Справа № 240/4505/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
28 листопада 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року (ухвалена в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 №265, від 30.01.2020 року про призупинення виплати грошового забезпечення з 23.01.2020 року, у зв'язку з самовільним залишенням ОСОБА_1 в/ч НОМЕР_1 ;
визнати протиправним та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 №337, від 09.02.2020 року про призупинення виплати грошового забезпечення з 09.02.2020 року, у зв'язку з самовільним залишенням ОСОБА_1 в/ч НОМЕР_1 ;
визнати протиправним та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 №337, від 15.04.2020 року про призупинення виплати грошового забезпечення з 09.02.2020 року, у зв'язку з самовільним залишенням ОСОБА_1 в/ч НОМЕР_1 ;
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року адміністративний позов залишено без розгляду.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти постанову, якою справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що про спірні накази дізнався лише з відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2022 року на його звернення щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості грошового забезпечення.
27 жовтня 2022 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2022 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 22 січня 2020 року був зарахований до списків особового складу.
Наказами командира Військової частини НОМЕР_1 №265, від 30.01.2020 року, №337 від 09.02.2020 року, №337 від 15.04.2020 року було призупинено виплати грошового забезпечення, у зв'язку з самовільним залишенням ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 .
27 травня 2020 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №134, позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Не погодившись із наказами №265, від 30.01.2020 року, №337 від 09.02.2020 року, №337 від 15.04.2020 року позивач звернувся до суду для їх скасування.
Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем процесуальний строк звернення до суду, що визначений ч. 5 ст. 122 КАС України, пропущений без поважних причин.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як свідчать матеріали справи, спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 цього Кодексу).
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Суд зауважує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 121 КАС України).
Під поважними причинами пропущення строку звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Такі обставини мають бути підтвердженні належними доказами.
Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Колегія суддів враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Крім того, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Положеннями ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів.
При цьому, "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що про оскаржувані накази дізнався лише з листа Військової частини НОМЕР_1 , яким йому було повідомлено, що у Військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 23.01.2020 року по 05.02.2020 року та з09.02.2020 року по 05.04.2020 року, оскільки накази командира військової частини НОМЕР_1 - №265, від 30.01.2020 року, №337 від 09.02.2020 року, №337 від 15.04.2020 року не скасовані.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з'ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи.
Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказами №265, від 30.01.2020 року, №337 від 09.02.2020 року було призначено службове розслідування по факту самовільного залишення місця розташування підрозділу солдатом ОСОБА_1 .
Про ознайомлення позивача із вказаними наказами свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на Акті про проведення службового розслідування по факту повернення після незаконної відсутності солдата ОСОБА_1 саме 15.04.2020 року
Проте, незважаючи на вказані обставини, позивач до суду з адміністративним позовом звернувся лише в лютому 2022 року.
Більше того, колегія судів звертає увагу, що згідно відомостей які містяться в Єдиному державномуреєстрі судових рішень, ОСОБА_1 ще у вересні 2020 року звертався до Харківського окружного адміністративного суду, в якому просив:
визнати протиправними дії військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» при проведенні огляду ОСОБА_1 , за результатом якого складено Свідоцтво про хворобу № 386-П, що затверджене постановою ЦВЛК від 21.05.2020 вих. № 1508/6 від 21.05.2020; скасувати Свідоцтво про хворобу № 386-П, що затверджене постановою ЦВЛК від 21.05.2020 вих. № 1508/6 від 21.05.2020; визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 з 27.05.2020 з військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 );визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) про звільнення ОСОБА_1 з 27.05.2020; поновити ОСОБА_1 на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) та включити його в списки особового складу Збройних Сил України; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати подання позову до суду до дня фактичного поновлення на роботі.
Однак, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, яка набула законної сили згідно ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, повернуто позивачу, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Тобто, вказані обставини вкотре підтверджують той факт, що про спірні накази ОСОБА_1 було відомо ще в травні 2020 року.
Отже є очевидним, що перебіг строків позовної давності у даній справі розпочався, щонайменше з травня 2020 року, а саме з моменту звернення до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у справі № 520/12875/2020, однак з позовом до суду звернувся лише в лютому 2022 року.
Отже, наведені позивачем підстави мають суб'єктивний характер та не позбавляли його можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки.
Водночас посилання позивача на відсутність строку звернення до суду з позовом щодо стягнення сум грошового забезпечення судом не приймається до уваги, оскільки вимога про стягнення є похідною від визнання протиправним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Відтак, у разі пропуску строку звернення до суду з оскарженням відповідних наказів, судом не може бути розглянуто вимогу, що є похідною від таких.
При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Колегія суддів зауважує, що наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб'єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення адміністративного позову без розгляду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.