Справа № 522/11245/22
Провадження № 2-а/522/309/22
28 листопада 2022 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Косіциної В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Приморського районного суду м. Одеси 29.08.2022 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за яким позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 547 від 06.08.2022 року про примусове повернення в країну походження громадянина Вірменії ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позиивача посилається на те, що 06.08.2022 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Вказане рішення вважає неправомірним, оскільки ґрунтується на постанові про накладення адміністративного стягнення, якою нібито встановлено факт порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Проте, на час прийняття рішення не з'ясували склад сім'ї позивача та те, що на його утриманні є малолітня дитина. Також відсутні будь-які докази щодо асоціальної чи протизаконної характеристики позивача. Позивачу не було забезпечено право на захист, про що свідчить відсутність доказів сповіщення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за 06.08.2022 року. В зв'язку з чим, просив скасувати оскаржуване рішення.
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 01 вересня 2022 року відкрито провадження у справі.
12 вересня 2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просили відмовити громадянину Вірменії ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Жодні з доводів позивача викладені в адміністративному позові не спростовують його порушенням норм чинного законодавства в частині перебування іноземця на території України без законних на те підстав. Рішення № 547 було прийняте з урахуванням всіх обставин, що мають значення для справи та відповідно до вимог діючого законодавства.
19 вересня 2022 року до суд представником позивача подано відповідь на відзив, в якому просив визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення, оскільки рішення та постанова була прийнята відповідачем на підставі нез'ясованих обставин, які мають вагоме значення для справи.
В судове засідання учасники не з'явилися.
Про день, час та місце проведення були повідомлені належним чином та завчасно.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, та письмові докази, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Судом встановлено, що громадянин Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України у 2009 році, легально, за паспортним документом громадянина Вірменії для виїзду закордон на його ім'я серії НОМЕР_1 терміном дії 26.06.2009 - 26.06.2019 року.
Під час перебування на території України термін дії паспортного документу сплинув, за відновленням паспортного документу до консульства Вірменії позивач не звертався.
За інтегрованою міжвідомчою інформаційно-телекомунікаційною системою контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан») встановлено, що за останні 5 років позивач кордон України не перетинав.
За порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, стосовно громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 06.08.2022 ПР МОД № 008590 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 06.08.2022 ПН МОД № 008667 притягнуто до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 гривень 00 копійок.
Згідно копії квитанції АТ КБ Приватбанк від 08.08.2022 року штраф у розмір 1700 гривень було сплачено позивачем в повному обсязі.
ГУ ДМС в Одеській області 06.08.2022 прийняте рішення № 547 про примусове повернення в країну походження громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 04.09.2022.
Вказане рішення відповідача мотивоване тим, що громадянин ОСОБА_1 перебуває на території України незаконно та з відповідною заявою до ДМС України не звертався.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119 (далі - Інструкція).
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулювався положеннями Закону України від 04.02.1994 № 3929-XII «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції, що діяла на момент надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; надалі - Закон № 3929-XII).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 3929-XII, іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Так, приписами статті 1 Закон № 3773-VI встановлено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання 23.09.2020 року, позивач продовжував перебувати на території України.
Позивач - громадянин Вірменії ОСОБА_1 , ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою для добровільного повернення до країни походження або третьої країни до ГУ ДМС в Одеській області не звертався. Про те, що він є нелегальним мігрантом, останній розуміє.
Крім того, кожен іноземний громадянин має право звернутись до посольства своєї країни в Україні та повідомити про свій намір виїхати за межі України та обґрунтувати таку потребу. В той же час, право на виїзд іноземних громадян або осіб без громадянства станом на 06.08.2022 та момент подання адміністративного позову за межі території України не обмежено.
Так, матеріали справи містять відомості щодо продовження перебування позивача на території України з порушення вимог порядку перебування чинного законодавства, тобто без документів на право проживання в Україні, а відтак з порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно розписки від 06.08.2022 позивач зобов'язався покинути територію України у визначений термін у рішенні від 06.08.2022 № 547 про примусове повернення в країну походження, однак таких дій не вчинив.
Статтею 26 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Порядок примусового повернення та примусового видворення іноземців та осіб без громадянства визначений Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012р. № 353/271/150. (далі - Інструкція).
Судовим розглядом встановлено, що дії позивача безпосередньо порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
З урахуванням фактично наявних обставини визначених Статтею 26 Закону № 3773-VI та прийнято рішення про примусове повернення до країн походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, а саме позивача.
Доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку прийняття рішення, а саме відсутністю захисника при прийнятті рішення про примусове повернення є безпідставними.
Разом з тим, посилання позивача на те, що при прийнятті рішення про його примусове повернення до країни походження не з'ясували обставини складу сім'ї позивача, та те, ще на його утриманні є малолітня дитина, якій виповнилося 3 роки, яка народилась в Україні, що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 22.10.2019 і він є єдиною особою на утримані якого знаходиться малолітня дитина та її мати не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не спростовують факт порушення перебування позивача на території України та не створюють умов для їх подальшого порушення норм чинного законодавства в частині перебування іноземця на території України без законних на те підстав.
Таку позицію висловив в своїй постанові Верховний Суд від 18.03.2021 року по справі № 522/14416/18 зазначив, що «Суд зауважує, що мотиви відмови в задоволенні позову судом апеляційної інстанції були висновувані лише на тому, що відповідач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому позивач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того факт батьківства позивачем не доведений, згідно наданого свідоцтва про народження ОСОБА_3 батьком останнього є ОСОБА_1 , а не позивач.
Інших доказів позивачем не наданою
Стосовно вказаного висновку, Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
В постанові П'ятого апеляційного адміністративного суд від 23.10.2020 по справі № 522/16042/20 зазначено, що, «висновки суду першої інстанції про право відповідача на повагу до свого приватного і сімейного життя та необхідність врахування обставин його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, в тому числі таких, які б (виключення) були пов'язані з сімейним станом та наявністю дітей. Факт укладення шлюбу та/або народження дитини на території України не є тотожнім легалізації іноземця чи особи без громадянства на території України. Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права. Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем правомірно винесено рішення про примусове повернення позивача в країну походження та рішення про заборону в'їзду в Україну, та надано докази такої правомірності з посиланнями на конкретні норми чинного законодавства.
Суд зазначає, що в першу чергу особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що оскаржуване по справі рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, відтак відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 288, 293, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28.11.2022 року.
Суддя Косіцина В.В.
28.11.2022