28 листопада 2022 року м. Житомир справа № 240/16101/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення шостої сесії восьмого скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 22.04.2021 №172“Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин” в частині п. 10, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із кадастровим номером 1811000000:00:013:0395 площею 0,0882 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства замість городництва;
- зобов'язати Новоград-Волинську міську раду Житомирської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності із кадастровим номером 1811000000:00:013:0395 площею 0,0882 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для зміни цільового призначення (виду користування в межах категорії земель сільськогосподарського призначення) із “для городництва (А.01.07) на “для ведення особистого селянського господарства (А.01.03) - для подальшої передачі такої ділянки ОСОБА_1 у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності.
Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуване рішення не містить жодних підстав для відмови йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із кадастровим номером 1811000000:00:013:0395 площею 0,0882 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства замість городництва. Вважає незаконним посилання відповідача на детальний план території центральної частини міста, як на підставу такої відмови. Оскільки зміна категорії земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови у майбутньому, суперечить законодавству - зокрема ст.ст. 20, 23 Земельного кодексу України, які передбачають, що землі придатні для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання, тобто для садівництва, городництва, ведення особистого селянського господарства, сінокосіння, випасання худоби і фермерства, та не можуть використовуватись в інших цілях. Вказує, що він зацікавлений у приватизації зазначеної земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні (договір оренди землі від 14.04.2015 року), неодноразово звертався до відповідача з відповідними заявами, які залишились без задоволення.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач вказує, що після укладання договору оренди землі від 14.04.2015, позивач звертався до Новоград-Волинської міської ради із заявами про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0882 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1811000000:00:013:0395. Позивачу були надані роз"яснення щодо неможливості передачі йому у власність зазначеної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства замість городництва, у зв"язку з тим, що згідно Генерального плану забудови міста Новоград-Волинського (план зонування міста) та Правил забудови міста Новоград-Волинського територія по АДРЕСА_1 передбачена під житлову забудову, та в майбутньому може бути використана для містобудівних потреб. Обґрунтовуючи законність прийнятого ним спірного рішення, відповідач зазначає, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність місця її розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що передбачено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Новоград-Волинської міської ради Житомирської області "Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин" від 31.03.2015 № 731 позивачу передано в оренду земельну ділянку площею 0,0882 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1811000000:00:013:0395. На підставі даного рішення був укладений договір оренди землі б/н від 14.04.2015 строком на 10 років для городництва.
Згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України, земельна ділянка кадастровий номер 1811000000:00:013:0395, площею 0,0882 га, перебуває у комунальній власності, її цільове призначення: для городництва A.01.07.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1811000000:00:013:0382, її цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) зареєстровано за ОСОБА_1 .
В матеріалах справи містяться копії листів відповідача на адресу позивача щодо можливості відведення йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером1811000000:00:013:0395, площею 0,0882 га., в яких відповідач посилається на дійсний договір оренди землі від 14.04.2015 та пропонує позивачу виконувати його умови та використовувати земельну ділянку за призначенням.
На виконання судового рішення 240/9509/20, 22.04.2021 Новоград-Волинською міською радою Житомирської області було прийнято рішення № 173 "Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин”, яким вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства замість городництва площею 0,0882 га на АДРЕСА_1 ".
Так, дійсно згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" 17 лютого 2011 року (далі - Закон № 3038-VI) планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає в тому числі і обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням.
Нормами частин 1, 2 ст. 19 Закону № 3038-VI визначено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Слід зазначити, що частиною 3 ст. 19 Закону № 3038-VI передбачено, що на підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 3038-VI зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою та регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовані положеннями Закону України від 22.05.2003 р. № 858-VІ "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-VІ).
Зокрема, абзацом 6 ст. 1 Закон № 858-VІ визначено, що землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Відповідно до ст. 21 Закону № 858-VІ організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 59 Закону № 858-VІ встановлено, що врахування громадських інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає в прогнозуванні та забезпеченні комплексного розвитку соціальної та інженерної інфраструктури території. Врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.
На підтвердження своєї позиції та законності прийняття спірного рішення відповідачем було подано як доказ фрагмент електронної карти плану зонування міста Новоград-Волинського Житомирської області з умовними позначками. Документ виконаний в чорно-білому кольорі, без визначених меж зонування зображеної на карті території, з дуже поганим графічним зображенням і нерозбірливими написами назв вулиць, а також без відміченої точки розташування об'єкту (земельної ділянки із кадастровий номером1811000000:00:013:0395), тому суд не може прийняти даний документ як належний доказ щодо предмету доказування заперечень відповідача.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом зроблено висновок, що віднесення земельної ділянки із кадастровий номером1811000000:00:013:0395до території передбаченої під житлову забудову, яка в майбутньому може бути використана для містобудівних потреб, згідно плану зонування центральної частини міста Новоград-Волинського Житомирської області - відповідачем не доведено.
До того ж, відповідач, у порядку визначеному законодавством України та в межах наданих йому повноважень був зобов'язаний розглянути клопотання від 22.11.2019 в частині надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти з цього питання рішення, виходячи з наступного.
Так, норма статті 12 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно із ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Зокрема, п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
В свою чергу, пункт "ґ" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.
У відповідності до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Також, частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З наведеного вбачається, що відповідачем була здійснена протиправна бездіяльність щодо не розгляду по суті питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність та не прийняття по ньому відповідного рішення. А також, враховуючи недоведеність законних підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає таке.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського долучив наступні документи: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, графічний матеріал на бажану ним земельну ділянку із позначенням місця її розташування (публічна кадастрова карта). Надання цих документів передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК України.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (ст.118 ЗК України), а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Однак, при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем не встановлювалася відповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та було відмовлено з інших підстав.
А тому, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
А тому, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача - є саме зобов'язання Новоград-Волинську міську раду Житомирської області повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності із кадастровим номером 1811000000:00:013:0395 площею 0,0882 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для зміни цільового призначення (виду користування в межах категорії земель сільськогосподарського призначення) із "для городництва (А.01.07) на "для ведення особистого селянського господарства (А.01.03) - для подальшої передачі такої ділянки ОСОБА_1 у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності;
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019 (справа №824/332/17-а).
Однак, відповідно до норм частин 1 і 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 9 цього Кодексу суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи викладене, суд, з метою захисту прав позивача, вважає за можливе вийти за межі позовних вимог.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди завданої позивачу в розмірі 70 000 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 6, 19, 73-76, 242-246, ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області (вул. Шевченка, 16,Новоград-Волинський,Житомирська область,11708, код ЄДРПОУ 13576983) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення шостої сесії восьмого скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 22.04.2021 року № 173 "Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин" в частині п. 34, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки із кадастровим номером 1811000000:00:013:0395 площею 0,0882 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства замість городництва.
Зобов'язати Новоград-Волинську міську раду Житомирської області повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності із кадастровим номером 1811000000:00:013:0395 площею 0,0882 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для зміни цільового призначення (виду користування в межах категорії земель сільськогосподарського призначення) із "для городництва (А.01.07) на "для ведення особистого селянського господарства (А.01.03) - для подальшої передачі такої ділянки ОСОБА_1 у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова