28 листопада 2022 року м. Чернігів Справа № 620/5707/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності пов'язаної із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позивач, свої вимоги аргументує тим, що з 28.03.2019 йому встановлено і інвалідність ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. У подальшому 22.12.2021 визнано його особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, внаслідок чого звернувся із заявою та доданими до неї документами до відповідача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності. Відмічає, що у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності отримав виплату в сумі 480250,00 грн. Прийняте відповідачем рішення, в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги вважає протиправним.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач отримав ухвалу суду 07.09.2022, що підтверджується довідкою про доставлення до електронного кабінету, але у встановлений ухвалою суду строк відзив на позов не надав, про причини не подання відзиву суд не повідомив.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З 28.03.2019, під час первинного огляду органами МСЕК, позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
З 22.12.2021 позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
У зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності позивач отримав виплату в сумі 480250,00 грн.
Позивач звернувся із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги внаслідок встановленням ІІ групи інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаною із захистом Батьківщини.
Проте, згідно протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ) від 10.02.2022 №23 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності у понад дворічний термін після встановлення первинної втрати працездатності.
Позивач вважає, що рішенням Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, а також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п.4 ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 16-2 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Положеннями ч. 2 ст. 16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми (ч.4 ст.16-3 Закону№2011-XII ).
В свою чергу, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Абзацом 2 п. 3 наведеного Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку №975 передбачені документи, які подаються уповноваженому органу військовослужбовцем, військовозобов'язаним та резервістом, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Як вже зазначалося первинним оглядом позивача у 2019 році визнано особою з інвалідністю ІІІ групи - захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини, а 22.12.2021 органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи.
Отже, позивачу змінено групу інвалідності у понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.
При цьому, як видно із копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №23 від 10.02.2022, правовою підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975, а тому ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин таких норм, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Редакція ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ як на час встановлення позивачу ступеня втрати працездатності (2019), так і на час встановлення ІІ групи інвалідності (22.12.2021), передбачала обмеження у виплаті різниці в розмірі одноразової допомоги дворічним терміном з моменту первинного встановлення або інвалідності, або ступеня втрати працездатності.
Так, Закон №2011-ХІІ було доповнено ст.16-3 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), в п.4 якої було визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Однак, суд вказує, що статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд враховує юридичну позицію Конституційного Суду України щодо гарантування статтею 46 Конституції України таких виплат, як одноразова грошова допомога, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020, а саме: «одноразова грошова допомога <…..> є юридичним засобом соціального захисту <…..>, що надається державою у зв'язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги» (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, хоч сама наявність установленого приписами статті 16 Закону №2011-XII права на одноразову грошову допомогу та його обсяг залежать від розсуду законодавця, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі запровадження Законом одноразової грошової допомоги та фактичного перерахунку її розміру у зв'язку з погіршенням стану здоров'я особи відповідне законодавче регулювання порядку реалізації цього права має бути сумісним з Конституцією України, зокрема втілювати її засадничі цінності.
Суд враховує, що статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на викладене слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Суд наголошує, що Конституційний Суд України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20) ухвалив:
- визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами;
- пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022.
Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, суд вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов'язків оборони держави, виконують обов'язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров'я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.
Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Суд враховує, ч.4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
З огляду на викладене, з урахуванням вищевказаних норм права та положень Конституції України, суд вважає невиправданим застосування до позивача пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо законодавчого обмежувати часовими рамками (строком у два роки), та як наслідок відсутності підстав для відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного із захистом Батьківщини.
Суд враховує, що на момент розгляду справи наявне Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20), яким пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано неконституційним.
Таким чином, суд дійшов висновку, що п.14 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.02.2022 №23, є протиправним та підлягає скасуванню.
Застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати п.14 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №23 від 10.02.2022, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Міністерство оборони України, пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022.
Повний текст рішення виготовлено 28 листопада 2022 року.
Суддя Д.О. Виноградова