справа № 380/11543/22
16 листопада 2022 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
представника позивача Черевко Н.О.,
представника відповідача Купин М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Золочівської районної державної адміністрації Львівської області код ЄДРПОУ 20858831, місцезнаходження: 80700, Львівська обл., м. Золочів, вул. Чорновола, 3 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Золочівської районної державної адміністрації Львівської області від 19.07.2022 №83/к «Про припинення проведення виплати ОСОБА_2 »;
- зобов'язати Золочівську районну державну адміністрацію Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну виплату середнього заробітку в сумі 9805,84 грн з 19.07.2022 на час проходження військової служби в Збройних Силах України.
Ухвалою від 29.08.2022 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Ухвалою від 27.09.2022 суд повернув без розгляду клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 18.10.2022 суд задовольнив клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 26.10.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за позивачем, який в особливий період прийнятий на військову службу за контрактом, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), в якому він працював на час укладення контракту, незалежно від підпорядкування та форми власності. Таким чином, призначення щомісячної виплати середнього заробітку на час проходження військової служби в ЗСУ ОСОБА_1 було таким, що прийнято на підставі та у відповідності до діючого законодавства України.
На думку позивача відповідач протиправно відмовив у нарахуванні позивачеві щомісячної виплати середнього заробітку на час проходження військової служби в ЗСУ з 19.07.2022, оскільки спірні правовідносини виникли до часу набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Позивач мав обґрунтовані очікування того, що щомісячна виплата середньоденного заробітку, яку він отримував протягом часу проходження військової служби в лавах ЗСУ буде виплачуватись і після 18.07.2022, а відповідачем не будуть вчинятися дії, спрямовані на скасування її виплати. Позивач вважає що вказаний вище принцип був порушений відповідачем оскаржуваним наказом.
20.10.2022 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що законодавець обмежив конституційне право на працю та відповідну винагороду, як один із заходів реалізації правового режиму воєнного стану. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, а тому з дня набрання чинності таким Законом, а саме з 19.07.2022, за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу зберігається лише місце роботи (посада). Таким чином, відповідач вважає оскаржений наказ таким, який виданий з дотриманням чинного законодавства.
24.10.2022 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме розміру середнього заробітку, повинна застосовуватися в Україні. Оскільки позивач зарахований до списків особового складу військової частини та проходить військову службу у військовій частині, станом на момент увільнення його від роботи вказана норма закону була чинною та жодною нормою не передбачено її скасування, дії відповідача (припинення гарантійної виплати) є прямим втручанням у право позивача на мирне володіння особистим майном.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
24.06.2016 ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 26.06.2016 №78-к призначений на посаду начальника відділу організаційної, мобілізаційної, оборонної роботи, з питань цивільного захисту, інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації.
25 червня 2019 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу терміном на 3 роки.
З 25.06.2019 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 позивач зарахований до списків особового складу військової частини та проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 с.Старичі Яворівського району Львівської області.
Наказом керівника апарату Бродівської районної державної адміністрації від 01.07.2019 позивача звільнено з посади начальника відділу організаційної роботи з питань цивільного захисту, інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації.
Наказом керівника апарату Бродівської районної державної адміністрації від 01.07.2020 №51-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді начальника відділу організаційної роботи з питань цивільного захисту, інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації з 02.07.2019.
Наказом відповідача від 01.04.2021 № 49/к «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено на посаду начальника відділу документообігу, контролю, організаційної роботи та звернень громадян апарату райдержадміністрації в порядку переведення та увільнено від виконання посадових обов'язків на час проходження військової служби у Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 27.06.2022 № 151 позивачу продовжено дію контракту понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації з 25.06.2022.
Наказом відповідача «Про припинення проведення виплати ОСОБА_2 » від 19.07.2022 №83/к відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ припинено проведення позивачу щомісячних виплат середнього заробітку у сумі 9805,84 грн з 19.07.2022 на час проходження військової служби у Збройних Силах України.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України №3543-ХІІ) визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15.01.2015 № 113-VIII, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже, позивач зарахований до списків особового складу військової частини (25.06.2019) в особливий період.
У подальшому Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Як встановив суд, наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 27.06.2022 № 151 позивачу продовжено дію контракту понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації з 25.06.2022.
Відповідно до частин першої-другої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Частиною третьою статті 119 КЗпП України (до 18.07.2022) передбачалося, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі - Закон України № 2352-IX), у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Тобто у відповідності до наведених змін, починаючи з 19.07.2022 за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада без збереження середнього заробітку.
Накладаючи описане нормативно-правове регулювання на фактичні обставини справи, суд зазначає, що на момент зарахування позивача до списків особового складу військової частини (25.06.2019) та на момент продовження дії контракту понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації з 25.06.2022 діяло законодавство, яке передбачало збереження за таким працівником місця роботи і середнього заробітку. Надалі, з 19.07.2022 внесено зміни у трудове законодавство, внаслідок чого за таким працівником зберігається лише місце роботи і посада.
Керуючись внесеними законодавчими змінами, відповідач прийняв оскаржений наказ, яким припинив проведення виплати позивачу середнього заробітку, починаючи з 19.07.2022 на час проходження військової служби у Збройних Силах України.
Надаючи оцінку аргументам позивача про неможливість застосування таких законодавчих змін, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України № 2352-IX, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, до спірних правовідносин щодо виплати позивачу середнього заробітку починаючи з 19.07.2022 під час проходження військової служби у Збройних Силах України підлягає застосуванню Закон України № 2352-IX за правилами прямої дії закону в часі.
Іншим питанням є те, що Закон України № 2352-IX фактично звужує існуючі до набрання ним чинності права позивача, адже в результаті його застосування позивач не матиме права на отримання середнього заробітку на час проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідаючи на яке, суд зазначає наступне.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України № 389-VIII).
Стаття 1 Закону України № 389-VIII встановлює, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України № 389-VIII в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня строком на 30 діб; цей Указ Президента затверджений Законом України від 15.03.2022.
Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб; цей Указ Президента затверджений Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжений строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. цей Указ Президента затверджений Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX.
Зважаючи на положення Закону України № 389-VIII, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 46 Конституцією України право на отримання заробітку за виконану роботу під час воєнного стану може бути обмежене.
З огляду на виникнення спірних правовідносин в умовах воєнного стану, суд вважає за необхідне додати, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Отже, стаття 64 Конституції України містить виняток із загального правила про неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, а саме - правомірність такого обмеження в умовах воєнного або надзвичайного стану, зокрема, прав і свобод, передбачених статтею 43 Конституції України.
Підсумовуючи наведене, суд критично оцінює аргументи позивача про протиправність припинення виплати йому середнього заробітку з 19.07.2022 на час проходження військової служби у Збройних Силах України, оскільки такі дії відповідача відповідають положенням Конституції України.
Суд відхиляє посилання представника позивача на те, що припинення гарантійної виплати суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме розміру середнього заробітку), адже норми Конституції України (у цій справі - стаття 64, яка передбачає можливість обмеження прав у період дії воєнного стану) мають найвищу юридичну силу порівняно з іншими джерелами права національної правової системи, в тому числі з нормами міжнародного права.
У контексті оцінки спірних правовідносин суд зауважує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Таким чином, оскільки позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, то такому підлягає виплата щомісячної додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що наказ відповідача «Про припинення проведення виплати ОСОБА_2 » від 19.07.2022 №83/к відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому є правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Золочівської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне рішення суду складене 25 листопада 2022 року.
Суддя Мричко Н.І.