Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2683/22
Провадження 1-кп/711/363/22
25 листопада 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання: - ОСОБА_2 ;
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси об'єднане кримінальне провадження відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Черкаси, Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, суд, -
На розгляді в Придніпровському районному суді міста Черкаси знаходиться об'єднане кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, запобіжного заходу в виді тримання під вартою строком на 60 днів, мотивуючи тим, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування, а також судового провадження встановлено наявність наступних ризиків: зокрема ризику передбаченого у п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, оскільки він усвідомлює, що йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на досить довгий строк, крім цього, ОСОБА_5 не має міцних соціальних зв'язків, офіційно неодружений, постійним місцем роботи не забезпечений, офіційних джерел доходу немає, що підтверджує вказаний ризик. Також, наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України щодо можливого незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки підозрюваний має номер телефону свідка ОСОБА_6 , з яким домовлявся про продаж викраденого майна. Разом з іншими, наявний ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений може вчинити інші умисні кримінальні правопорушення, та як раніше вже він притягувався до кримінальної відповідальності та веде антисоціальний спосіб життя. В обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, а також запобігання можливості вчиняти нові кримінальні правопорушення. На момент обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 та продовження терміну його дії судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які на даний час також не зменшились, не перестали існувати та продовжують мати місце у кримінальному провадженні. Запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не є можливим, оскільки: 1) особисте зобов'язання - взагалі не забезпечить запобіганню вказаних вище ризиків, так як ніяк не обмежує права і свободу пересування обвинуваченого; 2) особиста порука - також не забезпечить запобіганню вказаних вище ризиків, а також стосовно ОСОБА_5 не надходило від осіб, які заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те що вони поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків; 3) домашній арешт - не забезпечить запобіганню вказаних у даному клопотанні ризиків, оскільки перебуваючи під домашнім арештом, який вже обирався відносно останнього в ході досудового розслідування, ОСОБА_5 неодноразово його порушував, аргументуючи побутовими потребами, до того ж він лише обмежить свободу пересування обвинуваченого у певний період доби і не виключить можливість скоєння інших кримінальних правопорушень та незаконного впливу на свідків. На даний час будь-яких нових обставин, які б спростовували або якимось чином зменшували встановлені раніше ризики можливої протиправної поведінки обвинуваченого встановлено не було. Враховуючи викладене, існує достатньо реальних підстав для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки тільки такий виключний запобіжний захід забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігання зазначеним у клопотанні ризикам, тому просить продовжити ОСОБА_5 захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_4 заперечував щодо продовження запобіжного заходу в виді тримання під вартою строком на 60 днів, просив відмовити, та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження щодо заявленого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 на 60 діб, суд прийшов до наступних висновків.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст.178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
Суд враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України кваліфікується, як тяжке, у зв'язку з чим йому обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою. Останній не працює, не має офіційного джерела доходу, тому є підстави вважати, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, вказані ризики не зменшились та продовжують існувати, та застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Так, суд приходить до висновку про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Враховуючи тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв'язку дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
З моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України. ч.4 ст.9 КПК України вказує, що у разі наявності протиріччя норм КПК України міжнародному договору, застосовуються положення відповідного міжнародного договору.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для застосування підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 «Баришевський проти України», 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України», 25.03.1999 «Пелісьє і Сассі проти Франції»), справа має суспільний інтерес та повинна бути розглянута всебічно, повно та неупереджено, у розумні строки. Вказані суспільні інтереси мають більшу перевагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа Європейського суду з прав людини «Калашніков проти Росії», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Російської Федерації).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, на час проведення судового розгляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, зокрема можливість обвинуваченого переховуватися від суду, не втратили свою актуальність. Об'єктивних даних що вказують на зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України, які можуть слугувати підставою для застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу суду не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду, тому суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 24.01.2023 року включно.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177,183, 331, 369-372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 24 січня 2023 року включно.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти діб шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.395 КПК України для осіб які перебувають під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено в залі судових засідань Придніпровського районного суду м. Черкаси 29.11.2022 року о 11 год. 00 хв.
Головуючий: ОСОБА_1