Справа № 308/15059/22
16 листопада 2022 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Крегул М.М., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, не компенсованої відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, не компенсованої відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з позовною заявою, представником позивача адвокатом Орбан Н.Л. подано до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору щодо вимог про стягнення середнього заробітку у зв'язку із втратою роботи та відповідно важким матеріальним становищем вцілому. Клопотання мотивує тим, що позивач з 15.07.2021 року по 28.07.2022 року перебував у трудових відносинах з Домірнім підприємством «Закарпатський облавтодор», з яких: з 15.07.2021 по 31.05.2022 на посаді начальника відділу з підготовки виробництва, а з 01.06.2022 по 28,07.2022 року на посаді провідного інженера відділу підтримки виробництва, що підтверджується наказами від 14.07.2021 № 30-вк, від 31.05.2022 № 11-вк, від 28.07.2022 року № 20-вк. Також у клопотанні вказує на введений на території України, згідно Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022, воєнний стан, а також передбачені цим Указом обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Дослідивши матеріали справи, суддя дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ст.136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом але не більше як до ухвалення судового рішення у справі (ч.1). З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (ч.3).
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014 року єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Обставини для звільнення або відстрочки від сплати судового збору повинні бути виключними та такими, що обумовлюють необхідність у звільнені.
Аналізуючи вищевказані правові норм вбачається, що відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин.
У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Креуз проти Польщі» (CASEOFKREUZv.POLAND) (Заява N 28249/95) від 19.06.2001 року, суд констатував, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Проте у цьому ж рішенні суд також наголошує, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 60).
Також, зокрема, у п.п. 50, 52 рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» («STANKOVv. BULGARIA») від 12.07.2007 (заява №68490/01), вказано про те, що цілі, які переслідуються при стягненні судових витрат, зокрема судового збору слід вважати прийнятними враховуючи загалом питання відправлення правосуддя, зокрема, що стосується фінансування судової системи, крім цього, такі діють стримуючим фактором для легковажних претензій, однак такі не повинні бути надмірним тягарем, тобто значне фінансове навантаження може виступати як фактор, що обмежує доступ до правосуддя, право на суд.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v.Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v.Poland» від 26 липня 2005 року.
Однак, позивач звертаючись до суду із вимогою звільнити його від сплати судового збору нічим не підтверджує свої доводи щодо скрутного матеріального становища, а втрата роботи не може свідчити про реальний майновий стан ОСОБА_1 , про відсутність грошових коштів на рахунках, наявність чи відсутність рухомого, нерухомого майна, тощо.
Окрім цього, законодавством визначено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення заявника від сплати судового збору. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Відповідно до ст. 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом, а отже, і органів державної влади.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі 28249/95 від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У даному випадку необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, яке визначено ЦПК України, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приймаючи до уваги зазначене, а також конституційний принцип рівності сторін перед законом і судом, позивач як сторона у справі має виконувати встановлений законодавством обов'язок сплати судового збору.
Враховуючи, те що позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що майновий стан позивача не дозволяє сплатити йому судовий збір у розмірі, що визначено в ст.4 Закону України «Про судовий збір», тому підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд не вбачає.
Нормами статей 175 та 177 ЦПК України регламентовано вимоги до форми і змісту позовної заяви.
Приписами ч. 1 ст. 187 ЦПК України визначено, що суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Водночас, у своїй постанові № 910/4518/16 від 30.01.2019 року Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом норм статей 94, 116, 117Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а тому позови про його стягнення оплачуються судовим збором.
Частиною 4 статті 177 ЦПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 1 січня 2022 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до вимог п.п. 2 п. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви з вимогою немайнового характеру справляється судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 992 грн. 40 коп.
Натомість до матеріалів позовної заяви позивачем не додано жодного доказу на підтвердження сплати судового збору у відповідному розмірі.
Відповідно до ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Виходячи з наведеного приходжу до переконання, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.
Інформація про платіжні реквізити щодо сплати судового збору відображена на офіційному веб-порталі Судової влади України на сторінці Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за посиланням http://ug.zk.court.gov.ua/sud0712/gromadyanam/zbr/.
Роз'яснити, що в разі усунення недоліків у зазначений строк позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 258-260, 353 ЦПК України, суддя,-
У задоволенні клопотання представника позивача адвоката Орбан Наталії Леонідівни про відстрочення сплати судового збору відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, не компенсованої відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви у строк не більше трьох днів з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду М.М. Крегул