Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/4160/22
Провадження № 2/711/1985/22
21листопада 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.
за участі:
представника відповідача Коваленко А.П. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, в якому зазначив, що в період з 07.11.2015р. по 09.04.2021р. він проходив службу в ГУ НП в Черкаській області. В день звільнення відповідачем не було проведено повного розрахунку з позивачем, оскільки відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення за період служби з 01.06.2016р. по 31.10.2017р. Остаточний розрахунок відповідачем здійснено лише 29.06.2022р. на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2022р. у справі №580/9507/21, яке набрало законної сили 09.06.2022р. Тож позивач стверджує, що відповідачем було допущено порушення його трудових прав, яке тривало з червня 2016р. по серпень 2022р., внаслідок чого позивачу завдано моральної шкоди. За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача в якості компенсації моральної шкоди суму коштів в розмірі 481 000 грн.
Представником відповідача - Коваленко А.П. - подано до суду відзив на позовну заяву, в якому та заперечила проти позовних вимог в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що ГУ НП в Черкаській області виплачувало позивачу грошове забезпечення в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції, та граничних норм, встановлених Національною поліцією України. Відсутність фінансування відповідних витрат перешкоджала їх нарахуванню та виплаті позивачу, але коли судом було ухвалено рішення на користь позивача та зобов'язано відповідача здійснити відповідні нарахування та доплати, то відповідачем було добровільно виконане таке судове рішення у найкоротший термін. Також у відзиві зауважено щодо необґрунтованості позовних вимог в частині їх розміру, відсутності протиправності дій з боку відповідача, причинного зв'язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, а також відсутності самої шкоди.
07.09.2022р. судом відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, проте надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить провести розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог в повному обсязі та просила відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими, а наявність моральної шкоди - не доведеною. Зауважила, що судове рішення про доплату позивачу частини грошового забезпечення було виконано добровільно та оперативно.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу в ГУ НП в Черкаській області з 07.11.2015р. по 09.04.2021р. на посаді заступника начальника сектору поліцейської діяльності № 1 відділу поліції № 2 Черкаського районного управління поліції ГУ НП в Черкаській області.
Відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Черкаській області (по особовому складу) від 07.04.2021р. №125о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).
Згідно з посвідченням № НОМЕР_1 позивач є пенсіонером з інвалідності 2 групи.
За час проходження служби за період з 01.06.2016р. до 31.10.2017р. позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач 10.09.2021р. звернувся до відповідача із заявою в якій просив:
- провести з ним повний розрахунок не пізніше наступного дня з дня отримання вказаної заяви, виплативши вихідну допомогу та індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016р. до 31.10.2017р.;
- здійснити виплату сум компенсації у тому ж місяці, в якому буде здійснена виплата заборгованості відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Не отримавши відповіді на заяву позивач звернувся з відповідним позовом до адміністративного суду, в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016р. до 31.10.2017р. та стягнути з ГУ НП в Черкаській області заборгованість з виплати такої індексації в сумі 3179,13 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2022р., яке набрало законної сили 09.06.2022, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період служби з 01.06.2016р. до 31.10.2017р.;
- зобов'язано ГУ НП в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період його служби з 01.06.2016р. до 31.10.2017р.;
- у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Зазначені обставини справи підтверджуються рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2022р. та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2022р. у справі №580/9507/21, а відтак на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК не потребують доказування.
Згідно листа відповідача від 21.07.2022р. №811/29/01 /а.с. 34/ позивачу при звільненні зі служби в поліції 09.04.2021р. було виплачено грошове забезпечення в сумі 8184,85 грн.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.01.2022р. №580/9507/21 відповідачем у червні 2022 року нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01.06.2016р. по 31.10.2017р. в сумі 3375,17 грн., з яких утримано військовий збір в розмірі 50,63 грн., а решту суми (3324,54 грн.) перераховано на платіжну картку позивача в АБ «Укргазбанк» платіжним дорученням №9255 від 27.06.2022р., що підтверджується витягом зі зведеної відомості сум для зарахування на рахунки в АБ «Укргазбанк» грошового забезпечення і заробітної плати співробітників ГУ НП в Черкаській області за червень 2022р. /а.с. 35/.
В позовній заяві вказується, що несвоєчасне нарахування та виплата відповідачем сум індексації грошового забезпечення за період 01.06.2016р. по 31.10.2017р. завдало моральної шкоди позивачу, яка полягає у наступному: спричинення тяжкого психологічного шоку в момент, коли позивач довідався про своє звільнення; переживання з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача, що передували невиконанню ним своїх обов'язків; нехтування відповідачем законних прав позивача на відпустку та заробітну плату; незаконність дій відповідача щодо невиконання умов договору стосовно оплати праці та використання відповідачем свого домінуючого положення; психологічне розчарування стосовно можливості відновлення своїх прав.
Розмір компенсації завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 481 000 грн., яка обчислена шляхом нарахування ставки мінімальної заробітної плати, визначеної законом станом на 01.01.2022р., на кількість місяців з початку періоду порушення трудових прав позивача, тобто з червня 2016р. по липень 2022р. (6500 грн. х 74 місяці).
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином спір між сторонами виник з правовідносин про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення трудових прав працівника, який регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), Цивільного кодексу України (далі - ЦК) тощо.
Надаючи оцінку доводам учасників справи та обставинам спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Згідно статті 237-1 КЗпП, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом статті 23 ЦК моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, про що було роз'яснено в п.3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд виходить з того, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, оскільки останнє твердження не відповідає принципам та завданням цивільного судочинства.
Крім того, зі змісту наведених норм випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.
Слід звернути увагу, що моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
При оцінці обґрунтованості вимог у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Насамперед, йдеться про визнання критично розглянутих національним судом (крізь призму обставин справи) і достатньо аргументованих, з огляду на суть порушеного права й характер правопорушення, показань сторін достатніми доказами для прийняття рішення щодо вимог з приводу відшкодування моральної шкоди. Такий підхід цілком узгоджувався б і з думкою Європейського суду з прав людини, викладеною ним у рішенні від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства», де зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які, як заявниці, зіткнулися з проблемами початку або продовження свого подружнього життя, можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. При цьому, однак, задовольняючи вимоги щодо компенсації моральної шкоди, Європейський суд з прав людини подекуди посилається на зазнані заявниками незручності, певне розчарування та страждання в результаті встановленого порушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Антоненков та інші проти України» // Офіційний вісник України. - 2006. - № 41. - Ст. 2784), інші конкретизовані вияви немайнових втрат заявника, а іноді не вважає за потрібне чітко кваліфікувати їх вид і характер (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чуян проти України»)
Крім критеріїв визначених у ст. 23 ЦК України (характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи), при визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом, зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації. Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а змістом моральних страждань потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Додатково слід зауважити, що моральною шкодою визначаються навіть не самі страждання, а саме негативні наслідки немайнового характеру, які ними спричиненні, оскільки тільки вони становлять розуміння шкоди як обов'язкової умови відповідальності.
В цьому контексті суд бере до уваги, що тяжкість переживання психотравмуючої події повністю залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини, якій завдано моральну шкоду, від її темпераменту, стійкості афективно-вольових процесів, рівня суб'єктивного контролю, стресостійкості, соціальної адаптованості, способу реагування на фруструючі події.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які не завжди досягають рівня страждання або приниження.
По обставинам спірних правовідносин в даній справі судом встановлено, що підставою вимог про відшкодування моральної шкоди є протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у несвоєчасному нарахуванні та виплати сум індексації грошового забезпечення позивача за період його роботи з 01.06.2016р. по 31.10.2017р., оскільки відповідач заперечував можливість реалізації відповідного права позивача. Протиправний характер такої бездіяльності встановлений рішенням адміністративного суду від 17.01.2022р. №580/9507/21, оскільки задовольняючи адміністративний позов частково адміністративний суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. В цьому рішенні суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.06.2016р. по 31.10.2017р., проте, оскільки індексація в спірному періоді не була нарахована, то відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості з виплати такої індексації в сумі 3179,13 грн., тому як правовідносини щодо обчислення сум індексації не виникли.
Отже фактично протиправний характер бездіяльності відповідача підтверджений судовим рішенням, а відтак може бути передумовою завдання моральної шкоди.
Натомість, аналізуючи вище викладені мотиви, суд приходить до висновку, що право на грошову компенсацію моральної шкоди виникає тільки у випадку, коли рівень та глибина страждань потерпілого досягають такого значення, коли звичайне відновлення його прав та становища є недостатнім для усунення негативних наслідків, завданих протиправною бездіяльністю завдавача шкоди.
По обставинам даної справи судом встановлено, що розмір спірних сум індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.06.2016р. по 31.10.2017р. (17 місяців) склав 3375,17 грн., тобто в середньому це складало 198,54 грн. на місяць (3375,17 грн. / 17 місяців). Беручи до уваги розмір середнього заробітку позивача на момент звільнення (411,34 грн. за один календарний день (ставка з якої обчислювалась компенсація щорічної чергової основної оплачуваної відпустки), що складає 12346,02 грн. на місяць), то розмір недоплаченої індексації не перевищував двох відсотків щомісячного грошового забезпечення позивача, що не є істотним розміром, здатним обумовити тяжкі вимушені зміни у житті.
З вимогою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся до відповідача лише через п'ять місяців після свого звільнення та майже через чотири роки після закінчення періоду, в якому позивачу мали бути нараховані відповідні суми індексації. При цьому звільнення позивача з посади відбулось за станом здоров'я, а не внаслідок протиправних дій відповідача. До того ж до моменту звільнення позивач обіймав посаду заступника начальника сектору поліцейської діяльності №1 відділу поліції №2 Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області, а відтак беззаперечним є факт, що позивач володіє високими професійними та особистісними якостями (тип характеру, стиль поведінки, належний емоційний стан, здатність до служби в умовах підвищеного психологічного навантаження).
Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що сам лише факт протиправної бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016р. до 31.10.2017р., яка обумовлена відсутністю належних асигнувань з бюджету на такі виплати, не є безумовним свідченням завдання позивачу моральної шкоди у вигляді душевних страждань такого рівня, який окрім відновлення правового становища вимагає додаткової грошової компенсації.
В цьому контексті суд зауважує, що відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Заперечуючи проти позовних вимог, ГУ НП в Черкаській області вказувало, що воно виконало судове рішення, зокрема, в частині нарахування та виплати позивачу відповідних сум у повному обсязі та в межах покладених судом зобов'язань. При цьому виконання судового рішення було оперативним та повним без невиправданих зволікань.
У свою чергу позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту завдання йому моральних страждань бездіяльністю відповідача та розміру заявленої шкоди.
Безпідставним є посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2018р. у справі № 640/14909/16-ц, від 18.09.2019р. у справі №344/8219/16-ц, від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17, від 27.11.2019р. у справі №750/6330/17.
В цьому контексті слід зауважити, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
У справі №344/8219/16-ц предметом спору було встановлення обґрунтованості застосування до позивачки дисциплінарних стягнень у вигляді догани та звільнення (судом розглядались вимоги про скасування наказів про оголошення догани, наказу про звільнення, поновлення її на попередній роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.).
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що прийняття рішення про звільнення позивачки з роботи за систематичне невиконання нею трудових обов'язків не ґрунтується на законних підставах. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а має самостійне юридичне значення. Продовжуючи аналіз спірних правовідносин суд виснував, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, в даному випадку затримку у виплаті середньомісячного заробітку при звільненні, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
У справі № 464/3789/17 позивач просила, зокрема, стягнути з інспекції державного архітектурно-будівельного контролю моральну шкоду внаслідок протиправних дій та рішень останньої (зупинення проведення будівельних робіт). Залишаючи без змін судові рішення, зокрема, в частині стягнення моральної шкоди, Верховний Суд у постанові від 10.04.2019р. зазначив, що наведені позивачем обставини, за оцінкою судів попередніх інстанцій, спричинили їй душевні страждання, переживання стресу та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. Касаційний суд не бачив причин, щоб не погодитися з таким висновком.
Постановою Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 750/6330/17 залишено в силі постанову місцевого суду в частині стягнення з міської ради на користь позивача, який є учасником бойових дій, моральної шкоди. Касаційній суд погодився з висновками суду першої інстанції, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, а також зазначив, що відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно із заявами інших громадян, які належно вирішувались.
Предметом судового розгляду в межах судової справи №640/14909/16-ц (постанова Верховного Суду від 19.12.2018р.) була правомірність звільнення позивача зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». За наслідками розгляду справи судом прийнято рішення про скасування наказів про звільнення, поновлення позивача на посаді та стягнуто з ГУНП в Харківській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 21557,68 грн.
Позивача поновили на роботі, оскільки судом було встановлено, що він не вчиняв ніяких перешкод під час службового розслідування; за весь час проходження служби як в органах внутрішніх справ України, так і в органах поліції не порушував дисципліни, а дисциплінарне порушення, вчинене 15.03.2016р., є першим.
Визначаючи можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 237-1 КЗпП суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд касаційної інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважав справедливим визначити суму компенсації у розмірі 2 000 грн.
Таким чином, у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини, ніж у цій справі, а їхній зміст не свідчить, що правовідносини є подібними.
Предметом позовних вимог по цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок несвоєчасного нарахування та виплати відповідачем позивачу сум індексації грошового забезпечення за період служби з 01.06.2016р. по 31.10.2017р. В той же час суд бере до уваги, що права позивача вже були захищені та поновлені, внаслідок ухвалення рішення Черкаським окружним адміністративним судом від 17.01.2022р. та його фактичного виконання, що мало місце 29.06.2022р. Натомість позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди шляхом грошової компенсації не доведені належними та допустимими доказами, а відтак у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з недоведенням заявлених вимог.
При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Враховуючи, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 28 листопада 2022 року.
Головуючий: В.М. Скляренко