25 листопада 2022 року м.Чернігів Справа № 620/6643/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Клопота С.Л., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Державного підприємства "Новгород-Сіверське лісове господарство" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Керівник Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Новгород-Сіверське лісове господарство" та просить: визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Новгород - Сіверське лісове господарство» щодо невжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та закріплення їх в натурі (на місцевості) та зобов'язати Державне підприємство «Новгород - Сіверське лісове господарство» відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та закріплення їх в натурі (на місцевості).
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що бездіяльність ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» щодо невжиття заходів по винесенню меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та не закріпленню його меж в натурі (на місцевості) є протиправною, оскільки суперечить вимогам ч. 4 ст. 7, частині 3 ст. 26, ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а тому потребує реагування у виді зобов'язання землекористувача вжити заходів по винесенню меж заповідного урочища та закріпити його межі в натурі (на місцевості)
Відповідач в установлений судом строк відзиву на позов не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення. Згідно із ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, окрім іншого, організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 43 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що землі природно - заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
У статті 79 Земельного кодексу України вказано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд» визначено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.
Згідно із ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно- заповідного фонду.
У частині 3 ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вказано, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до ст. 60 цього Закону охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Згідно із ст. 2 Закону України «Про землеустрій», землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, тощо.
Статтею 19 цього ж Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація і здійснення землеустрою та вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
У статті 20 Закону України «Про землеустрій» вказано, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Підставою для здійснення землеустрою, відповідно до ст. 22 Закону України «Про землеустрій» є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Згідно із ст. 25 вказаного Закону одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Статтею 47 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, на ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» покладено обов'язок по вчиненню дій щодо замовлення проекту землеустрою з організації і встановлення меж території природно- заповідного фонду, а саме: заповідного урочища місцевого значення «Хутірське».
Відсутність встановлених меж в натурі заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» фактично унеможливлює його належну охорону та збереження в природному стані унікальної флори.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради депутатів трудящих № 319 від 29.07.1975 «Про реєстрацію додатково виявлених лісопарків та пам'яток природи місцевого значення» вирішено створити лісопарк с. Красний хутір.
За даними Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА вказаний об'єкт на даний час має назву - заповідне урочище «Хутірське» (перейменовано на підставі рішення Чернігівської обласної ради від 17.05.2017 № 19-9/VII).
Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації з метою охорони та дотримання встановленого режиму заповідне урочище місцевого значення «Хутірське» передано під охорону ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство», про що складено охоронне зобов'язання від 20.06.2017 № 13/38-578 (отримано директором особисто, що підтверджується проставленим підписом).
Попереднім охоронним зобов'язанням № 13/38-578 від 16.09.1996 обов'язки щодо охорони вказаного вище заповідного урочища також було покладено на Новгород - Сіверський держлісгосп.
Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 14.06.2017 № 91 затверджено Положення про заповідне урочище місцевого значення «Хутірське» (далі - Положення).
Загальна площа заповідного урочища становить 67 га.
Урочище створено з метою збереження у природному стані соснових лісів (п. 2.1. Положення).
Також в п. 3.1. Положення визначено перелік видів діяльності здійснення яких на території заказника заборонено.
Згідно із п. 1.10 Положення межі урочища встановлюються в натурі, оформляються відповідними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на планово-картографічні матеріали, відображаються у формах державної статистичної звітності та землевпорядній документації відповідно до законодавства, обов'язково враховуються при здійсненні землеустрою, розробленні містобудівної документації, проектних матеріалів щодо планування територій на регіональному рівні, а також при реконструкції та розвитку прилеглих територій.
Пунктом 3.4 Положення визначено, що забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах урочища здійснюється землекористувачем, яким відповідно до п. 1.7. Положення є ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство».
Землекористувач на території урочища у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно - заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про мисливське господарство та полювання», Лісовим кодексом України, Санітарними правилами в лісах України, іншими законодавчими і нормативно - правовими актами та Положенням (п. 1.9. Положення).
Також, відповідно до охоронного зобов'язання від 20.06.2017 № 13/38-578 ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» взяло під охорону даний заповідний об'єкт та дало зобов'язання забезпечувати охорону та збереження території (об'єкта), що перебуває у його користуванні (власності).
Згідно п. 3 вказаного охоронного зобов'язання землекористувач (власник) зобов'язаний: дотримуватися встановленого режиму для території (об'єкта) природно - заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об'єкта) природно - заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об'єкт) природно - заповідного фонду; дотримуватись вимог щодо використання території (об'єкта) природно - заповідного фонду; забезпечувати охорону та збереження території (об'єкта) природно - заповідного фонду.
Крім того, відповідно до охоронного зобов'язання № 13/38-578 від 16.09.1996 землекористувач Новгород - Сіверський лісгосп взяв під охорону вказаний у даному документів заповідний об'єкт та зобов'язується зберегти його та провести відмежування заповідного об'єкту в натурі, оформити його природоохоронною наочністю, нанести на планово - картографічні матеріали.
Водночас, згідно даних Публічної кадастрової карти України межі заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» в натурі не визначені.
Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20.07.2022 № 10-25-0.3-2081/2-22 проект землеустрою щодо організації та встановлення меж території заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» до управління для внесення відомостей до Державного земельного кадастру не надходив.
Крім того, згідно листа ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» від 01.08.2022 № 04/544 землевпорядна документація на об'єкт природно- заповідного фонду не розроблялася, межі в натурі не встановлювалися, договору з вказаного питання з землевпорядними організаціями не укладалися.
Тобто заходи з метою охорони та збереження території заповідного урочища не проводилися.
Підставою не вжиття заходів з метою визначення меж ботанічного заказника в натурі ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» зазначено відсутність фінансової можливості та військовий стан. Крім того, вказаним підприємством зазначено про те, що планується направити запит з метою виділення коштів до профільного Департаменту Чернігівської ОДА.
Однак, вказані обставини не є і не можуть бути виправданням порушення вимог законодавства.
Так, матеріалами справи доводиться, що протягом 26 років (з моменту укладення першого охоронного зобов'язання) та протягом 5 років (з моменту укладення останнього охоронного зобов'язання) ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» не вжило жодних заходів щодо винесення меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та не закріпило його межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює його належне використання та забезпечення охорони його території.
Крім того, запити на виділення коштів з обласного фонду охорони навколишнього природного середовища для здійснення природоохоронних заходів направляються на початку року, тобто в період коли вирішується питання щодо затвердження видатків на рік.
Однак, за даними Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА жодні запити на виділення коштів для встановлення меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» від ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство», не надходили.
Зазначене у листі твердження ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» про направлення в подальшому відповідного запиту та розроблення технічної документації зовсім не свідчить про вжиття вказаним компетентним органом необхідних заходів з даного питання.
Окремо суд зазначає, що таке формулювання землекористувача, не може розцінюватись як доказ активних дій відносно усунення порушень, допущених щодо заповідного урочища місцевого значення «Хутірське», яке згідно законодавства знаходиться під особливою охороною держави.
Внаслідок не визначення меж урочища в натурі (на місцевості) існує ймовірність використання даної території не за цільовим призначенням, оскільки межі урочища невідомо де починаються та невідомо де закінчуються, земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру.
Враховуючи викладене, бездіяльність ДП «Новгород - Сіверське лісове господарство» щодо невжиття заходів по винесенню меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та не закріпленню його меж в натурі (на місцевості) є протиправною, а тому потребує реагування у виді зобов'язання землекористувача вжити заходів по винесенню меж заповідного урочища та закріпити його межі в натурі (на місцевості).
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позов керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури підлягає задоволенню повністю.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (вул.Замкова, буд.9А, м.Новгород-Сіверський,Чернігівська область,16000) до Державного підприємства "Новгород-Сіверське лісове господарство" (вул.Губернська,15А, м.Новгород-Сіверський, Чернігівська область,16000) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства «Новгород - Сіверське лісове господарство» щодо невжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Зобов'язати Державне підприємство «Новгород - Сіверське лісове господарство» відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж заповідного урочища місцевого значення «Хутірське» та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2022 року.
Суддя С.Л. Клопот