Справа № 487/6967/21
Провадження № 2/487/698/22
15 листопада 2022 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання - Горохівського О.О.., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів, пені, трьох відсотків річних, індексу інфляції та моральної шкоди, -
За участю:
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Шевченка А.О.
Представник позивача - адвокат Ремешевський Є.А. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отримані кошти у сумі 10978,37 грн., пеню станом на 30.09.2021 у розмірі 419,22 грн., трьох відсотків річних станом на 30.09.2021 в сумі 40,11 грн., пеню станом на 07.09.2021 у розмірі 3184,10 грн., трьох відсотків річних станом на 07.09.2021 в сумі 296,26 грн., інфляційні витрати у сумі 877,89 грн., суму вкладу «Скарбничка» в сумі 2652,03 грн., пеню станом на 30.09.2021 в сумі 1272,97 грн. та моральної шкоди в розмірі 7000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що в травні 2020 року він відкрив в АТ КБ «Приват Банк» картковий рахунок та йому видано було електронний платіжний засіб пластикову картку № НОМЕР_1 для зарахування заробітної плати АТ «Миколаївобленерго». Протягом червня-липня 2020 року відповідач з власної ініціативи списував кошти з його заробітної картки з призначенням платежу «Автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості» та зарахував їх на погашення нібито існуючої заборгованості позивача за кредитною лінією, встановленою на рахунку за кредитною карткою «Універсальна». За захистом своїх прав позивач звернуся до суду з позовом, ухвалою суду за заявою позивач було забезпечено позов, шляхом заборони здійснювати списання грошових коштів з карткового рахунку позивача для отримання заробітної плати. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.06.2020 у справі №487/3530/20 були задоволені позовні вимоги позивача та дії відповідача щодо списання грошових коштів з карткового рахунку позивача для отримання заробітної плати для погашення заборгованості за кредитною карткою «Універсальна» визнано незаконними, відповідача зобов'язано усунути обмеження позивача у користуванні банківськими послугами та стягнуто з відповідача на користь позивача помилково переказані кошти у розмірі 8770,11 грн. , пеню 721,49 грн та судові витрати, рішення в частині стягнення вище зазначених коштів було виконано 08.09.2021, що не підлягає доказуванню. Проте, відповідач продовжив безпідставні списання грошових коштів з карткового рахунку позивача. Станом на 14.09.2021 з наданої виписки за картковим рахунком № НОМЕР_2 відповідач неправомірно заволодів коштами позивача в загальній сумі 10978,37 грн. Крім того, позивач 08.08.2020 відкрив вкладний рахунок «Скарбничка» у відповідача та здійснив його поповнення на загальну суму 2500 грн., після нарахування на суму вкладу 08.08.2021 процениів загальна сума залишку грошових коштів на рахунку склала 2652,03 грн. 14.09.2021 позивач вирішив припинити дію вкладу за допомогою дистанційного обслуговування Internet Banking Приват 24, але йому в цьому було відмовлено з посиланням на неможливість отримати кошти до погашення заборгованості. Позивач звернувся до відділення банку з питанням про можливість достроково розірвати договір банківського вкладу, відповідно до п. 4.1 і 4.2 Договору банківського вкладу, де працівники банку йому повідомили, що отримання коштів з депозитного рахунку можливе лише після повного погашення заборгованості.
Крім того, повторне списання заробітної плати, незважаючи на наявність судового рішення, яким таке списання визнане незаконним, утримання грошових коштів позивач на вкладному рахунку, не можливість користування власними коштами та ігнорування відповідачем обов'язковості виконання судового рішення спричинили позивачу моральну шкоду. Право на компенсацію моральної шкоди передбачені ст.. 23, 1167, 386 ч. 3, 611 ЦК України, ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та вважає, що розмір моральної шкоди становить 7000 грн., враховуючи протиправний характер дій відповідача, систематичність та тривалість порушення прав позивача, необхідність додавання позивачем постійних зусиль для зменшення негативних наслідків такого порушення.
Ухвалою від 04.10.2021 забезпечено позов ОСОБА_1 , шляхом заборони АТ КБ «Приват Бнк» здійснювати списання грошових коштів з карткового рахунку для отримання заробітної плати (картка № НОМЕР_3 ) , належного ОСОБА_1 .
Ухвалою від 05.10.2021 відкрите провадження у справі.
08.11.2021 представник позивача - адвокат Ремешевський Є.А. подав до суду заяву про збільшення позовних вимог та просив Представник позивача - адвокат Ремешевський Є.А. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отримані кошти у сумі 20064,31 грн., пеню станом на 09.11.2021 у розмірі 1228,88 грн., трьох відсотків річних станом на 09.11.2021 в сумі 103,85 грн., пеню станом на 07.09.2021 у розмірі 3184,10 грн., трьох відсотків річних станом на 07.09.2021 в сумі 296,26 грн., інфляційні витрати у сумі 877,89 грн., суму вкладу «Скарбничка» в сумі 2652,03 грн., пеню станом на 09.11.2021 в сумі 4455,41 грн. та моральної шкоди в розмірі 7000 грн.
10.12.2021 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір карткового рахунку та було відкрите кредитну лінію. В анкетах-заявах позивач від 14.12.2005 ОСОБА_1 був ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банка наданими йому в письмовій формі та погодився, що ці документи складають договір надання банківських послуг. Відповідач тривалий час користувався кредитною карткою, здійснювалися платежі понад залишок коштів на рахунку, що свідчить про отримання кредиту відповідачем. Рішенням Артемівського райсуду м. Луганська від 24.06.2014 справа №434/8601/13-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» стягнуто 24572,03 грн. заборгованості за кредитним договором від 14.12.2005 та судом визнано Умови та правила складовою кредитного договору від 14.12.2005. Умовами вказаного договору п. 1.3.1.6 передбачено право банку списувати кошти з поточних рахунків позичальника у разі настання строків платежів передбачених умовами договору, тобто списання коштів в рахунок погашення заборгованості із усіх рахунків, що відкриті у Приват Банку на ім'я позивача. Тому списання коштів з зарплатної картки ОСОБА_1 проводилось банком правомірно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14.12.2005, вказана заборгованість ОСОБА_1 не була погашена. Вважають, що позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів, що позивачем було перенесено емоційні страждання та що вони мали негативні наслідки.
13.12.2021 представник позивача надав до суду відповідь на відзив , згідно якої надане до суду рішення Артемівського райсуду м. Луганська від 24.06.2014 справа №434/8601/13-ц не дозволяє стверджувати , що рішення ухвалено саме стосовно позивача, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» відсутні відомості про вказану справу та відсутні докази набрання рішення законної сили, позивач копію вказаного рішення не отримував, тому для нього відлік строку на апеляційне оскарження не розпочався, а рішення суду першої інстанції не набрало законної сили. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24.11.2021у справі №487/3530/20 суд дійшов висновку, що висновок суду Артемівського райсуду м. Луганськ від 24.06.2014 справа №434/8601/13-ц проте, що укладений між сторонами кредитний договір складається з заяви позичальника та Умов і правил надання банківських послуг, по своєї суті є правовою оцінкою встановлених судом обставин та не має преюдиціального значення при розгляді даної справи. Крім того, виконання рішення суду здійснюється на підставі виконавчого листа виданого судом, який розглядав справу, тому наявність рішення суду не надає стягувану права самостійно та протиправно утримувати кошти із рахунку боржника. Враховуючи, що після поновлення протиправного списання коштів позивач був змушений заробітну плату перераховувати на картковий рахунок своєї дружини, не мав можливості розпоряджатися власним заробітком та користуватися рахунком у інші спосіб, що підтверджує наявність душевних хвилювань та порушення нормального складу повсякденного життя.
14.02.2022 представником позивача подано до суду клопотання про доручення до матеріалів справи докази.
В судовому засіданні представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення у повному обсязі, додатково пояснивши, що у позивач у АТ КБ «Привпт Банк» був кредит, який ним погашено в повному обсязі та банку надана заява про закриття рахунку. Крім того, 12.01.2022 позивачу було виплачено банком по вкладу «Скарбничка» 2652,03 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що списання коштів з зарплатної картки ОСОБА_1 проводилось банком правомірно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14.12.2005, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, вказана заборгованість ОСОБА_1 не була погашена, рішенням Артемівського райсуду м. Луганська від 24.06.2014 стягнуто з позивача на користь банку заборгованість у розмірі 24572,03 грн. за кредитним договором від 14.12.2005, рішення суду позивачем не оскаржувалось та не виконано. Позивачем не доведено моральна шкода. Сума за вкладом «Скарбничка» банком позивачу виплачена добровільно в повному обсязі. Також відповідач не визнає розмір витрат на правничу допомогу як надмірним.
Суд, заслухавши доводи представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).
Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Крім того згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на як вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що в травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою відкриття рахунку для отримання заробітної плати.
Після підписання відповідної заяви про надання банківських послуг позивачу відкрито картковий рахунок та видано електронний платіжний засіб - пластикову картку № НОМЕР_1 , реквізити якої були передані ним роботодавцю для зарахування заробітної плати.
23.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у зв'язку з тим, що відповідач протягом червня-липня 2020 року, з власної ініціативи безпідставно (незаконно привласнив) стягнув кошти з зарплатної картки позивача на загальну суму 105,95 грн., мотивуючи це тим, що позивач не вчасно здійснював погашення за кредитним договором від 14.12.2005, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , де за заявою останнього було оформлено кредитну картку з кредитним лімітом в розмірі 2000,00 грн., базова відсоткова ставка на момент підписання становила 3% на місяць, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 09.06.2020 складає 46490,30 грн. Банк відповідно до вимог договору про надання банківських послуг, здійснював списання коштів із картки для виплат з метою погашення заборгованості позивача та недопущення нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань. Вказаний договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору, не передбачає реквізитів рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів.
Крім того, відповідачем в рахунок погашення кредиту списано з рахунку ОСОБА_1 належні йому грошові кошти в сумі 105,95 грн. станом на подання даного позову до суду, а за період з 22.06.2020 року по 22.07.2020 року ще 8664,16 грн. Отже, загальна сума списаних із зарплатної картки позивача коштів на погашення кредитної заборгованості складає 8770,11 грн.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.06.2020 забезпечено позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, шляхом заборони АТ КБ «Приватбанк» здійснювати списання грошових коштів з карткового рахунку для отримання заробітної плати (картку № НОМЕР_1 ), належного ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» до набрання рішенням по справі законної сили.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.12.2020, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24.11.2021 та набрало законної сили, визнано дії Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» зі списання коштів з карткового рахунку для отримання заробітної плати (картка №№ НОМЕР_1 ), належного ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по картковому рахунку картки Універсальна (картка № НОМЕР_4 ) незаконними, зобов'язано Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» усунути обмеження ОСОБА_1 у користуванні банківськими послугами, пов'язані з нарахуванням йому прострочених зобов'язань по картковому рахунку картки Універсальна (картка №№ НОМЕР_4 ) та стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 помилково переказані кошти в сумі 8770,11 грн. та пеню в сумі 721,49 грн.
При цьому, постановою Миколаївського апеляційного суду від 24.11.2021 встановлено, що зі змісту рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 24.06.2014 р. по справі №434/8601/13-ц, судом було встановлено, що між ЗАТ КБ «Приватбанк» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту б/н від 14.12.2005 року, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 2000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36,00 % відсотків річних за користування кредитними коштами, а відповідач в свою чергу зобов'язався повернути отриманий кредит, оплатити відсотки за користування кредитом. 12.04.2007 року банком було встановлено кредитний ліміт у розмірі 6000 грн. та надалі ліміт неодноразово змінювався, що вбачається з виписки з особового рахунку. З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник ОСОБА_1 за даним кредитним договором неналежно і нерегулярно виконував свої договірні зобов'язання по поверненню кредиту і сплаті відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим у відповідача перед ПАТ КБ «Приватбанк» виникла заборгованість, яка станом на 31.08.2013 року становить 24572,03 гривень, та складається з: 5904,15 грн. - заборгованість за кредитом; 17021,59 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00 - штрафу (фіксованої частини), 1146,29 гривень - штрафу (процентна складова).
Крім того, проаналізувавши умови, укладеного між сторонами договору, та діюче на той час законодавство, що регулювало правовідносини, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку, що договір складається з заяви позичальника та Умов і правил надання банківських послуг, які є чинними, сторонами не оспорені і їх умови не суперечать закону.
Отже, зазначення в мотивувальній частині рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 24.06.2014 р. по справі №434/8601/13-ц про те, що укладений між сторонами кредитний договір складається з заяви позичальника та Умов і правил надання банківських послуг, по своїй суті є правовою оцінкою встановлених судом обставин, а тому не має преюдиціального значення при розгляді даної справи.
На підставі викладеного, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що списання грошових коштів з рахунків позивача проводилось банком правомірно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14.12.2005 та вказана заборгованість була стягнута на користь відповідача рішенням Артемівського райсуду м. Луганська від 24.06.2014 справа №434/8601/13-ц , оскільки факт відсутності у відповідача законних підстав для договірного списання грошових коштів з рахунків позивача встановлений рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.12.2020, яке набрало законної сили 24.11.2021 та в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Проте, відповідач продовжив списання грошових коштів з карткового рахунку позивача, станом на 14.09.2021 з наданої виписки за картковим рахунком № НОМЕР_2 відповідач заволодів коштами позивача в загальній сумі 10978,37 грн., а саме здійснив списання: 24.07.2021 у сумі 1179,98 грн., 25.07.2021 у сумі 14,15 грн., 06.08.2021 у сумі 3532,69 грн., 08.08.2021 у сумі 15,10 грн., 20.08.2021 у сумі 3000 грн., 06.09.2021 у сумі 3235,75 грн., 08.09.2021 у сумі 0,70 грн.
Крім того, з наданої виписки за картковим рахунком № НОМЕР_2 відповідач знову заволодів коштами позивача, здійснив списання коштів 21.09.2021 у сумі 3500 грн., 07.10.2021 у сумі 3685,94 грн., 22.10.2021 у сумі 1900 грн., а всього на загальну суму 9085,94 грн.
Загальний розмір списаних відповідачем з карткового рахунку позивача коштів становить 20064,31 грн.
Списання з рахунку позивача грошових коштів не заперечував в судовому засіданні представник відповідача.
Згідно з ч.3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом (ч.1 ст. 1074 ЦК України).
Пункт 6.1. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» № 22 від 21.01.2004р. (надалі - Інструкція), передбачає, що Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір (п.6.2 Інструкції) має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; найменування отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).
Таким чином, вказується конкретний рахунок у договорі з банком як такий, з якого може здійснюватися договірне списання при настанні обумовлених обставин. У решті всіх випадків списання коштів без відома клієнта є незаконним.
Згідно з ч.2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно ч.1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно частини 2, 4 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставин, за яких банк має здійснити договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявністю договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
Аналогічний порядок здійснення договірного списання встановлений Главою 6 Інструкції. Зокрема п.6.5. Інструкції передбачає, що у випадках якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Отже, договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору, не передбачає реквізитів рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів.
При цьому, банк, згідно з ч.1 ст. 1071 Цивільного кодексу України має право списувати кошти з рахунку клієнта виключно за його розпорядженням.
Проте, розпорядження про списання грошових коштів із зарплатної картки на погашення кредитної заборгованості позивач ОСОБА_1 банку не надавав, а рішення суду про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором відсутнє.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо списання коштів з рахунку позивача є неправомірними, а позивачу підлягає поверненню сума 20064,31 грн. безпідставно списаних коштів.
Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача пені, інфляційних витрат та 3% річних.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком. Тому, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Відповідно до розрахунку, наведеного позивачем у позовній заяві 3% річних за користування банком безпідставно списаними з рахунку позивача коштами станом на 09.11.2021 становить 103,85 грн. та станом на 07.09.2021 становить 296,26 грн. і інфляційні витрати в сумі 877,89 грн. (в межах заявлених позовних вимог)
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідач не спростував.
Отже, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат станом на 07.09.2021 у розмірі 877,89 грн. та 3 % річних станом на 09.11.2021 у сумі 103,85 грн. та станом на 07.09.2021 у сумі 296,26 грн., в порядку передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені станом на 09.11.2021 в сумі 1228,88 грн. та станом на 07.09.2021 в сумі 3184,10 грн. - 3% за кожен день від простроченої суми.
За змістом пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Отже, суд дійшов висновку, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
Судом встановлено, що сума неправомірно списаних банком з рахунку позивача коштів складає 20064,31 грн., а нарахована позивачем пеня станом на 09.11.2021 становить 1228,88 грн. та станом на 07.09.2021 становить 3184,10 грн.
Наданий позивачем розрахунок пені відповідач не спростував.
Отже, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені станом на 09.11.2021 в сумі 1228,88 грн. та станом на 07.09.2021 в сумі 3184,10 грн.
Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 7000 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Згідно роз'яснень п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Обґрунтовуючи завдання моральної шкоди позивач посилався на протиправний характер дій відповідача, систематичність та тривалість порушення його прав, повторне списання заробітної плати, незважаючи на наявність судового рішення, яким таке списання визнане незаконним, не можливість користування власними коштами та ігнорування відповідачем обов'язковості виконання судового рішення, призвело до душевних хвилювань та порушення нормального складу повсякденного життя, чим спричинили позивачу моральну шкоду.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить із вимог ст. 1167 ЦК України з врахуванням роз'яснення Пленуму Верховного Суду України викладених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду №4 від 31 березня 1995 року N4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" та вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2000 грн., оскільки саме така сума, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставини при яких було спричинено моральну шкоду, ступень вини відповідача, характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) позивача.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суму вкладу «Скарбничка» у розмірі 2652,03 грн. та пеню станом на 09.11.2021 в сумі 4455,41 грн., то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог, оскільки з матеріалів справи вбачається та вказані обставини не оспорювались сторонами, що 12.01.2022 позивачу було виплачено банком добровільно по вкладу «Скарбничка» 2652,03 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та те, що позивач, звільнений від сплати судового збору, суд прийшов до переконання про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 908 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення на його користь судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, суд приходить до наступного.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Правничу допомогу позивачу під час розгляду справи в суді надавав адвокат Ремешевський Є.А., який діяв на підставі договору про надання професійної правової (правничої) допомоги від 13.09.2021.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача - адвокат Ремешевський Є.А. надав суду належним чином завірену копію договору про надання правничої допомоги від 13.09.2021; акт приймання - передачі наданих послуг №АП-0001 за договором про надання правової допомоги від 13.09.2021, датований 14.02.2022, складений позивачем та адвокатом Ремешевським Є.А. з описом наданих послуг та їх вартості на загальну суму 13620 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1 від 14.02.2022 про оплату ОСОБА_1 наданих послуг на підставі договору про надання правової допомоги від 13.09.2022 на суму 13620 грн.
П. 9 договору про надання правової допомоги передбачає, що оплата наданих адвокатом послуг здійснюється виходячи із фактичного обсягу надання послуг, погоджених сторонами в Акті приймання-передачі наданих послуг.
Згідно детального опису наданих адвокатом Ремешевським Є.А. послуг, наведеного в акті приймання-передачі наданих послуг, вартість вивчення матеріалів, формування правової позиції, дослідження судової практики (1 година) складає 1135 грн., підготовка та подання до суду позову та заяви про забезпечення позову (5 годин) складає 5675 грн., підготовка та подання до суду заяви про зміну позовних вимог з розрахунком заборгованості (3 години) складає 3405 грн., підготовка та подання до суду відповіді на відзив (2 години) складає 2270 грн., підготовка та подання до суду заяви про стягнення витрат на правову допомогу (1 година) складає 1135 грн.
Із матеріалів справи убачається, що дії, зазначені в акті приймання - передачі надання послуг (виконаних робіт) від 14.02.2022, відповідають умовам договору про надання правової допомоги та пов'язані з даною справою.
Клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу від відповідача до суду не надходило, тому відсутні підстави для зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу за ініціативою суду.
Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у даній справі у розмірі 13620 грн.
Керуючись ст.ст. 10,76, 81, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно отриманих коштів, пені , трьох відсотків річних, індексу інфляції та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 20064,31 грн. безпідставно списаних коштів, станом на 09.11.2021 пеню в сумі 1228,88 грн. і 3% річних в сумі 103,85 грн.
Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 станом на 07.09.2021 пеню в сумі 3184,10 грн., 3% річних в сумі 296,26 грн. і інфляційні витрати в сумі 877,89 грн.
Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2000 грн. моральної шкоди.
Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 13620 грн. витрати на правову допомогу.
Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 908 грн. судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ вул. Грушевського, 1-Д.
Суддя С.М. Афоніна
Повний текст рішення складено 29.11.2022.