Справа № 488/406/21
Номер провадження № 1-кп/488/109/22
30.11.2022 року
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 , захисників обвинувачених: ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві та в режимі відеоконференції: під час трансляції з приміщення ДУ “Миколаївський СІЗО” (обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ), поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи «EasyCon» (захисника ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_8 ), клопотання прокурора відносно обвинувачених за ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України ОСОБА_4 та за ч. 3 ст. 307 КК України ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою, -
29.11.2022 р. до суду надійшло клопотання прокурора про продовження відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. В своєму клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а щодо обвинуваченого ОСОБА_4 - також ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст.177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_7 просили у задоволенні даного клопотання відмовити як безпідставного та змінити запобіжний захід на домашній арешт в нічний час за місцем мешкання його бабусі ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_1 як житло, в якому він мешкав до його затримання у вказаному кримінальному провадженні. Захисник також послалась на необгрунтованість заявлених ризиків, на підтвердження яких не було надано прокурором жодного доказу, на те, що через введення воєнного стану на Україні, коли заборонено виїзд чоловіків за межі України - ризик переховування від органів слідства та суду нівелюється.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 у задоволенні клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_4 міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою просили відмовити як безпідставного, вважали, що ризики заявлені прокурором та враховані при обранні судом запобіжного заходу за сплиненням значного часу перебування обвинуваченого під вартою втратили свою актуальність; наявність в обвинуваченого постійного місця проживання, сталих родинних зв'язків свідчать, що у нього відсутні підстави для переховування від суду. В обгрунтування своїх заперечень захисник також послалась на існування в обвинувааченого зареєстрованого місця мешкання, міцні соціальні зв'язки обвинуваченого - матері та братів. Поміж іншого, обвинувачений послався на те, що його утримання в СІЗО є недоцільним, ставить під загрозу його життя, оскільки СІЗО є режимним об'єктом, на який першочергово може бути здійснено напад, авіаудар тощо, у СІЗО м.Миколаєва відсутнє бомбосховище, тому просить суд чи то перевести його в інше СІЗО на території України, яке містить укриття цивільного захисту, чи то змінити йому запобіжний захід на домашній арешт. Також адвокат ОСОБА_5 вважала за неможливе розглянути зазначене клопотання прокурора у данному судовому засіданні, оскільки строки тримання обвинуваченого під вартою за попередньою ухвалою ще тривають до 12.12.2022 року.
В ході підготовчого судового засідання у даному кримінальному провадженні відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжено та строк дії запобіжного заходу спливає 12.12.2022 р.
Відповідно до ч.4 ст.199 та ч.3 ст.331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Враховуючи, що суд не має об'єктивної можливості призначити дату судового засідання для розгляду зазначеного клопотання на іншу дату, впритул до спливу строку дії попередньої ухвали, суд вважає за необхідне клопотання прокурора розглянути в даному судовому засіданні, що відповідає вимогам КПК України, бо воно розглядається до спливу продовженого строку, і спростовує заперечення адвоката ОСОБА_5 .
Приймаючи рішення щодо заявленого клопотання сторони обвинувачення суд виходить з такого.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні у тому числі особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, за що законом передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 9 до 12 років з конфіскацією майна, а також у вчиненні нетяжкого злочину, пов'язаного з незаконним придбанням, зберіганням, перевезенням наркотичних засобів без мети збуту, вчинених за попередньою змовою групою осіб - за ч.2 ст.309 КК України. Інкриміновані злочини, пов'язані з незаконним збутом наркотичних засобів та психотропних речовин, скоєні обвинуваченим в складі організованої злочинної групи, повторно.
Отже, усвідомлюючи тяжкість інкримінованих злочинів та розуміючи невідворотність покарання, яке може бути призначене ОСОБА_4 у разі визнання його винним за наведеним обвинуваченням, останній може вдатись до втечі, тим паче враховуючи умови воєнного стану, в яких наразі перебуває Україна з 24.02.2022 р., та організацію проведення евакуаційних заходів мешканців населених пунктів, наближених до територій, де ведуться активні бойові дії, до регіонів України, що є менш небезпечними, так і за межі України.
Враховуючи, що за версією обвинувачення ОСОБА_4 є одним з керівників організованої групи, тобто лідером по відношенню до осіб - виконавців, та враховуючи, що свідки обвинувачення, серед яких, як вказує сторона обвинувачення, є особи, які придбавали наркотичні засоби, та самі обвинувачені ще не допитані судом, то є слушними доводи прокурора про можливість незаконного впливу ОСОБА_4 на інших обвинувачених, а також впливу на свідків, з метою схиляння останніх до надання показів на його користь.
Також, суд вважає обгрунтованими заявлені прокурором ризики щодо можливості вчинення ОСОБА_4 інших злочинів чи продовження злочинної діяльності, приймаючи до уваги вид та багатоепізодність протиправних дій, що ставляться йому в провину, а також враховуючи, що останній до затримання не працював, іншого легального джерела доходу не мав.
На думку суду, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого - існування у нього постійного міста мешкання та родини, не спростовують встановлених судом вищезазначених ризиків.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні багатоепізодного особливо-тяжкого кримінального правопорушення, пов'язаного з незаконним придбанням, зберіганням, перевезенням наркотичних засобів та психотропних речовин з метою збуту, а також у незаконному збуті психотропних речовин, вчинених повторно, організованою групою (6 епізодів злочинної діяльності за ч.3 ст.307 КК України), за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років.
Тяжкість покарання, що може бути призначене ОСОБА_6 у разі доведеності висунутого обвинувачення, істотно впливає на оцінку ризиків переховування від суду, на що скеровує і усталена практика ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 20.05.2020 р. у справі “Москаленко проти України”, від 26.07.2001 р. у справі “Ілійков проти Болгарії”).
Також, враховуючи що, ОСОБА_6 , хоча і був офіційно працевлаштований, однак нелегальним джерелом його доходу, відповідно до обвинувального акту, слугувала його протиправна діяльність, пов'язана із незаконним збутом психотропних речовин; обвинувачений характеризується за місцем мешкання негативно, підтримує відносини з особами, схильними до вчинення злочинів та правопорушень - є слушними доводи прокурора щодо наявності ризику продовження ОСОБА_6 злочинної діяльності.
Окрім того, тяжкість висунутого обвинувачення та дана стадія кримінального провадження, у якій ще не проведено допит інших обвинувачених та свідків судом, свідчать про можливість прийняття ОСОБА_6 заходів впливу на інших обвинувачених, а також на свідків, з метою надання ними показів на свою користь.
Судом також встановлено, що до обрання міри запобіжного заходу, ОСОБА_6 проживав у винайманому житлі (відповідно до обвинувального акту - АДРЕСА_2 ), де і був затриманий разом із ОСОБА_10 ; на данний час ОСОБА_11 , на яку посилається захисник в обгрунтування міцних соціальних зв'язків обвинуваченого, не є його опікуном, бо обвинувачений є повнолітнім. Окрім того, сторона захисту не підтвердила суду обставин, які б вказували, що ОСОБА_6 може проживати у квартирі своєї бабусі ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_1 , що ОСОБА_9 взагалі є бабусею обвинуваченого, а надана суду письмова заява ОСОБА_9 , що вона ніби-то надає свою згоду на проживання обвинуваченого в належній їй квартирі, судом не може бути взята до уваги, як допустимий доказ, тому суд вважає неможливим обрання такої міри запобіжного заходу як домашній арешт.
Щодо посилання захисника обвинуваченого на недоведеність ризику переховування від органів слідства та суду через введення воєнного стану на Україні, коли заборонено виїзд чоловіків за межі України, суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій такої особи та/чи вчинення іншого злочину, а не обов'язкове настання цих подій.
Більш того, суд вважає, що вирогідність заявлених ризиків є настільки реальною, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не здатен їм запобігти, як і не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .В тому числі за обставин перебування України в умовах воєнного стану, а тому обираючи запобіжний захід, суд має враховувати, що особа не може бути позбавлена права слідувати до укриття у випадку повітряної тривоги чи інших обставин, пов'язаних з військовим станом, що загрожують її життю чи здоров'ю, та що фактично унеможливлює дієвий контроль за виконанням обвинуваченими умов домашнього арешту і створює можливі умови для втечі.
Про наявність вищезазначених ризиків свідчить і те, що інкриміновані ОСОБА_4 та ОСОБА_6 злочини, у тому числі стосуються продажу психотропних речовин, а також вчинені з метою збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, при цьому під час затримання 15.06.2020 року, відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого МОЦПЗ Миколаївської обласної ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мали діагноз “гостра інтоксикація внаслідок вживання марихуани”, що вказує на антисоціальну спрямованість обвинувачених та дає підстави для критичної оцінки їх моральних якостей. За наведених обставин, приймаючи до уваги доведеність заявлених ризиків, суд приходить до висновку, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти заявленим ризикам, в тому числі і такий запобіжний захід як домашній арешт з умов, про які наведено вище.
З огляду на наведені прокурором доводи, суд дійшов висновку про доведеність заявлених ризиків, обгрунтування щодо цього наведено вище, як і підстави, що вказують на неможливість запобігти даним ризикам з обранням іншого виду запобіжного заходу.
Поміж іншого, суд звертає увагу на мотив та спосіб вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, наявністю реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За наведеного, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора є обгрунтованим та підлягає задоволенню, в тому числі, і щодо строку, на який сторона обвинувачення просить продовжити відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання щодо такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, судом також враховуються законодавчі гарантії під час воєнного стану для безпеки обвинувачених, які тримаються під вартою.
Зокрема, відповідно до ст.8 ЗУ “Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади запроваджувати та здійснювати евакуацію обвинувачених осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, що перебувають в слідчих ізоляторах, з установ виконання покарань, розташованих у місцевостях, наближених до районів, де ведуться бойові дії, до відповідних установ, які розташовані в безпечній місцевості, тому посилання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника на існування реальної загрози життю та здоров'ю обвинуваченого через перебування його в установі СІЗО, як режимному об'єкті - є необгрунтованим.
З цих же підстав суд вважає за необхідне відмовити обвинуваченому ОСОБА_4 в його клопотанні про переведення його до іншого СІЗО на території України через відсутність в СІЗО м. Миколаєва бомбосховища, вважаючи його необгрунтованим.
На підставі викладеного і керуючись ст. 176-178, 183, 331, КПК України, суд,-
Клопотання прокурора задовольнити.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесяти) діб, а саме - до 29.01.2023 року включно.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесяти) діб, а саме - до 29.01.2023 року включно.
Копію ухвали направити начальнику СІЗО м. Миколаєва.
У клопотанні захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого на домашній арешт - відмовити за необгрунтованістю.
У клопотанні захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого на домашній арешт - відмовити за необгрунтованістю.
У клопотанні обвинуваченого ОСОБА_4 про переведення до іншого СІЗО - відмовити за необгрунтованістю.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 року, ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, що не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1