65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"29" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3133/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши заяву (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову, подану у справі №916/3133/22
за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеса (65062, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави в особі: 1) Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);
до відповідача: Благодійного фонду «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 78, приміщення 20, код ЄДРПОУ 41569293).
про витребування нерухомого майна.
Суть спору: 21.11.2022 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№3238/22) заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеса в інтересах держави в особі ФДМУ до відповідача - БФ «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ», в якій прокурор просить суд витребувати нерухоме майно у вигляді 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2 кв.м.), яке розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1 площею 712,8 кв.м., з незаконного володіння БФ «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» на користь ФДМУ та стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що БФ «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» набув у власність спірне майно від ТОВ «ІВЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» у той час, коли на таке майно було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2017 по справі №522/3777/17-2 арешт. Крім того рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2018 по справі №522/3777/17-2, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 27.07.2022, зокрема, було витребувано спірне майно з незаконного володіння ТОВ «ІВЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» на користь ФДМУ, чим було підтверджено право державної власності в особі ФДМУ на таке майно та оскільки ФДМУ волевиявлення на відчуження своєї власності не реалізовував, а перебування спірного майна у незаконному володінні особи, яке не має право на таке володіння, порушує його право власності, то відповідно, на думку прокурора, спірне майно підлягає витребуванню з незаконного володіння БФ «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ».
Разом із позовною заявою прокурором було подано до суду заяву (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову, в якій прокурор просить суд забезпечити позов по даній справі шляхом накладання арешту на об'єкт нерухомого майна - 147/1000 частин нежитлової будівлі (загальною площею 4528,2 кв.м.), яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30 та складається з літ. «А» - лікувальний корпус № 1 площею 712,8 кв.м., та яке зареєстровано за БФ «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного об'єкту нерухомого майна.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, прокурор посилається на те, що на даний час спірне майно зареєстроване за відповідачем, який має можливість у будь-який час здійснити його відчуження, що унеможливить виконання рішення суду.
Також на думку прокурора заявлені види заходів забезпечення є співмірними із заявленими позовними вимогами та жодним чином не порушують можливість відповідача під час розгляду справи у суді володіти спірним нежитловим приміщенням, при цьому, вказаний захід забезпечення позову не обмежує права відповідача щодо його господарської діяльності та користування майном до вирішення спору по суті, оскільки унеможливлює лише реєстрацію та відчуження спірного об'єкту на час розгляду справи у суді.
Розглянувши заяву (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову та дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови», Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно ч. ч. 3, 11 ст. 137 ГПК України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Предметом позову у цій справі є вимога про витребування спірного майна з володіння відповідача на користь ФДМУ. Отже, предметом позову є вимога майнового характеру.
Оскільки прокурор звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру, то в даному випадку підлягає дослідженню така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі нерухоме майно), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №904/5108/20, від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21, від 18.10.2021 у справі №910/7029/21.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).
З урахуванням викладеного суд зауважує, що саме лише посилання прокурора в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість БФ «КОРПОРАЦІЯ МОНСТРІВ» відчуження спірного майна без наведення доведеного належними та допустимими доказами обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, слід зазначити, що неможливо встановлювати заборону будь-якому невизначеному колу осіб здійснювати будь-які дії, в той час як в заяві про забезпечення позову, заявник просив заборонити саме невизначеному колу осіб здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного об'єкту нерухомого майна.
Здійснивши оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності і адекватності вимог щодо забезпечення позову, суд зазначає, що заявником не доведено належними та допустимими доказами обставин, за яких невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав заявника, крім цього, на думку суду, у даній справі відсутнє обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів майбутнього позивача, за захистом яких він має намір звернутись.
Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч.1 ст.140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеса у вигляді накладення арешту на спірний об'єкт нерухомого майна та заборони здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо такого нерухомого майна.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд -
1.Відмовити в задоволенні заяви (вх.№2-1130/22) про забезпечення позову у справі №916/3133/22.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.
Ухвалу складено та підписано 29 листопада 2022 року у зв'язку із екстреними відключеннями електроенергії у м. Одеса, зокрема, у Господарському суді Одеської області.
Суддя Ю.М. Невінгловська