Подільський районний суд міста Києва
Справа № 758/10445/20
30 листопада 2022 року м. Київ
Суддя Подільського районного суду м. Києва - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 у межах кримінального провадження № 12020100070000797, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 301, ч. 4 ст. 301, ч. 3 ст. 303 КК України,
До Подільського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 у межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 301, ч. 4 ст. 301, ч. 3 ст. 303 КК України.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 04 грудня 2022 року, без визначення розміру застави.
Пунктом 20-5 розділу XI Перехідних положень КПК України тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено такі особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження, зокрема у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.
Головуюча суддя ОСОБА_6 знаходиться у відпустці і на теперішній час відсутня, у зв'язку з чим питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , відповідно до вимог абз. 5 п. 20-5 розділу XI Перехідних положень КПК України, підлягає вирішенню іншим суддею.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого обґрунтоване тим, що метою застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, впливати на потерпілих, їхніх законних представників та свідків з метою зміни ними показів. Вказав, що у разі обрання обвинуваченому менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, буде неможливо запобігти наявним ризикам, які передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Прокурор у судовому засіданні указане клопотання підтримала.
Обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення даного клопотання.
Заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного висновку.
При вирішенні питання про продовження терміну дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує вимоги ст. 178 КПК України, а саме: вік та стан здоров'я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Крім того, суд враховує вимоги ст. 177 КПК України, а саме те, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладеного на них процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Також суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання в їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Європейський суд з прав людини у своїх рішенні «Маріянчук та інші проти України» наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Продовження запобіжного заходу з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі «Самойлович проти України», яка полягає в тому, що у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними.
З приводу доводів обвинуваченого про неможливість за станом здоров'я перебувати в ізоляторі, суд наголошує, що відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року № 192, обов'язок по забезпеченню медичним обслуговуванням осіб, які утримуються під вартою, покладається на адміністрацію місця попереднього ув'язнення.
Згідно з п. 2.6 Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Відповідно до п. 2.7 зазначеного Порядку, якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Крім того, питання щодо госпіталізації особи та перевезення її до закладу охорони здоров'я, де може бути надана екстрена медична допомога особам, узятим під варту, врегульоване Порядком надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, від 21 листопада 2012 року № 1122.
Таким чином, вищезазначеними нормативними актами врегульовано питання щодо організації надання медичної допомоги особам, що перебувають під вартою, у разі відсутності такої можливості в умовах СІЗО. При цьому, не надано суду доказів, які б підтверджували неможливість організувати надання медичної допомоги, яка необхідна обвинуваченому, в умовах слідчого ізолятора.
Проводячи оцінку доводів обвинуваченого щодо необґрунтованості обвинувачення, недоведеності провини обвинуваченого та недопустимості доказів, слід зазначити, що наявність або ж відсутність протиправних дій обвинуваченого підлягає встановленню лише під час судового розгляду обвинувального акта, а на стадії розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суддя наділений лише повноваженнями на перевірку обґрунтованості клопотання прокурора, при цьому процедура висунення обвинувачення в порядку, передбаченому КПК, є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення, коли є підстави для формулювання підозри та у подальшому обвинувачення.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжких та нетяжкого злочинів, може продовжувати вчиняти нові злочини та вірогідний ризик переховування його від суду, ризик впливу на потерпілих, їхніх законних представників та свідків з метою зміни ними показів, обставин, що могли б свідчити про можливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосуванням до обвинуваченого інших, більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, судом не встановлено. у зв'язку з чим для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, необхідно дійти висновку про наявність підстав для продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання його під вартою.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331, абз. 5 п. 20-5 розділу XI Перехідних положень КПК України, суддя
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів до 28 січня 2023 року, без визначення розміру застави.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Суддя ОСОБА_7