Дата документу 30.11.2022
Справа № 318/1/21
Провадження № 1-і/334/3/22
30 листопада 2022 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду клопотання прокурора Кам'янсько-Дніпровського відділу Василівської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженню №12020080260000555 від 05.12.2020 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Велика Білозерка, Великобілозерського району, Запорізької області, громадянину України, зареєстрованому за адресою : АДРЕСА_1 , раніше судимому, обвинуваченому за ч.2 ст.186 КК України,
за участі: прокурора Кам'янсько-Дніпровського відділу Василівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 (доручення від 30.11.2022 № 028-0004095),
встановив:
До Ленінського районного суду м.Запоріжжя надійшло клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , по кримінальному провадженню №12020080260000555 від 05.12.2020 року.
Клопотання обґрунтоване наступним, досудовим розслідуванням встановлено, що 05 грудня 2020 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи умисел спрямований на відкрите заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів, повторно, знаходячись у веранді будинку АДРЕСА_2 , штовхнув потерпілу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті чого остання присіла на підлогу. Доводячи свій злочинний умисел до кінця, відкрито, шляхом ривку, заволодів шкіряним жіночим гаманцем чорного кольору ОСОБА_6 , вартістю 300 гривень, який знаходився у останньої в руках, в якому знаходились грошові кошти в сумі 4194 (чотири тисячі сто дев'яносто чотири) гривні, після чого зник з місця скоєння злочину, чим спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду па загальну суму 4494 гривні.
Своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 186 КК України, а саме: грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений повторно.
Причетність обвинуваченого ОСОБА_4 до вчинення вказаного кримінального правопорушення доводиться зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_6 ;
- протоколом огляду місця події від 05.12.2020, проведеного за адресою: АДРЕСА_2 , в ході якого виявлено вилучено речові докази, які перебувають в камері зберігання речових доказів Кам'янсько-Дніпровського ВП Енергодарського ВП ГУНП в Запорізькій області;
- протоколом допиту потерпілої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 05.12.2020 в ході якого ОСОБА_6 впізнала ОСОБА_4 як особу, яка скоїла відносно неї кримінальне правопорушення;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 05.12.2020 в ході якого потерпіла ОСОБА_6 вказала на всі обставини скоєного відносно неї кримінального правопорушення;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який пояснив, що 05.12.2020 близько о 12.00 годині, він проходив по вул. Щаслива у м. Кам'янка-Дніпровська, де в цей час почув як його сусідка кричить: ОСОБА_8 ырвали кошелек, грабитель, ловите его….».
Обернувшись, побачив чоловіка, який біг йому на зустріч, а сусідка вказувала саме на цього чоловіка, який скоїв відносно неї злочин. Далі, ОСОБА_7 дістав свій мобільний телефон, на який зробив відеозапис з зображення даного чоловіка;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 05.12.2020 в ході якого свідок ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_4 як особу, яка вчинила кримінальне правопорушення;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 05.12.2020 в ході якого свідок ОСОБА_7 вказав на всі обставини вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, а саме ОСОБА_4 , в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 210 гривень;
- протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
08.12.2020 під час досудового слідства, ухвалою слідчого судді Камянсько-Дніпровського районного суду Запорізької області ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з 05.12.2020.
17.05.2022 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від, яка залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 23.06.2022, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено на 60 днів.
15.07.2022 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська, яка залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 03.08.2022, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено на 60 днів.
09.09.2022 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено на 30 днів.
04.10.2022 ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено на 60 днів до 03.12.2022 включно.
На теперішній час обвинувачений ОСОБА_4 утримується в ДУ «Черкаський СІЗО».
Під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 враховувалися наступні ризики: може незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватись від суду.
На даний час ризики, які слугували підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не зникли, не зменшилися та продовжують існувати, а саме:
-п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні.
Вказаний ризик підтверджується тим, що під час судового розгляду в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 погрожував свідку ОСОБА_7 у зв'язку з викриттям його, як особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_4 працездатний, проте не працює, будь - якою суспільно - корисною працею не займається, регулярного доходу та постійного джерела прибутку не має.
Також встановлено, що раніше ОСОБА_4 вже неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, судимість за які у встановленому законом порядку не знята та не погашена, що свідчить про його схильність до вчинення злочинів. При цьому, в подальшому останній знову вчинив новий умисний тяжкий корисливий злочин, що свідчить про те, що на шлях виправлення та перевиховання він не став та може продовжити свою злочинну діяльність. Крім того вказані факти також свідчать про те, що злочинна діяльність для ОСОБА_4 стала промислом та єдиним джерелом існування, що вказує на обґрунтований ризик вчинення ним інших кримінальних правопорушень, у тому числі проти власності.
Крім того, наявний ризик, передбачений п. 1 ст. 177 КПК України: обвинувачений може переховуватись від суду.
Вказаний ризик підтверджується тим, що ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, неповнолітніх дітей на утриманні не має, не одружений, особистих соціальних зв'язків не має.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання на строк від 4 до 6 років, зареєстрований та мешкав у м. Кам'янка-Дніпровська, Запорізької області, яка відноситься до тимчасово окупованих територій України, що свідчить про те, що обвинувачений, усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і послідуючого покарання, знаходячись на свободі, може переховуватись від суду, унеможлививши проведення з його участю повного та всебічного судового розгляду, а також виконання відносно нього процесуальних рішень.
Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з наступних підстав:
- при обранні особистого зобов'язання та домашнього арешту обвинувачений зобов'язується не відлучатися із житла, в якому він проживає чи перебуває без дозволу прокурора. Враховуючи тяжкість та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який посягає не лише на право власності особи, а й на здоров'я потерпілого, то одних лише особистих зобов'язань ОСОБА_4 не достатньо для забезпечення дієвості кримінального провадження. Крім того, адреса реєстрації та проживання ОСОБА_4 знаходиться на території Василівського району, Запорізької області, яка на теперішній час є тимчасово окупованою, у зв'язку з чим на теперішній час відсутня будь - яка можливість контролю за зобов'язаннями ОСОБА_4 ;
-осіб, які могли б поручитися за належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 не встановлено;
-відсутність у ОСОБА_4 офіційного місця роботи та постійного джерела доходів свідчить про очевидну неможливість виконання запобіжного заходу у вигляді застави та м'якість цього запобіжного заходу.
На даний час вказані ризики не зникли, не зменшилися та є наявними, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання особи під вартою, не забезпечить належного виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, з підстави викладених в ньому. Також зазначила, що ОСОБА_4 тримається під вартою з 05.12.2020. Кримінальне провадження після скасування вироку Запорізьким апеляційним судом перебуває в Енергодарському міському суді Запорізької області. Наглядове провадження залишилося на тимчасово окупованої території, як в подальшому буде розглядатися кримінальна справа їй не відомо, оскільки це питання не врегульоване законодавством. Також пояснила, що надати документи, на які є посилання у клопотанні про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину не є можливим, оскільки вони долучені до матеріалів судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечував, просив обрати йому більш м'який запобіжний захід.
Захисник проти клопотання заперечував, зазначив, що ризики, зазначені прокурором у клопотанні про продовження запобіжного заходу обвинуваченому не обґрунтовані, крім того, заявив клопотання про зміну ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший не пов'язаний з позбавленням волі.
Заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, дослідивши клопотання та документи надані на його обґрунтування, суд дійшов висновку, що запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою підлягає заміні на запобіжний захід у вигляді особистого забов'язання, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При розв'язанні клопотань прокурора та захисника, судом окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, позиція викладена п.80 рішення у справі "Марченко проти України" згідно якої, при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернатиних) запобіжних заходів.
Суд враховує вимоги ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у справі «Слоевпроти України»), а саме, що після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).
Ризик тиску на потерпілу, свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Beccievv.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeisterv.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).
Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилитися до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне («Пшевечерський проти росії» від 24 травня 2003 року).
Первісно ОСОБА_4 взято під варту з 05.12.2020 ухвалою слідчого судді Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 08.12.2020 року. Тобто, на даний час обвинувачений перебуває під вартою 2 роки.
Суд вважає, що стороною обвинувачення не надано фактичних даних та доказів про те, що на даний час існують ризики, які раніше були взяті до уваги слідчим суддею та судом при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, мають бути реальними та їх існування має бути оцінено з урахуванням конкретних обставин.
Таким чином, ризики зазначені прокурором при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу тримання під вартою суд вважає необґрунтованими.
За такої обставини суд дійшов висновку, що тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 перестало бути розумним, а отже у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу необхідно відмовити, а обвинуваченого необхідно звільнити з-під варти.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 177, 181, 202, 350 КПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні клопотання прокурора про продовження терміну запобіжного заходу, тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - відмовити.
Клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити.
Змінити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , такі обов'язки:
- прибувати до прокурора, суду, за телефонним або за іншим, встановленим законом, викликом у встановлений час;
- повідомляти прокурора, суд залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.
В порядку ст. 179 КПК України обвинуваченому ОСОБА_4 роз'яснюється, що у разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжних захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.
Звільнити ОСОБА_4 з-під варти негайно.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: