Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 листопада 2022 року Справа№200/4386/22
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 056650007027 від 04.07.2022 року;
зобов'язати відповідача призначити з 27.06.2022 року мені пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213- VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та зарахувати до страхового стажу період роботи у фізичної особи-су'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 з 31.05.2002 року по 31.10.2004 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, маючи достатню кількість за Списком №2, досягнувши віку 50 років, набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення з відповідною заявою.
Також позивачка у прохальній частині просить суд зобов'язати відповідача зарахувати період її роботи у фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.09.2022 відкрито провадження у справі № 200/4386/22, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Копія ухвали від 26.09.2022 доставлена до електронного кабінету відповідача в системі «Електронний суд» 26.09.2022, вказане підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Згідно з вимогами частини п'ятої статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Станом на час розгляду справи, відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, про причини неподання відзиву на позовну заяву відповідачем суду не повідомлено.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
27.06.2022 року позивач звернулась до Царичанського об'єднаного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з відповідним пакетом документів, доданих до заяви, про що свідчить розписка- повідомлення.
Дану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням ПФУ у Київській області, який своїм рішенням від 04.07.2022 № 056650007027 відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що вона не набула віку, що встановлений пунктом 2 частини другої статті 114 ЗУ «Про загальообовязкове державне пенсійне страхування». При цьому, як вказано в оскаржуваному рішенні, страховий стаж позивачки становить 34 роки 6 місяців 6 днів, а пільговий, зокрема за Списком №2 - 10 років 8 місяців 1 день .
Посилань на підстави не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи у фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 з 31.05.2002 року по 31.10.2004 рік оскаржуване рішення не містить.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Вищевказане право деталізоване у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (також Закон №1058-IV).
Частина 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачає, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок).
Згідно пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Пунктом 4.3 Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт).
Пунктом 4.2 Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з п. 4.7 Порядку, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Враховуючи вищевказане вбачається, що законом передбачено спеціальний порядок призначення (перерахунок) пенсій, який є обов'язковим та передбачає дві складові: звернення особи з відповідною заявою та прийняття пенсійним органами відповідного рішення за наслідками розгляду такої заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка із заявою про призначення пенсії за віком звернулась у встановленому законом порядку.
Позивач не погоджується з позицією відповідача відносно того, що на день звернення із заявою не набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
03.10.2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким було доповнено Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами ст. 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Однак, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, в т.ч., жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно, КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відтак, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Таким чином, на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному, а тому визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачки, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а тому жінки мають право на призначення пільгової пенсії за Списком № 2 після досягнення 50 років.
Як вбачається із спірного рішення, на день звернення із заявою про призначення пенсії позивачка досягла віку 50 років, а її страховий стаж становить 34 роки 6 місяців 6 днів, а пільговий, зокрема за Списком №2 - 10 років 8 місяців 1 день.
Відтак, рішення від 04.07.2022 року № 056650007027 є необґрунтованим, прийняте без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначеного рішення, а тому підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку обставинам у справі в частині незарахування до страхового стажу період роботи у фізичної особи-су'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 з 31.05.2002 року по 31.10.2004 рік, суд зазначає наступне.
У розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом Порядок №637).
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Судом установлено, що записи у трудовій книжці заявниці містять відповідні записи про період роботи з 31.05.2002 року по 01.10.2004 рік.
Суд відмічає, що записи є повними, здійснені без виправлень, є чіткими та зрозумілими, з однозначністю підтверджують виконання громадянином функцій найманого працівника за трудовим договором.
До того ж в матеріалах справи наявна копія трудового договору між працівником та фізичною особою, що був укладений 31 травня 2002 року між позивачкою, як працівником та ОСОБА_2 , як фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності. Трудовий договір підписаний сторонами 31 травня 2002 року, розірваний 31 жовтня 2004 року. Зареєстрований 31 травня 2002 року за номером 585 Красноармійським міським центром зайнятості. Договор також містить відомості про реєстрацію в Красноармійській ОДПІ №307 26.06.2002 року.
Суд зазначає, що за правилом ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до 31.12.2003р. основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дії цього правила не змінюють та не скасовують.
Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом - Порядок підтвердження №637).
Згідно з п.1 Порядку підтвердження №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку підтвердження №637 чітко указано, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За правилом п. 3 Порядку підтвердження №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Належно та достатньо обґрунтованих причин незастосування пенсійним органом у спірному випадку пункту 3 Порядку підтвердження №637 ані текст відмови у призначенні пенсії, ані матеріали судової справи не містять.
Частиною 3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
До того ж і відповідно абзацу 3 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Проте, у ході розгляду даної справи ГУПФУ у Київській області не подано жодних доказів та на наведено жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведених норм.
Разом із тим, суд окремо звертає увагу відповідача на абсолютну неумотивованість незарахування спірного періоду до страхового стажу, що суперечить вимогам ч. 2 ст.2 КАС України та межує із проявом свавілля, позаяк створює для громадянина умови повної юридичної невизначеності в частині періодів часу, котрі були зараховані до страхового стажу та періодів часу, у зарахуванні яких до страхового стажу було відмовлено.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, то суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій.
Пункт 4.7 Порядку № 22-1 визначає, що саме орган, що призначає пенсію повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Отже, за цих обставин, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню з обранням належного способу захисту.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено за подання позовної заяви судовий збір у сумі 992,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, суд вважає за необхідне присудити на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255,258, 262, 293, 295 КАС України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, б.10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 056650007027 від 04.07.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 27.06.2022 з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, б.10 ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн.40 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2022 року.
Суддя І.В. Буряк