ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" листопада 2022 р. справа № 300/2951/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, рішенням від 01.02.2022 року № 092350004540 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 24 роки 7 місяців 12 днів, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 - 6 років 24 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вказав на те, що відповідачем до страхового стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період проходження строкової військової служби з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року та не зараховано до пільгового стажу вказаний період проходження строкової військової служби та період роботи на посаді майстра на будівництві та виконроба (виконавця робіт) у Надвірнянському МПМК-13 (згодом реорганізованого у ЗАТ "Агробуд") з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, при цьому, безпідставно не врахувавши вищевказані періоди, чим грубо порушено право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку. Внаслідок чого, позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 2; зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача період проходження строкової військової служби з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року; зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу в шкідливих умовах праці період проходження строкової військової служби з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року та період роботи на посаді майстра на будівництві та виконроба (виконавця робіт) у Надвірнянському МПМК-13 з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року та призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 24.01.2022 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.26-27).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.08.2022 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області до участі у справі №300/2951/22 в якості співвідповідача (а.с.44-45).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.08.2022 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що з врахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено для опрацювання в Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. В результаті розгляду даної заяви та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 01.02.2022 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначено, що підставою для винесення рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах слугувало те, що в заявника відсутній необхідний страховий та пільговий стаж. Згідно поданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 7 місяців 12 днів, а пільговий - 6 років 2 місяці 4 дні. Водночас, представник відповідача зазначила, що період проходження військової служби з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року не зараховано до страхового та до пільгового стажу, оскільки у військовому квитку дата призову дописана іншим чорнилом. Період роботи позивача на посаді майстра на будівництві та виконроба (виконавця робіт) у Надвірнянському МПМК-13 з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року не зараховано до пільгового стажу, оскільки відсутня уточнююча довідка підприємства чи організації, а також матеріали атестації робочих місць. Відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.37-41).
04.10.2022 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 07 місяців 12 днів, а пільговий - 6 років 2 місяці 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за Списком № 2 відповідно до частини 2 статті 114 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Водночас, представник відповідача зазначила, що до стажу позивача не зараховано період проходження військової служби, оскільки у військовому квитку здійснені виправлення, також до страхового стажу не зараховано період роботи з 19.09.1995 року 14.03.1996 року, оскільки по-батькові на титульній сторінці трудової книжки не відповідає паспортним даним. З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.02.2022 року № 092350004540 прийнято з дотриманням норм діючого законодавства.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.02.2022 року № 092350004540 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та повідомлено, що його страховий стаж становить 24 роки 7 місяців 12 днів, а пільговий стаж - 6 років 2 місяці 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.23).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень частини 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Обставини справи, яка розглядається, у вказаній частині відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо зарахування до загального страхового та до пільгового стажу позивача періоду проходження служби в армії з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року, суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 , 06.04.1984 року позивач був звільнений із займаної посади у зв'язку з призовом до армії та з 26.04.1984 року по 28.05.1986 року проходив строкову військову службу (а.с.10).
У подальшому, після закінчення проходження військової служби з 07.07.1986 року позивача було прийнято на посаду майстра на будівництві у Надвірнянському МПМК-13.
З огляду на вказане суд враховує, що згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
З аналізу вищевикладеної норми вбачається, що обов'язковою умовою зарахування часу проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, різновидом якої є пенсія за вислугу років, є, зокрема, робота особи за професією або на посаді, що дає право на призначення такої пенсії, на момент призову на строкову військову службу.
Водночас, частиною 3 статті 36 КЗпП УРСР було передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу.
Суд зазначає, що згідно записів трудової книжки позивача, саме із цих підстав він був звільнений з займаної посади майстра.
Отже, як встановлено судом під час розгляду справи, позивач на момент призову на строкову військову службу до армії працював на посаді майстра, внаслідок чого, проходження військової служби в армії з 26.04.1984 року по 28.05.1986 року підлягає зарахуванню до страхового та до спеціального стажу роботи позивача.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.04.2019 року по справі № 450/3061/16-а.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року у Надвірнянському МПМК-13, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, який надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року №383, при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що діяли на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь час роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умовою підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 вересня 1992 року і за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 вересня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як вже зазначалось судом, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , позивач 07.07.1986 року прийнятий на посаду майстра на будівництві у Надвірнянському МПМК-13 (який 19.01.1988 року було переіменовано в Надвірнянський "Райагрострой"), 03.02.1995 року - переведений виконробом в ЗАТ "Агробуд", у зв'язку з реорганізацією Надвірнянського "Райагрострой" в ЗАТ "Агробуд", звідки 10.09.1995 року був звільнений (а.с.10).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Отже, позивач у спірний період згідно записів трудової книжки здійснював свою трудову діяльність у Надвірнянському МПМК-13 (згодом реорганізованого у ЗАТ "Агробуд").
Окрім того, суд зазначає, що професія "майстра будівельних і монтажних робіт" передбачена Списком № 2 виробництв, робі, професій, посад і показників, підрозділом І розділу ХХХІІІ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 року.
Вказане також не заперечується відповідачем, що підтверджується рішенням Комісії при головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 31.12.2021 року № 12 (а.с.21).
Окрім того, як встановлено зі змісту рішення Комісії при головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 31.12.2021 року № 12 та відзиву на позов, відповідач в обґрунтування правомірності неврахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року у Надвірнянському МПМК-13 (згодом реорганізованого у ЗАТ "Агробуд") вказує на підставу такого неврахування - відсутність матеріалів атестації робочих місць за вказаний період.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 року №442 (надалі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці Міністерства праці України, затвердженими постановою № 41 від 01.09.1992 року (надалі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Суд констатує, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, провадження № 11-1207апп19.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року у Надвірнянському МПМК-13 (згодом реорганізованого у ЗАТ "Агробуд") до пільгового стажу.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати період проходження військової служби у Збройних Силах України та період роботи, позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року та до пільгового стажу період проходження строкової військової служби з 21.04.1984 року по 26.05.1986 року та період роботи на посаді майстра на будівництві та виконроба (виконавця робіт) з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року у Надвірнянському МПМК-13.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією № 0.0.2613627122.1 від 19.07.2022 року підтвердив сплату судового збору на суму 992,40 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 248,10 грн. та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачений судовий збір в розмірі 248,10 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.02.2022 року № 092350004540 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період проходження військової служби 26.04.1984 року по 28.05.1986 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період проходження військової служби 26.04.1984 року по 28.05.1986 року та період роботи з 22.08.1992 року по 10.09.1995 року у Надвірнянському МПМК-13 (згодом реорганізованого у ЗАТ "Агробуд").
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із врахуванням висновків суду
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 248,10 грн. (двісті сорок вісім гривень десять копійок).
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 248,10 грн. (двісті сорок вісім гривень десять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ).
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094).
Суддя Панікар І.В.