про відмову у відкритті провадження у справі
28 листопада 2022 року м. Житомир справа № 240/29515/22
категорія 109020100
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Романченко Є.Ю., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить пункт 8 рішення десятої сесії восьмого скликання Радимишльської міської ради від 07.10.2021 № 563 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на надану земельну частку / пай загальною площею 2,46 га реформованого колективного сільськогосподарського підприємства " Полісся" села Чайківка Радомишльського району Житомирської області, яка на картографічних матеріалах до акту розподілу позначена № 382-1 площею 0,97 га на полі № 42, рілля № 382-2 площею 1,34 га на полі № 42, рілля № 1382 площею 0, 15 га на полі № 34, пасовище, визнати протиправним та скасувати.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що його звернення до суду з даним позовом зумовлено захистом свого на права на земельну частку/пай загальною площею 2,46 га реформованого колективного сільськогосподарського підприємства "Полісся" села Чайківка Радомишльського району Житомирської області, яка на картографічних матеріалах до акту розподілу позначена № 382-1 площею 0,97 га на полі № 42; рілля № 382-2 площею 1,34 га на полі № 42; рілля № 1382 площею 0, 15 га на полі № 34, пасовище.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) відповідно до ч. 1 ст. 2 вищевказаного Закону є документом, що посвідчує право на земельну частку (пай). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав ( п. а ч. 3 ст. 152 ЗК України). Згідно роз'яснень викладених в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.
Позовна заява про визнання права власності на земельну ділянку (пай) подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів. Власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який посвідчує право власності (стаття 392 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний спір не пов'язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивача стосовно набуття права на користування та розпорядження земельними ділянками.
Та обставина, що відповідачем у справі визначено місцевий орган виконавчої влади не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а відтак на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст.21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2018 року та 18 квітня 2018 року у справах №761/33504/14-а та №802/950/17-а, відповідно, та постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №305/216/18.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
У п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення.
Позивачу слід мати на увазі, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
На виконання вимог ч.6 ст.170 КАС України суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи має здійснюватися відповідним загальним судом, визначеним за правилами підсудності, встановленими положеннями Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 4, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Радомишльської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Є.Ю. Романченко