29 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 280/9533/20
адміністративне провадження № К/9901/33940/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 (головуючий суддя - О.О. Прасов)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 (головуючий суддя - С.В. Сафронова, судді - В.В. Мельник, Д.В. Чепурнов)
у справі № 280/9533/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, майора Державного бюро розслідувань І. Гаврилюка № 151 о/с від 27.11.2020 щодо припинення державної служби та звільнення з посади завідувача Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, 30.11.2020 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису;
- відновити ОСОБА_1 в державні службі;
- поновити ОСОБА_1 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі на посаді, рівнозначній посаді завідувача Сектору кадрової роботи та державної служби роботи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.12.2020;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді, без урахування обов'язкових відрахувань.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його звільнення відбулось за відсутності встановлених законодавством підстав та без дотримання порядку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 Кодексу законів про працю України).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021, у задоволенні позовної заяви відмовлено у повному обсязі.
4. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки саме норми спеціального законодавства, положення Закону України «Про державну службу», в редакції, чинній на момент звільнення позивача, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тому у відповідача не було обов'язку на момент звільнення позивача щодо працевлаштування позивача (переведення на рівнозначну або ж нижчу посаду) та врахування переважного права залишення на роботі. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо дотримання відповідачем при звільненні позивача з посади у зв'язку із скороченням посади державної служби двох обов'язкових умов, якими згідно з конструкції положень статті 87 Закону України «Про державну службу» є: зміна структури та штатного розпису державного органу; та дотримання відповідачем строку і порядку попередження позивача про наступне звільнення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 280/9533/20 є посилання у касаційній скарзі на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ), частини шостої статті 35, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (щодо підстав звільнення державного службовця за відсутності фактичного скорочення штатної чисельності структурного підрозділу Територіального управління Державного бюро розслідувань), частини другої статті 9, пункту 4 частини першої статті 12, частин першої та другої статті 14, статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує, що судами попередніх інстанцій не досліджувались штатні розписи підрозділу Державного бюро розслідувань, з якого позивача звільнено, до і після реорганізації, що унеможливило вирішення питання про обґрунтованість висновків щодо законності звільнення позивача.
Позиція інших учасників справи
6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух касаційної скарги
7. Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
8. Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2022 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
9. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі від 22.10.2020 за №135о/с «Про попередження працівників» відповідно до статті 49-2 Кодексу про працю України, статті 87 Закону України «Про державну службу», наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 15.10.2020 № 583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» та від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», керуючись пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказано Сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ( ОСОБА_1 ) персонально попередити працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі посади яких з 01.12.2020 (додаток 1), з 23.12.2020 (додаток 2), з 04.01.2021 (додаток 3) та з 01.02.2021 (додаток 4) скорочуються, про наступне вивільнення; Організаційно-кадрової заходи, пов'язані зі скороченням посад, завершити у строки, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України; у разі звільнення працівників Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат; у разі звільнення осіб, які уклали договір із Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з підстав зазначених у пункті 1 статті 40 Кодексу законів про працю України виплатити вихідну допомогу працівникові у розмірі середньомісячного заробітку.
10. 29.10.2020 позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, в якому зазначено, що «У зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» попереджаємо про наступне скорочення посади завідувача Сектора кадрової роботи та державної служби територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку Ви обіймаєте, з 01.12.2020. Вас буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».
11. Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі від 27.11.2020 № 151о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», керуючись пунктом 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача Сектора кадрової роботи та державної служби Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі 30.11.2020 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
12. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
14. Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
15. Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
16. За приписами частини другої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
17. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
18. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
19. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
20. За приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
21. Відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
22. Згідно із частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
25. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
26. Предметом спору у цій справі є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, з припиненням державної служби.
27. Верховний Суд враховує, що після відкриття касаційного провадження у справі, Верховним Судом сформовано правову позицію у подібних правовідносинах щодо застосування частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ), пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», частини другої статті 9, пункту 4 частини першої статті 12, частин першої та другої статті 14, статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21.
28. Висновки, наведені Верховним Судом у вказаній постанові, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не вбачає підстав для їхнього неврахування і надалі зауважує таке.
29. Так у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
30. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
31. Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону України «Про державну службу» (у редакції, що діє з 25.09.2019) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
32. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
33. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
34. При цьому, Судом у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21 зауважено, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
35. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, яка діяла станом на момент початку процедури звільнення позивача у цій справі, міститься у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20.
36. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на момент попередження позивача про наступне звільнення, так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, була чинною редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019.
37. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону України «Про державну службу».
38. Водночас служба в Державному бюро розслідувань згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
39. Частиною першою цієї ж статті визначено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
40. Переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами згідно з пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначає Директор Державного бюро розслідувань.
41. При цьому частиною другою статті 9 вказаного Закону врегульовано, що гранична чисельність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань становить 1 тисячу 600 осіб.
42. Верховний Суд у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21 зазначив, що з прийняттям Закону України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» відповідно до Закону України від 03.12.2019 № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, внаслідок чого Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.
43. Таким чином відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» в редакції змін Законом України від 03.12.2019 № 305-ІХ, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
44. Приписами частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
45. Таким чином, з 27.12.2019 змінився не лише правовий статус Державного бюро розслідувань, але й порядок визначення організаційної структури Державного бюро розслідувань (до внесення вищевказаних змін організаційна структура Державного бюро розслідувань затверджувалася Директором Державного бюро розслідувань за погодженням із Кабінетом Міністрів України).
46. Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов'язаних із діяльністю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, проходженням служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, конкурсними відборами та переведенням працівників Державного бюро розслідувань тощо.
47. На виконання вимог частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
48. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів Державного бюро розслідувань.
49. За приписами частини п'ятої статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-IX), трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
50. Таким чином законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру, згідно з Законом України «Про Державне бюро розслідувань», встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.
51. Законом № 305-ІХ доповнено Закон України «Про Державне бюро розслідувань» статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників Державного бюро розслідувань, за змістом якої:
державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу» (частина перша статті 14-3);
особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);
переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).
52. Аналізуючи вказану норму, Верховний Суд у постанові від 10.08.2022 у справі № 560/586/21 виснував, що законодавцем не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.
53. Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.10.2020 Державним бюро розслідувань видано наказ № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», яким затверджено нову структуру та штатну чисельність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі. Разом з цим вказаним наказом визнано таким, що втратив чинність наказ Державного бюро розслідувань від 05.11.2019 № 308 «Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань».
54. Відтак, наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 202дск затверджено та введено в дію зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
55. Як встановлено судами, 20.10.2020 позивача ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 518 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі».
56. В подальшому наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 27.11.2020 № 151 о/с позивача звільнено з посади завідувача Сектора кадрової роботи та державної службу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яка належала до категорії посад державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
57. При цьому, наказами Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20.10.2020 № 202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» змінено структуру та штатну чисельність територіального управління, внаслідок чого відбулося скорочення посади державної служби сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
58. Враховуючи, що позивач очолював сектор кадрової роботи та державної служби, внаслідок трансформації цього структурного підрозділу у відділ, посада (завідувач сектору), яку обіймав позивач, підлягала скороченню.
59. Повертаючись до питання правомірності/протиправності наказу відповідача про звільнення позивача із займаної посади, Верховний Суд звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного наказу діяла редакція Закону України «Про державну службу», якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
60. За змістом частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
61. Отже, наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
62. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.
63. Разом з цим, аналіз положень Закону України «Про державну службу», яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
64. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
65. Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини шостої статті 35 Закону України «Про державну службу» судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки положеннями вказаної статті врегульовано питання щодо випробування та встановлення відповідності державного службовця займаній посаді, в той час як спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
67. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки щодо розподілу судових витрат
68. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
постановив:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2021 у справі № 280/9533/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.В. Жук
Н.М. Мартинюк