вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" вересня 2022 р. Справа№ 910/9525/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Станіка С.Р.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 15.09.2022
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 (повний текст рішення складено 08.10.2021)
у справі №910/9525/19 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького
до Міністерства оборони України
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Військової частини НОМЕР_1
2. Військової частини НОМЕР_2
про тлумачення змісту правочину
У липні 2021 року Міжнародний аеропорт «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» (надалі - Аеропорт, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі - Міноборони, відповідач) про тлумачення умов пункту 4.2 договору від 12.03.2009 №1/92-09 про спільне використання аеродрому Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів», визначивши, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони здійснюється шляхом надання послуги зліт-посадки повітряного судна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем виник спір у результаті різного трактування пункту 4.2 Договору, яким передбачено, що позивач безкоштовно забезпечує прийом та випуск державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі, повітряних суден підприємств Міноборони), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність. Позивач трактує пункт 4.2 Договору як безоплатне надання ДПС послуги із забезпечення зльоту-посадки, а відповідач - як безкоштовне обслуговування та надання усіх аеропортових послуг для ДПС, які прибувають/відбувають з аеропорту «Львів». В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке:
- оскільки термін «прийом та випуск повітряного судна» нормативно не визначений, на думку позивача, при тлумаченні змісту Договору слід виходити із загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів;
- послуги, що надаються в аеропорту, належать до ринків, що перебувають в стані природних монополій (стаття 78 Повітряного кодексу України), перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зліт-посадка є окремою послугою, за надання якої сплачується самостійний аеропортовий збір, інші послуги і збори за них не пов'язані з прийомом і випуском повітряного судна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020, у справі №910/9525/19 позов Міжнародного аеропорту «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» до Міністерства оборони України задоволено повністю, розтлумачено умови пункту 4.2 Договору, визначивши, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони здійснюється шляхом надання послуги зліт-посадки повітряного судна; стягнуто з Міністерства оборони України на користь Міжнародного аеропорту Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» 1921,00 грн. судового збору.
Постановою Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/9525/19 закрито касаційне провадження у справі №910/9525/19 за касаційною скаргою Міністерства оборони України у частині касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 у справі №910/9525/19 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу Міністерства оборони України у частині касаційного оскарження на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 у справі №910/9525/19 - скасовано. Справу №910/9525/19 направлено на новий розгляду до Господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач просить розтлумачити умови пункту 4.2 договору, обмеживши його дію лише послугами зльоту-посадки державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони, а не повністю послугами з прийому та випуску державних повітряних суден, як передбачено цим пунктом. При цьому, відповідач зазначив, що до 2017 року жодних питань щодо тлумачення умов такого пункту договору у позивача не виникало.
Місцевим господарським судом залучено до участі у справі Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
У відповіді на відзив, позивач зазначив, що спір про різне тлумачення п. 4.2 договору виник не у 2017 році, що підтверджується листом №689 від 28.12.2015, яким Військова частина НОМЕР_2 звернулася до позивача у зв'язку із введенням особливого періоду з проханням надання організації супроводу засобів наземного забезпечення перельотів безкоштовно із внесенням відповідних змін до договору, визнаючи при цьому оплатність послуг, які не відносяться до зліт-посадки (прийому-випуску) повітряних суден, а є додатковими аеропортовими послугами, у відповідь на який позивач запропонував укласти інший договір, оскільки договором від 12.03.2009 №1/92-09 не врегульовано правовідносин щодо оплати аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування повітряних суден, які надаються аеропортом, а тому починаючи із жовтня 2017 року позивач оформлює акти надання послуг та виставляє відповідні рахунки, що не є тотожним твердженню про те, що у сторін не виникало спорів щодо виконання договору до 2017 року.
У додаткових поясненнях позивач зазначив, що укладений сторонами договір надав аеродрому «Львів» статусу аеродрому спільного використання із Міноборони і відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України встановив цивільні права та обов'язки для сторін з метою ефективного використання державних повітряних суден та аеродрому (п.1.2 договору), у тому числі право Міноборони на безкоштовний прийом та випуску державних повітряних Збройних Сил України Міноборони (згідно п. 4.2 договору), тобто визначив право відповідача користуватися аеродромом - а саме здійснювати посадку-зліт державних повітряних суден безоплатно, що і визначає його правову природу, а зміст спірних правовідносин полягає у різному тлумаченні сторонами п. 4.2 договору, що і є предметом позовних вимог у даній справі, оскільки нормативне визначення понять прийом та випуску повітряних суден, які містить договір, відсутнє.
Військова частина НОМЕР_1 у своєму відзиві заперечила проти поданого позову, вказуючи зокрема те, що, первісно розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.09.2007 №705-р прийнято пропозицію Львівської міської ради щодо передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» разом із злітно-посадковою смугою у власність територіальної громади м. Львова, однак, Указом Президента України від 08.10.2007 №948/2007 дію такого розпорядження було зупинено у зв'язку із тим, що його видання не відповідало завданням щодо реформування та розвитку Збройних Сил України, оскільки аеродром Львів визначений як стратегічно важливий в системі протиповітряної оборони України. В послідуючому, після узгодження всіх спірних питань, було видано розпорядження Кабінету Міністрів України №889-р від 18.06.2008 про передачу державного майна (військового містечка №58) до сфери управління Мінтрансзв'язку України. При укладенні договору та його виконанні до 2017 року у сторін не виникало спорів щодо його виконання та необхідності здійснення оплати, а у разі не передбачених умовами договору надання послуг, військовою частиною НОМЕР_1 такі послуги оплачувались, наприклад, 18.12.2019 військовою частиною НОМЕР_1 було оплачено послуги з обробки літака ІЛ-76 протильодотворною рідиною.
У відповіді на відзив, позивач звертав увагу на те, що у договорі від 12.03.2009 №1/92-09 не міститься посилань на жодне із вказаних третьою особою 1 розпоряджень Кабінету Міністрів України (від 06.09.2007 №705-р, від 18.06.2008 №889-р) як на підставі його укладення, а самі тексти таких розпоряджень не містять положень що безкоштовності забезпечення прийому-випуску державних повітряних суден (а не лише зліт-посадка), оскільки безкоштовно передавалось майно згідно розпорядження. За доводами позивача, посилання третьої особи 1 на оплату окремих (додаткових) послуг не відповідає дійсності, оскільки долученим останньою платіжним дорученням оплачувався товар (рідина протильодотворна), а не за послугу.
У додаткових письмових поясненнях позивач вказав, що відносно переліку та кількості рейсів, виконаних державними повітряними суднами Збройних Сил України та Міноборони з/до аеродрому «Львів» під час дії договору від 12.03.2009 №1/92-09 інформація (документи) за період з 12.03.2009 по 05.10.2017 відсутня у зв'язку із спливом строків їх зберігання, а за період з 05.10.2017 по 07.07.2021 - додано до таких пояснень. Окрім договору про спільне використання аеродрому та на його виконання законодавець передбачає необхідність укладення інших договорів для здійснення взаєморозрахунків за отримані від експлуатанта аеродрому у разі потреби послуги. Різниця між обслуговуванням повітряних суден цивільної авіації і державної авіації полягає в тому, що аеропорт цивільним повітряним суднам при обслуговуванні надає весь комплекс аеропортових послуг, а державним повітряним суднам - лише за необхідності і ті послуги, якими державна авіація не може себе забезпечити. Супровід транспортних засобів на аеродромі «Львів», у тому числі засобів наземного забезпечення перельотів ДПС ЗСУ Міноборони, що здійснюється спецтранспортом служби авіаційної безпеки - оперативними автомобілями підрозділу воєнізованої охорони позивача, не відноситься до зльоту-посадки (прийому-випуску) повітряних суден, а є додатковою аеропортовою послугою, яка надається оплатно по окремому запиту в разі необхідності.
При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 позов Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» задоволено частково.
Розтлумачено пункт 4.2. Договору про спільне використання аеродрому від 12.03.2009 р. №1/92-09 таким чином, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України здійснюється шляхом надання на безоплатній основі всіх послуг, які необхідні для прийому та випуску державних повітряних суден (в тому числі, зльоту-посадки повітряного судна; руху та стоянки повітряного судна; супровіду державних повітряних суден до місця стоянки; забезпечення авіаційної безпеки та забезпечення наднормативної стоянки повітряного судна; супровіду технічного наземного обслуговування; охорони державних повітряних суден; наземного обслуговування державних повітряних суден та екіпажу і пасажирів державних повітряних суден та інші), крім послуг без яких прийом та випуск державних повітряних суден можливі та були замовлені Міністерством оборони України та Збройними Силами України додатково.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 у справі №910/9525/19 повністю та прийняти нове рішення, яким розтлумачити умови пункту 4.2 договору про спільне використання аеродрому від 12.03.2009 №1/92-09, визнавши, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони, здійснюється шляхом надання послуг зліт-посадка повітряного судна.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/9525/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2021 відкрито провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд справи призначено на 02.12.2021, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9525/19.
22.11.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №910/9525/19.
Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 надійшли відзиви на апеляційну скаргу.
У відзивах на апеляційну скаргу, відповідач та третя особа-2 заперечили проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 16.09.2021 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
02.12.2021 розгляд справи відкладено до 03.02.2022.
Судове засідання 03.02.2022 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному.
Після виходу судді з лікарняного ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 справу призначено до розгляду на 15.03.2022.
Однак, судове засідання 15.03.2022 не відбулося, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18 04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні, зокрема до 21 листопада 2022 року.
Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 справу призначено до розгляду на 26.07.2022.
26.07.2022 за клопотанням позивача розгляд справи відкладено на 15.09.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні 15.09.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 15.09.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з'явилися представник позивача.
До Північного апеляційного господарського суду з'явилися представники відповідача та третьої особи-1.
Представник третьої особи-2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_2 повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з'явились у судове засідання. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що Військова частина НОМЕР_2 у своєму раніше поданому клопотанні просило суд розглядати справу за відсутності його представника. Також, судом апеляційної інстанції врахований відзив третьої особи-2.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким розтлумачити умови пункту 4.2 договору про спільне використання аеродрому від 12.03.2009 №1/92-09, визнавши, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони, здійснюється шляхом надання послуг зліт-посадка повітряного судна. Судові витрати покласти на відповідача.
Представники Міністерства оборони та Військової частини НОМЕР_1 у судовому засіданні надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 залишити без змін.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 12.03.2009 між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Львів» (після зміни назви - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького) та Військовою частиною НОМЕР_2 в особі командира ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності Міноборони від 06.03.2009 № 220/152/д, було укладено договір №1/92-09 про спільне використання аеродрому державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів», погоджений 12.03.2009 заступником Міністра транспорту та зв'язку України - Головою Державної авіаційної адміністрації Давидовим О.М. та заступником Міністра оборони України Монтрезорем І.Л. (надалі - «Договір»).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору його предметом є спільне використання аеродрому державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів». Сторони уклали цей договір з метою забезпечення ефективного використання державних повітряних суден (ДПС) та аеродрому «Львів», організації виконання, обслуговування та забезпечення польотів, експлуатаційного утримання і поточного ремонту та забезпечення польотів ДПС, експлуатаційного утримання і поточного ремонту та забезпечення безпеки аеродрому «Львів».
Положеннями п.п. 2.1, 2.2 Договору встановлено, що старшим авіаційним начальником аеродрому «Львів» є генеральний директор Аеропорту. З питань проведення польотів державних повітряних суден, їх забезпечення, використання, а також утримання аеродрому «Львів», охорони, оборони і забезпечення безпеки старший авіаційний начальник керується Положенням про порядок використання аеродромів України, затвердженим спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерства транспорту України від 20.06.2003 №191/446, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 10.07.2003 №572/7893. Інженерно-авіаційне забезпечення польотів на аеродромі «Львів» здійснюється силами та засобами Аеропорту. Спецпольоти державних повітряних суден здійснюються силами та засобами підприємств, організацій та військових частин Збройних Сил України та Міноборони згідно з вимогами чинного законодавства України.
Згідно із п. 2.5 Договору витрати на утримання аеродрому «Львів» несе Аеропорт.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що відповідно до умов цього Договору Аеропорт безкоштовно забезпечує прийом та випуск державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі повітряних суден підприємств), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність.
У відповідності до п. 4.4 Договору Аеропорт зобов'язаний погоджувати плани польотів та перельотів, забезпечувати використання та утримання аеродрому «Львів», охорону та підтримання безпеки аеродрому «Львів» за власний рахунок у зоні своєї відповідальності згідно отриманого сертифікату аеродрому.
Положеннями п. 8.6 Договору визначено, що термін дії договору становить 49 років.
З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2017 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з листом №2144, яким повідомив, що укладеним Договором не врегульовано правовідносини щодо оплати інших аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування повітряних суден (крім зліт-посадки повітряних суден), які надаються відповідно до чинних нормативно-правових актів. Разом з листом позивач надіслав проект відповідного договору і зазначив, що застосовуватиме тарифи на послуги з наземного та пасажирського обслуговування при обслуговуванні державних повітряних суден відповідно до заявок військової частини.
Листом від 27.11.2017 № 837 військовою частиною НОМЕР_2 у відповідь на лист Аеропорту №2144 повідомлено позивачу, що для вирішення питань, пов'язаних зі спільним використанням аеродрому, а саме: оплати тарифів на послуги з наземного та пасажирського обслуговування при обслуговуванні державних повітряних суден доцільно звертатися безпосередньо до Міноборони.
20.12.2017 позивач звернувся до Міноборони з листом №2585, в якому просив сприяння у вирішенні питання оплати інших аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування державних повітряних суден (крім зліт-посадки повітряних суден).
У відповіді від 29.01.2018 №350/1/166пс, наданій за дорученням Міністерства оборони України командувачем Повітряних сил Збройних Сил України, звернуто увагу позивача на те, що:
- первісно Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження від 06.09.2007 №705-р, згідно якого цілісний майновий комплекс Аеропорту разом із злітно-посадковою смугою передбачалось передати в комунальну власність територіальної громади м. Львів, однак, у зв'язку з тим, що видання зазначеного розпорядження не відповідало завданням щодо реформування та розвитку Збройних Сил України та враховуючи, що аеродром «Львів» визначено стратегічно важливим у системі протиповітряної оборони держави Указом Президента від 08.10.2007 №948/2007 дію такого розпорядження було призупинено;
- в послідуючому, з метою використання аеродрому Львів в інтересах держави було проведено низку узгоджувальних заходів та врегульовано спірні питання, пов'язані з передачею зі сфери управління Міноборони до Мінтрансзв'язку державного майна - військового містечка №58, у тому числі щодо безперебійного комплексного забезпечення прийому-випуску державних повітряних суден, за результатами яких Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження від 18.06.2008 №889-р про передачу від Міноборони до сфери управління Мінтрансзв'язку основних фондів аеродрому Львів;
- наведене і зумовило укладення Договору;
- з огляду на передачу фондів містечка №58 до сфери управління Мінтрансзв'язку, ураховуючи державну політику щодо забезпечення використання аеродрому Львів як стратегічно важливого об'єкта у системі протиповітряної оборони держави, для потреб Збройних Сил України, та на підставі умов Договору з 2009 року зазначений аеродром використовувався на безоплатній основі щодо забезпечення прийому та випуску повітряних суден, що не обмежується тільки зльотом і посадкою авіаційної техніки.
Підсумовуючи наведене командувачем Повітряних сил Збройних Сил України було вказано, що зважаючи на вимоги Законів України «Про оборону», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в частині дії особливого періоду, підстав для внесення змін і доповнень до Договору на цей час немає.
Листом від 13.11.2018 №2821/01.01.16 Аеропорт направив Міноборони та військовій частині НОМЕР_1 претензію про сплату заборгованості у розмірі 1 571 034,17 грн. за послуги, надані військовій частині НОМЕР_2 згідно Договору з 05.10.2017 до 18.10.2018.
У відповіді на вказану претензію листом від 15.12.2018 № 350/1/2552/ПС військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до п. 4.2 Договору, який передбачає безкоштовне забезпечення Аеропортом прийому і випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України, враховується повний комплекс надання аеропортових послуг, необхідних для прийому-випуску державних повітряних суден, у тому числі, але не тільки, послуги зліт-посадки, а його довільне трактування Аеропортом вважає неприпустимим, у зв'язку з чим вказувала на необґрунтованість зазначених у претензії вимог.
Спір у справі стосується тлумачення положень п. 4.2 Договору.
Зокрема, позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вважає, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони стосується виключно надання послуг зліт-посадки повітряних суден, а відповідач стверджує, що прийом і випуск державних повітряних суден в розумінні положень п. 4.2 Договору включає в себе безкоштовне обслуговування та надання усіх аеропортових послуг для державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони, які прибувають/відбувають з аеропорту «Львів».
Отже, між сторонами існує спір щодо різного розуміння закріпленого в положеннях п. 4.2 Договору поняття «прийом та випуск» державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони відносно його обсяг послуг, на які він поширюється.
Згідно статтею 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Положеннями ст. 213 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може встановлювати нових умов, тільки роз'яснити вже існуючі умови договору.
За змістом ст. 213 Цивільного кодексу України законодавцем визначено три етапи тлумачення змісту правочину: перший - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів; другий (у випадку неможливості тлумачення за першим підходом) - за допомогою порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину; третій (у випадку неможливості тлумачення за першим та другим підходами) - за допомогою встановлення мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами, звичаїв ділового обороту, подальшої поведінки сторін, тексту типового договору та інших обставин, що мають істотне значення.
В розумінні закріпленої в ст. 1 Повітряного кодексу України термінології Аеродром «Львів» є аеродромом спільного використання.
Відповідно до статті 81 Повітряного кодексу України у разі надання в аеропортах та на аеродромах послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, пошуку та рятування в зоні відповідальності аеропорту, забезпечення наднормативної стоянки, обслуговування вантажів, забезпечення приймання, зберігання, контролю якості та видачі авіаційного пального для заливу в паливозаправники або заправлення баків повітряних суден та в разі надання інших послуг, пов'язаних з діяльністю аеропорту, в аеропортах та на цивільних аеродромах справляється плата за надання таких послуг. Розмір плати за надання послуг із забезпечення зльоту-посадки повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, забезпечення наднормативної стоянки (аеропортові збори) та за інші послуги, що надаються аеропортом (аеродромом) користувачам, встановлюється відповідно до законодавства України. Порядок розрахунку плати за аеропортове обслуговування та інші послуги, що надаються в аеропортах (на аеродромах), порядок оплати та звільнення від неї визначаються відповідно до законодавства України та стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації.
У відповідності до Аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів в аеропортах України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.04.2008 №433, за аеропортове обслуговування повітряних суден і пасажирів, пов'язане із забезпеченням: посадки-зльоту повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, наднормативної стоянки повітряних суден, авіаційної безпеки, стягуються аеропортові збори за ставками, що наведені в додатках 1 - 21.
Тобто, як вірно вказав суд першої інстанції, аеропортовими послугами, за які сплавляються окремі аеропортові збори, є: посадка-зліт повітряних суден; обслуговування пасажирів в аеровокзалі; забезпечення авіаційної безпеки; наднормативна стоянка повітряних суден.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку фактично є неможливим здійснення тлумачення змісту п. 4.2 Договору в розрізі спірного питання (обсягу поширення словосполучення «прийом та відпуск» на послуги Аеропорту, які підлягають оплаті аеропортовим зборами) за визначеними ст. 213 Цивільного кодексу України першим та другим підходами, адже законодавство, яке регулює відносини в галузі авіації та використання повітряного простору України, не містить значень слів прийом та відпуск як в цілому, так і в розрізі їх застосування до обслуговування державних повітряних суден, які не здійснюють комерційну діяльність, як і не містять відповідних значень інші положення Договору, в яких відсутнє будь-яке розгалуження послуг, що надаються за ним на оплатній основі чи взагалі визначення переліку послуг, які надають Аеропортом Міноборони.
Відтак, на переконання колегії судів, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку зазначивши, що є обґрунтованим здійснення тлумачення змісту п. 4.2 Договору в розрізі спірного питання (обсягу поширення словосполучення «прийом та відпуск» на послуги Аеропорту, які підлягають оплаті аеропортовим зборами) саме за допомогою системного аналізу волі (намірів) сторін при його укладенні, мети такого правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами та їх подальшої поведінки.
Здійснюючи такий аналіз Господарським судом міста Києва правомірно враховано, що аеродром «Львів» до передачі його Аеропорту належав до сфери управління Міноборони та являв собою частину військового містечка, в той час як основними засадами діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України є гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, неухильність дотримання таких засад здійснення відповідної діяльності як інтереси держави та національна безпека знайшло своє відображення в Указі Президента України від 08.10.2007 №948/2007, яким було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.09.2007 №705-р про передачу цілісного майнового комплексу Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Львів» разом із злітно-посадковою смугою в комунальну власність територіальної громади м. Львів, з посиланням на те, що такі дії не відповідають завданням щодо реформування та розвитку Збройних Сил України, визначеним Указом Президента України від 27.12.2005 №1862-25т, що виданий згідно зі статтею 106 Конституції України та на виконання Законів України «Про основи національної безпеки України» та «Про організацію оборонного планування», адже вилучення відповідної злітно-посадкової смуги з управління Міністерства оборони України призведе до зниження бойової готовності військ, що створить загрозу національній безпеці.
Тобто, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що Президентом України фактично було зауважено, що позбавлення Збройних Сил України та Міноборони можливості використання у своїй діяльності аеропорту «Львів» разом із злітно-посадковою смугою не відповідає статті 17 Конституції України, за якою забезпечення захисту суверенітету і територіальної цілісності України визнаються найважливішими функціями держави, та пункту 7 статті 116 Конституції України, яким на Кабінет Міністрів України покладено здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України. Лише в послідуючому, після проведення низки узгоджувальних заходів та врегульовань спірних питань, пов'язані з передачею зі сфери управління Міноборони до Мінтрансзв'язку державного майна - військового містечка №58, з метою використання аеродрому Львів в інтересах держави, у тому числі щодо безперебійного комплексного забезпечення прийому-випуску державних повітряних суден, Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження від 18.06.2008 №889-р про передачу від Міноборони до сфери управління Мінтрансзв'язку основних фондів аеродрому Львів, за наслідками реалізації якого і було укладено Договір.
Отже, наведені передумови та підстави укладення Договору в комплексі з його умовами та при визначенні належності аеропорту «Львів» до об'єктів, які забезпечують підтримання обороноздатності держави, на переконання колегії суддів, дають підстави для висновку, що обкладання послуг, без яких неможливий зліт або посадка державного повітряного судна Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі повітряних суден підприємств Міноборони), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність, обов'язковістю їх оплати є недопустимим та суперечитиме безпосередньо умовам Договору. Адже, в іншому випадку, якби держава віддала безоплатно майно, що спрямоване на підтримання обороноздатності Збройних Сил України та забезпечує безпеку держави, іншій особі та була б зобов'язана при цьому оплачувати послуги, пов'язані із його подальшим використанням (обумовленість чим такого передання підтверджується Договором), існували б правові ознаки для нікчемності такого правочину як укладеного на шкоду інтересам держави.
Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, такий висновок суду не відповідав би дійсним інтересам сторін, викладеним як в умовах Договору, так і висвітленим в їх поведінці, а тому, керуючись засадами здійснення судочинства, на переконання колегії суду, місцевий господарський суд правомірно вказав, що такий висновок в межах даного спору не відповідав волі сторін та меті існування спірних правовідносин.
В підтвердження викладеного місцевим судом правильно враховано, що матеріали справи не містять доказів існування намірів сторін Договору здійснювати його реалізацію в частині прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони за плату з боку Міноборони, що було незмінним протягом 2009-2017 років. Таких доказів не було надано і суду апеляційної інстанції.
Тобто, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що сталою поведінкою сторін за Договором протягом восьми років його реалізації підтверджуються дійсні умови передачі майна та укладення такого правочину, а саме: забезпечення безоплатності надання всіх послуг, необхідних для прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України.
При цьому, при здійсненні тлумачення спірного пункту Договору, з метою забезпечення встановлення правової визначеності у спірних відносинах сторін колегія суддів погоджується, що у даному випадку є необхідним визначення переліку послуги, які становлять необхідний комплекс послуг, що на безоплатній основі повноцінно забезпечить можливість прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України з/до аеропорту «Львів».
За системним аналізом зібраних в матеріалах справи документів (зокрема, виставленого Аеропортом інвойсу на оплату державних аеропортових зборів та обслуговування від 03.12.2019) в комплексі з поясненнями учасників справи вбачається, що для повноцінного забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України з/до аеропорту «Львів» є необхідним надання послуг, зокрема: зльоту-посадки повітряного судна; руху та стоянки повітряного судна; супроводу державних повітряних суден до місця стоянки; забезпечення авіаційної безпеки та забезпечення наднормативної стоянки повітряного судна; супроводу технічного наземного обслуговування; охорони державних повітряних суден; наземного обслуговування державних повітряних суден та екіпажу і пасажирів державних повітряних суден.
Враховуючи приписи ст. 213 Цивільного кодексу України на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку, що пункт 4.2. Договору слід розтлумачити таким чином, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України здійснюється шляхом надання на безоплатній основі всіх послуг, які необхідні для прийому та випуску державних повітряних суден (в тому числі, зльоту-посадки повітряного судна; руху та стоянки повітряного судна; супровіду державних повітряних суден до місця стоянки; забезпечення авіаційної безпеки та забезпечення наднормативної стоянки повітряного судна; супровіду технічного наземного обслуговування; охорони державних повітряних суден; наземного обслуговування державних повітряних суден та екіпажу і пасажирів державних повітряних суден та інші), крім послуг без яких прийом та випуск державних повітряних суден можливі та були замовлені Міністерством оборони України та Збройними Силами України додатково.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького до Міністерства оборони України правомірно задоволено судом першої інстанції частково із викладенням тлумачення змісту п. 4.2 Договору з урахуванням встановлених судом обставин дійсних умов та намірів його укладення, що перевірено судом апеляційної інстанції.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів вважає необґрунтованими враховуючи сталу поведінку сторін за Договором протягом восьми років його реалізації, наміри укладення такого Договору, його умови та встановлення правової визначеності у спірних відносинах сторін по даній справі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, скаржником у суді апеляційної інстанції не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є такими що відповідає нормам закону.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2021 - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 у справі №910/9525/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 у справі №910/9525/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги (судовий збір) покладаються на Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького.
4. Матеріали справи №910/9525/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 21.11.2022 після виходу суддів з відпусток.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Р. Станік
Є.Ю. Шаптала