14 листопада 2022 року Справа № 160/13144/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
29 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 161 від 22 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Обґрунтовуючи позовну заяву представник позивача зазначив, що позивач є громадянином Федеративної Республіки Нігерія. 16 січня 2020 року він прибув до України для навчання в університеті ім. Альфреда Нобеля.
Після закінчення строку дії візи та посвідки на тимчасове проживання, позивач залишився проживати в Україні нелегально, оскільки у країні його походження існує реальна небезпека його викрадення чи вбивства членами терористичної організації, які здійснюють вбивства та викрадення людей в місті Абуджа, де він постійно проживав до виїзду в Україну.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами 03 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
10 серпня 2022 року працівниками Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області була проведена співбесіда із позивачем, на якій останній детально описав існуючий конфлікт між ним та членами терористичної організації, характер погроз, форму висловлювання погроз та вказав свідків, які б могли підтвердити існування небезпеки для його життя у країні походження.
За результатами розгляду заяви позивач отримав повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22 серпня 2022 року № 14-22, видане на підставі Наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 22 серпня 2022 року № 161, у зв'язку з відсутністю умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI.
Представник позивача вважає, що вищевказаний наказ слід скасувати, оскільки відповідач його прийняв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, у зв'язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за захистом прав позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
04 жовтня 2022 року на адресу суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№71399/22, в якому відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Представник відповідача зазначив, що при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності умов необхідних для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
Аналіз ІКП та обставини вказали, що ОСОБА_1 не зміг обґрунтувати причину звернення з позиції надання міжнародного захисту в Україні, оскільки під час перебування в країні походження, ще до навчання в Україні та перебуваючи зараз, він не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що у ОСОБА_1 відсутні умови необхідні для надання даній особі статусу особи, яка потребує додаткового захисту, передбачені статтею 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 15 Директиви ЄС 2011/95/EU від 13.11.2011 року та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме, відсутній ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, а також відсутня серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, відсутні факти дискримінації чи можливого подальшого переслідування.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Нігерії відповідно до копії паспорта громадянина Нігерії НОМЕР_1 , виданого 23.07.2019 Головним управлінням Абуджі, Нігерія, не одружений, має повну вищу освіту, невійськовозобов'язаний.
В Нігерії ОСОБА_1 має матір та двох рідних сестер, одна з яких і мешкає разом з матір'ю, батько помер у 2019 році.
05 серпня 2019 року університетом ОСОБА_2 було видано запрошення на навчання №0000232051 ОСОБА_1 за спеціальністю 6.030203 міжнародні економічні відносини. Строк дії запрошення встановлений до 05.02.2020.
16 січня 2020 року ОСОБА_1 прибув до України з метою навчання в університеті ім. Альфреда Нобеля, отримавши задля цього студентську візу типу «Д».
27 січня 2020 року позивачу була видана посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 зі строком дії до 01.10.2020.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання, виданої за відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 з 25 червня 2020 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
В зазначений у посвідці на тимчасове проживання термін позивач не залишив територію України, у зв'язку з тим, як зазначає позивач, що в Нігерії існує небезпека для його життя і здоров'я, так як внаслідок участі в акціях протесту за свободу слова всі члени його організації потерпали від нападів та переслідувань з боку представників SARS у Нігерії (в 2017 році акція протесту призвела до декількох смертей), а державні органи самоврядування всіляко притискають будь-які вираження думок та всі мітинги і зараз повертатись до Нігерії є ризикованим для нього.
29 липня 2022 року провідним спеціалістом Новокодацького відділу у м. Дніпрі ГУДМС у Дніпропетровській області Вінник В.В. було складено протокол про адміністративне правопорушення №ПР МДН 003750 у зв'язку з ухиленням ОСОБА_1 від виїзду з України після закінчення строку дії тимчасової посвідки та призначено розгляд справи про адміністративне правопорушення о 14:00 год. 29.07.2022 в приміщенні територіального органу (підрозділу) Державної міграційної служби України за адресою: місто Дніпро, пр-т. Сергія Нігояна, буд. 75.
29 липня 2022 року заступником начальника Новокодацького відділу у м. Дніпрі ГУДМС у Дніпропетровській області Хижняк М.В. розглянуто справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ст.203 КУпАП у розмірі 1 700,00 грн. В той же день, ОСОБА_3 було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, із зобов'язанням залишити територію України у термін до 27.08.2022, у зв'язку з відсутністю у позивача законних підстав для проживання на території України.
Відповідно до квитанції АТ КБ «Приват Банк» від 29 липня 2022 року позивачем був сплачений штраф у розмірі 1 700,00 грн.
03 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідачем прийнято до розгляду заяву та видано довідку про звернення за захистом в Україні №003607, терміном дії до 03.09.2022, згідно зі статтями 7, 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
04 серпня 2022 року Головним управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області скерований лист до начальників ГУ (У) ДМС України в областях та ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із проханням повідомити інформацію щодо звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до наданих відповідей, які містяться в матеріалах справи, позивач до органів міграційної служби України з будь-яких питань не звертався з моменту закінчення строку дії посвідки.
10 серпня 2022 року співробітником Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Євтушенко Є.В. в присутності перекладача Ягла Ю.В та адвоката Темченко С.Л. проведено співбесіду із позивачем.
Відповідно до протоколу співбесіди, ОСОБА_1 повідомив, що до України він прибув у 2020 році, по-перше, з метою навчання; по-друге, через проблеми з терористами з угрупувань SARS та Боко Харам, оскільки з 2014 по 2019 роки він перебував в соціальних групах «Amnesty international» та «Асоціації Червоного Хреста» в Нігерії.
Позивач зазначив, що він брав участь у мітингах за свободу слова та протидію державного свавілля, влаштованих «Amnesty international» та писав статті про свободу слова, які потім листами надсилав до поліції.
Після одного з таких мітингів проти державного свавілля та тероризму, в яких брав участь позивач, представники «SARS» (спеціального загону поліції по боротьбі з розбійними нападами) били протестуючих, а також заарештовували та ув'язнювали на тиждень.
Також, ОСОБА_1 стверджував, що через активну громадську позицію його сестру переслідують у Нігерії та надсилають їй на телефон погрози, які адресовані саме йому.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 22 серпня 2022 року № 161, а також вручено позивачу письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.08.2022 року № 14-22.
Представник позивача вважає, що вищевказаний наказ слід скасувати, оскільки відповідач його прийняв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VІ (далі - Закон України №3671-VI).
Згідно з п.п. 1, 13 ст.1 Закону України №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 5 Закону України №3671-VI визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ч.5 якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з ч.ч. 1, 7 ст.7 Закону №3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно із статтею 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України №3671-VI, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.6 ст.8 цього ж Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до п.п.45 та 66 Керівництва, для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно п.195 Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884; Правила №649).
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Суд звертає увагу, що за Позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної й об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. До того ж, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Одночасно, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Як вбачається із тверджень ОСОБА_1 , останній в період з 2014 по 2019 роки перебував у складі всесвітнього руху «Amnesty international» та відстоював права громадян Нігерії, беручи участь у мітингах та висвітленнях світлин проти державного свавілля та тероризму.
Відповідачем було прийнято рішення № 161 від 22 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі того, що у позивача відсутній ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, а також, відсутня серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, відсутні факти дискримінації чи можливого подальшого переслідування.
Суд зазначає, що відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Таким чином, з урахуванням досліджених судом фактичних даних та аналізу норм чинного законодавства, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку, що відповідач передчасно, без належної перевірки доводів позивача прийняв рішення № 161 від 22 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З даного питання Верховний Суд дотримується таких правових позицій: У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду… Зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі)…
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. (постанови Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №120/3657/20-а, та від 10 вересня 2021 року у справі №120/192/20-а).
З урахуванням того, що при вирішенні питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем не у повній мірі з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення вказаного питання, суд вважає за доцільне захистити порушене право позивача шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення і зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У зв'язку з цим суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Доказів понесення судових витрат, не пов'язаних із сплатою судового збору, позивачем не надано.
В той же час, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області № 161 від 22 серпня 2022 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (паспорт громадянина Нігерії НОМЕР_1 , виданий 23.07.2019 Головним управлінням Абуджі, Нігерія) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03 серпня 2022 року, із урахуванням висновків, наведених у рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник