28 листопада 2022 року ЛуцькСправа № 140/4025/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області з приводу не проведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції - 05 березня 2021 року;
2) стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 218 505,32 грн;
3) стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 07 листопада 2015 року по 05 березня 2021 року позивач перебував у трудових відносинах з ГУ НП у Волинській області. Зазначеному періоду передувала служба в органах внутрішніх справ України, а саме: з 01 вересня 1999 року - в Львівському інституті внутрішніх справ, а з 21 червня 1999 року - в УМВС України у Волинській області.
Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 03 березня 2021 року №66 о/с його звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05 березня 2021 року.
Втім, як зазначає позивач, у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок.
Так, згідно виписки по картці/рахунку ним були отримані наступні виплати: 24 лютого 2022 року - 4279,04 грн - зарплата ГУНП у Волинській області; 28 квітня 2022 року - 155,14 грн - зарплата ГУНП у Волинській області із затримкою виплати 418 діб.
Позивач вважає, що відповідач не провівши з ним повний розрахунок у день звільнення допустив протиправну бездіяльність, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за якими підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, бажаючи відновити справедливість та підняти свою ділову репутацію шляхом доведення посадовим особам ГУ НП у Волинській області, що при її звільненні було допущено протиправну бездіяльність, а також зважаючи на глибину душевних страждань позивача, на характер та тривалість немайнових втрат, зважаючи також на рік витраченого часу та значні зусилля, що були необхідні для відновлення душевного спокою, позивач просить стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
17 червня 2022 року за вх. №22339/22 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що згідно статті 102 Закону №580-VIII забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах І установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Вказана норма кореспондується з пунктом 10 Постанови КМУ «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової: служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Постанова №393), відповідно до якого: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів, цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально- виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Так, на підставі наказу ОСОБА_1 було нараховано грошове забезпечення за березень 2021 року по день звільнення в сумі 1 534,58 грн та компенсація за 7 календарних діб невикористаної у 2021 році відпустки в сумі 1 935,59 грн, які виплачені йому 22 березня 2021 року шляхом зарахування на його картковий рахунок в AT КБ «Приватбанк».
Крім того, на підставі статті 9 Закону №2262-ХІІ ОСОБА_1 при звільненні зі служби була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 роки календарної служби в сумі 99 545,16 грн. Кошти на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги надійшли на рахунок ГУНП у Волинській області 25 червня 2021 року, а виплата проведена 29 червня 2021 року, тобто у межах строків визначених пунктом 8 розділу VI Порядку №260.
Таким чином при звільненні з поліції з 5 березня 2021 року Головним управлінням Національної поліції у Волинській області розрахунок з ОСОБА_1 проведено у повному обсязі.
При цьому, у заявленому позові позивач вказує на те, що 24 лютого 2022 року та 28 квітня року йому були виплачені кошти коштів у сумі 4 279,04 грн та 155,14 грн відповідно, та вважає що затримка у їх виплаті становила 418 діб.
Зазначені обставини не відповідають дійсності у зв'язку з тим, що вказані виплати були нараховані Головним управлінням Національної поліції у Волинській області ОСОБА_1 в якості доплати за службу в нічний час за період з 1 червня 2016 року по 5 березня 2021 року та індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, яке набрало законної сили 03 лютого 2022 року у справі №140/6609/21. Таким чином, кошти, що виплачені на підставі рішення суду, не могли бути нараховані та виплачені в березні 2021 року при проведенні розрахунку.
У свою чергу позивач вважає за необхідне до вказаних правовідносин застосувати Кодекс законів про працю України. З цього приводу зазначаємо таке.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254іс/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні врегульована нормами Порядком №260, які є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, норми статті 116 КЗпП України на спірні правовідносини не розповсюджується.
В свою чергу визначена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає лише за порушення строків, зазначених в статті 116 КЗпП України.
Таким чином із аналізу наведених вище норм, можна дійти висновку, що спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює порядок та строк виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно якими у відповідача відсутній обов'язок здійснювати виплату такої допомоги в день звільнення поліцейського, тобто, наведеною спеціальною нормою встановлені строки, відмінні від строків, визначених статтею 116 КЗпП.
Тому вимоги позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України є безпідставними.
Разом з тим, звертаємо увагу суду, що законодавством, яке регулює проходження служби в поліції не передбачено проведення розрахунку в день видачі наказу.
Таким чином, ГУ НП у Волинській області, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як то встановлено частиною другою статті 19 Конституції України, і ніяким чином не порушували прав та інтересів позивача.
У відповіді на відзив позивач просив задовольнити позов повністю, з підстав викладених у позовній заяві.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року клопотання про зупинення провадження у справі задоволено; провадження в адміністративній справі №140/4025/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку зупинено до моменту припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року про зупинення провадження у справі №140/4025/22 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
12 жовтня 2022 року справа надійшла до Волинського окружного адміністративного суду за вх. №33871/22.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
ОСОБА_1 з 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.
Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 03 березня 2021 року №66 о/с його звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05 березня 2021 року.
Позивачу була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку тривалістю 7 календарних днів, однак, повний розрахунок із позивачем відбувся уже після звільнення його зі служби в поліції - 28 квітня 2022 року.
Не погоджуючись із такою затримкою розрахунку при звільненні, та вважаючи, що відповідач недотримався вимог статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), який набрав чинності 07 листопада 2015 року.
Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно з частиною другою статті 94 Закону №580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Порядок №260 в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Постанови №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Розділу І Порядку №260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 23 Розділу І Порядку №260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби 05 березня 2021 року) передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують численність працівників, військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ кошторисах.
Аналогічна норма закріплена у пункті 7 Розділу І Порядку №260 відповідно до якого грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку №260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби) виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.
Згідно зі статтею 102 Закону № 580 пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2262 виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, на час звільнення позивача зі служби в поліції, визначався постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
Згідно з пунктом 10 Порядку № 393 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейські, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсильною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Так, дійсно виплата одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейських Постановою Кабінету Міністрів України №988 не передбачена, у зв'язку з чим суд вважає, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.
В той же час, виходячи з системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, що пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає, що така допомога є соціальною гарантією, за своєю юридичною природою - вихідною допомогою при звільнення, а тому має виплачуватися при звільненні, а не після звільнення зі служби.
В свою чергу, спеціальним законодавством в редакції, діючій станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме: Законом України «Про Національну поліцію», Порядком № 393, Порядком та умови № 260, не було врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: приписи КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. Так, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із статтею 117 вказаного Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Наведені правові положення статей КЗпП України встановлюють гарантії для звільнених працівників на отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для таких осіб, а також стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання у частині проведення повного розрахунку із працівником.
В даному випадку суд враховує, що правомірність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також її розмір не є предметом спору у даній справі, спором у цій справі є порушення строків розрахунку при звільненні.
Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосування приписи КЗпП України щодо відповідальності відповідача за порушення строків розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 21.05.2020 № 823/911/16 та від 16.04.2020 у справі № 805/1085/16-а, в яких суд звернув увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, затримку виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому, виходячи з положень статті 117 КЗпП України, відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунку з позивачем у день звільнення має нести відповідач як роботодавець позивача.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений зі служби в поліції за наказом від 03 березня 2021 року за №66 о/с. Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача було ГУ НП у Волинській області, а тому відповідальність, передбачену у статті 117 КЗпП України за не проведення розрахунку у день звільнення, має нести саме цей суб'єкт владних повноважень.
Водночас, вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням нормативно-правового врегулювання спірних правовідносин, суд керується наступним.
Зі змісту Порядку №260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Отже, спеціальним законодавством, яким врегульовано питання обчислення грошового забезпечення, чітко передбачено, що при обчисленні усіх видів грошового забезпечення, в тому числі його середнього розміру, має визначатися з урахуванням календарних днів.
Аналогічна правова позиція щодо обчислення середнього заробітку виходячи з кількості календарних днів із застосуванням приписів Порядку та умов № 260 висловлена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №821/1180/18 та від 24 жовтня 2019 року у справі №823/722/17.
З огляду на матеріали справи, позивача було звільнено зі служби в поліції з 05 березня 2021 року, тобто останніми місяцями його служби перед звільненням були січень та лютий 2021 року.
Оскільки позивач звільнений з 05 березня 2021 року (вказаний день не враховується, так як є останнім робочим днем працівника), а остаточний розрахунок при звільненні відбувся 28 квітня 2022 року (дата зарахування коштів на банківський рахунок позивача, тобто цей день також суд не враховує в розрахунок, оскільки з цього часу позивач безпосередньо отримав належні йому кошти), то кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період починаючи з 06 березня 2019 року по 27 квітня 2022 року включно становить 418 днів.
При цьому, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Також, суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Позивачу на підтвердження розрахованого ним розміру середньоденної заробітної плати (522,74 грн) необхідно було надати довідку про середньомісячну заробітну плату за останні два місяці перед звільненням, однак ані до позовної заяви, ані до відповіді на відзив вона додана не була.
Таким чином суд позбавлений можливості здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відтак, з метою ефективного захисту прав позивача позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів з 05 березня 2021 року та стягнути з ГУ НП у Волинській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 06 березня 2021 року по 27 квітня 2022 року), з урахуванням висновку суду.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів 50 000 (п'ятдесят тисяч) моральної шкоди, то така вимога належить до задоволення частково з огляду на наступне.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З цією нормою кореспондуються приписи статті 1173 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Позивач просить суд відшкодувати завдану йому моральну шкоду. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Вказана норма не містить вказівки, порушення яких саме прав тягне за собою відшкодування моральної шкоди. Відтак, порушення будь-якого права особи може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, є підставою для позовної вимоги про її відшкодування.
За своєю природою інститут відшкодування моральної шкоди є приватно-правовим, оскільки стосується безпосередньо особистих прав людини. Однак, виходячи з приватно-правового характеру суб'єктивного цивільного права потерпілої особи на використання зазначеного способу цивільно-правового захисту, очевидно, що таке право може виникнути також у зв'язку з порушенням прав особи в публічно-правових відносинах, що і знайшло своє відображення в приписах статті 56 Конституції України.
У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою суб'єкта владних повноважень або його посадових осіб.
Виходячи із загальних засад доказування, позивач повинен довести, що йому заподіяно шкоду і визначити її розмір. Це означає, що позивач повинен зазначити, які саме виникли обставини, що спричинили страждання чи приниження честі, гідності, яку саме шкоду вони спричинили і який її розмір.
Всупереч цьому позивач не вказує на будь-які обставини, що підтверджують спричинення йому страждань чи інших втрат немайнового характеру.
Однак, суд вважає, що будь-яке порушення прав фізичної особи неодмінно заподіює шкоду.
У даній справі суд дійшов висновку про те, що відповідачем було допущено протиправну поведінку щодо позивача.
Оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є протиправна поведінка (дії чи бездіяльність), то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу.
При оцінці обґрунтованості вимог особи про відшкодування моральної шкоди належить керуватись принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин справи форм моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності обставини, що свідчать про наявність та характер завданих особі немайнових втрат
Зважаючи на встановлені обставини, зміст та характер спірних правовідносин, суд дійшов переконливого висновку, що в даному випадку факт заподіяння моральної шкоди не вимагає окремого доказування.
Щодо розміру моральної шкоди, який належить відшкодувати позивачу суд виходить з наступного.
Суд враховує, що моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зважаючи, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження фізичного погіршення якихось здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, а також не наведено будь яких фактичних обставин, в яких би знайшли свої відображення завданні йому фізичні чи душевні страждання, враховуючи відсутність очевидних негативних наслідків чи втрат для позивача, що могли б бути детерміновані протиправною поведінкою відповідачів суд вважає, що розумним та справедливим розміром відшкодування завданої неправомірною поведінкою відповідачів моральної шкоди є 500 (п'ятсот) гривень, що підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 73 - 77, 90, 94, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо непроведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - з 05 березня 2021 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 06 березня 2021 року по 27 квітня 2022 року), з урахуванням висновку суду.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 (п'ятсот) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 40108604).
Суддя Ф.А. Волдінер