письмовою заявою від 21.06.2022 року у Центр надання адміністративних послуг Мостиської міської ради Львівської області, в якій просила зняти з реєстраційного обліку місця проживання ОСОБА_2 , оскільки такий за адресою своєї реєстрації не проживає уже тривалий час.
Листом Мостиської міської ради Львівської області від 29.06.2022 року №2.19-1463 позивачку ОСОБА_1 повідомлено, що підставою для надання послуги зняття ОСОБА_2 із зареєстрованого місця проживання буде здійснюватися на підставі рішення суду, яке набрало законної сили про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.
V. Застосоване судом законодавство та висновки суду:
Відповідно до положень ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно частин 1-4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
У відповідності до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи зі змісту положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.
Статтею 41 Конституції України та статтею першою Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Поняття права власності визначено статтею 316 ЦК України, згідно з якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11, у разі будь яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник, згідно з вимогами ст. ст. 16, 319, 321, 391 ЦК України має право вимагати усунення відповідних перешкод, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, в тому числі, і шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України).
Згідно статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення з займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до частини другої статті 346 ЦК України право власності може буди припинене в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Із вищенаведеного вбачається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Слід зазначити те, що оскільки по 2017 рік відповідач по справі ОСОБА_2 постійно мешкав у спірному житловому будинку разом з позивачкою по справі, таким чином, відповідач набув права особистого сервітуту, що полягало у праві користування будинком. Такий сервітут є тимчасовим.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені у статті 405 ЦПК України строки у житловому приміщені, а на відповідача - довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачем та позивачкою ОСОБА_1 , як власницею житла щодо порядку користування даним житловим будинком або щодо збереження за відповідачем права на користування житлом на час його відсутності.
Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідача у належному позивачці житловому будинку у період з 2017 року по даний час, факту чинення йому перешкод щодо користування та проживання у даному будинку чи вчинення відповідачем дій у зазначений період часу, які б свідчили про його намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.
Враховуючи вищенаведене, право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 19.08.2019 року в справах №№695/2427/16-ц, 369/9681/17, відповідно, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
Припинення права користування відповідача належним позивачці житлом підтверджено належними і допустимими доказами. Відповідач ні відзиву, ні письмових пояснень не надав і позов не оспорив.
Таким чином, суд вважає, що порушене право позивачки підлягає захисту в обраний нею спосіб і відповідача необхідно визнати такими, що втратив право користування житлом.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст.2 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 , без поважних причин був відсутній у спірному жилому приміщенні понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, останній самостійно залишив дане жиле приміщення і протягом тривалого часу (понад 5 років) не намагався вселитись у таке, перешкод в користуванні спірним житловим будинком йому не чинилось і він добровільно обрав собі інше місце проживання, а також з огляду на те, що формальна реєстрація відповідача у спірному житловому будинку є такою, що перешкоджає позивачці у здійснені нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Згідно статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.
VІ. Судові витрати:
Виходячи з вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки понесені нею та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору на загальну суму 992,40 гривень.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Мостиська міська рада Львівської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - житловим будинком, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мостиська міська рада Львівської області, місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 6, Яворівського району Львівської області.
Суддя Юрій БІЛОУС
Рішення суду набрало законної сили «______»________________________20___ року
Суддя Юрій БІЛОУС