Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
22.11.2022м. ХарківСправа № 922/408/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76)
до Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412), Фізичної особи-підприємця Михайленко Олександра Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, витребування майна
за участю :
прокурор - Владимирець А.О.
представника відповідача 1 - Василенко І.Ю. на підставі витягу з ЄДР.
представник відповідача 2 - Василенко І.Ю. на підставі витягу з ЄДР.
представники відповідача 3, 4 - не з'явились;
представник 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 - не з'явився.
Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Михайленко Олександра Васильовича, Фізичної особи ОСОБА_1 про:
- визнання незаконним та скасування пункту 27 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.07.2017 № 5494- В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Михайленко Олександром Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1798;
- витребування у ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення підвальної частини № 0-9 загальною площею 37.03 кв. м в житловому будинку літ "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул Мироносицька, 91.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.02.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - дев'ять днів з дня вручення даної ухвали суду.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 10.02.2022 року прокурор надав заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 3286).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 14.03.2022 року. Також зазначеною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Хід розгляду справи викладено в попередніх ухвалах суду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.11.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні оголошено перерву до 22 листопада 2022 року
Прокурор в судовому засіданні 22.11.2022 року позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити, посилаючись на неправомірність відчуження ХМР спірного майна шляхом приватизації, у зв'язку з чим відповідне рішення підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу, укладений на виконання зазначеного рішення визнанню недійсним, а майно підлягає витребуванню на користь територіальної громади міста Харкова.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 22.11.2022 року проти позову заперечував, посилаючись на пропуск прокурором строку позовної давності, а також те, що визначення способу проведення приватизації належить до компетенції виключно Управління комунального майна та приватизації та в даному випадку було повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні 22.11.2022 року проти позову заперечував, посилаючись на пропуск прокурором строку позовної давності, а також те, що визначення способу проведення приватизації належить до компетенції виключно Управління комунального майна та приватизації та в даному випадку було повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень.
Представник відповідача 3 в судове засідання 22.11.2022 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення ухвали-повідомлення від 01.11.2022 року на адресу відповідача, проте остання повернулась на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Представник відповідача 4 в судове засідання 22.11.2022 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення ухвали-повідомлення від 01.11.2022 року на адресу відповідача, проте остання повернулась на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Представник 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 в судове засідання 22.11.2022 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення ухвали-повідомлення від 01.11.2022 року на адресу третьої особи, проте остання повернулась на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідачів 3,4 та третьої особи у суду немає.
Згідно з п. п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п. 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до п. п. 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи вищевикладене та факт направлення судом ухвал на офіційну адресу відповідачів 3,4 та третьої особи у справі та повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення адресат відсутній за вказаною адресою, суд доходить висновку про належне повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово прокурора та відповідачів 1-2, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
Під час вивчення стану додержання вимог законодавства з питань законності відчуження державного та комунального майна, Київською окружною прокуратурою м. Харкова було встановлено, що Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
Відомості в ЄРДР внесені за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.
В ході досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Харків, вулиця Мироносицька, 91.
Під час дослідження справи прокурором було встановлено наступне.
04.10.2006 року між Управлінням комунального майна та Фізичною особою - підприємцем Михайленком Олександром Васильовичем було укладено договір оренди №1152, у відповідно до умов якого у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення підвальної частини загальною площею 37,3 кв. м. в житловому будинку літ. «А-4», розташованому за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 91.
Згідно з п. 4.7. Договору, Орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця.
Відповідно до п. 5.2.-5.3. Договору, Орендар має право: - здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди Орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності відповідного рішення Харківської міської ради чи її виконкому; - за письмовою згодою Орендодавця вносити зміни до складу орендованого Майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості.
Сторонами 04.10.2006 складено акт приймання-передачі приміщень, відповідно до яких ФОП Михайленко О.В. прийняв в орендне користування вищевказані нежитлові приміщення.
03.07.2014 ФОП Михайленко О.В. звернувся до Управління комунального майна з листом (вх. № 9794 від 03.07.2014), у якому просить дозволити приватизацію орендованих приміщень.
При цьому, як вказує прокурор, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.
У подальшому, Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, яким дозволено приватизувати вказаний об'єкт нерухомого майна шляхом викупу (п. 27 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 26.10.2016 № 412/16).
На виконання вказаного рішення до Управління комунального майна ФОП Михайленком О.В. подано заяву про приватизацію від 08.11.2016 №3440.
Також, 04.11.2016 ФОП Михайленко О.В. звернувся до Управління комунального майна з листом (вх. № 19781 від 04.11.2016), у якому просить оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності фізичній особі-підприємцю Бєлих Б.М.
На виконання вказаного листа Управління комунального майна звертається до суб'єкта оціночної діяльності Бєлих Б.М. (лист від 08.11.2016 № 18539) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ФОП Михайленком О.В.
Як наслідок, ФОП Бєлих Б.М. складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна 14.12.2016, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 12.12.2016 складає 87 680 грн., а разом з ПДВ - 105 216 грн.
Прокурор вказує на те, що вивченням зазначеного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
У подальшому, 26.07.2017 між ФОП Михайленком О.В. та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради укладено договір купівлі-продажу № 5494-В-С, відповідно до якого відповідач 3 приватизував вказані нежитлові приміщення шляхом викупу за 87 680 грн. без ПДВ (разом з ПДВ -105 216 грн).
При цьому, у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 від 21.06.2017 та на підставі рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 412/16 від 26.10.2016 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».
У даному випадку, прокурор вказує на те, що ФОП Михайленком В.М. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді по день подачі заяви до міської ради для викупу, не здійснено, що підтверджується тим, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві відповідача 3 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
Крім того, прокурор зазначає, що згідно з додатковою угодою № 12 до договору оренди від 02.03.2017, вартість орендованих приміщень становила 109 590 грн. (без врахування ПДВ), тоді як станом на момент приватизації (26.07.2017) їх вартість склала 87 680 грн. (без врахування ПДВ). Тобто вартість спірного майна лише зменшилась, що, також, свідчить про відсутність будь- яких його поліпшень.
Разом з цим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відповідач 3, Михайленко О.В. , відчужив спірні приміщення ОСОБА_2 за договором дарування №4892 від 05.09.2017.
У подальшому, ОСОБА_2 за договором дарування № 5653 від 05.12.2018 подарував спірні приміщення ОСОБА_1 , яка є кінцевим набувачем вказаного нерухомого майна.
Враховуючи вищенаведене, прокурор вказує, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв'язку з чим відповідне рішення міської ради є незаконним, таким, що суперечить положенням законодавства, та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу, укладений на його підставі визнанню недійсним, а спірне майно підлягає витребуванню.
Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Щодо представництва інтересів держави прокурором у даній справі, суд зазначає наступне.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами ч.3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Таким чином, суд зазначає, що в розумінні ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, забезпечення яких є головним обов'язком держави, відповідно до ст.3 Конституції України.
Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
Згідно із ст.327 Цивільного кодексу України та ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст.7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно подає вказаний позов.
З огляду на викладене, звернення прокурора з позовом до суду, спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва в суді відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру".
За таких обставин заперечення першого, другого та четвертого відповідачів щодо не підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави у даній справі є безпідставними.
Стосовно заперечень відповідачів стосовно розгляду даного спору в порядку господарського судочинства з огляну на те, що відповідач 4 є фізичною особою, суд зазначає наступне.
Так, зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб.
Спори щодо приватизації державного або комунального майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб'єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб.
Дослідивши характер спірних відносин дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Суд вважає за доцільне нагадати Відповідачам, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй Постанові від 18 жовтня 2021 року у справі № 922/815/21 зазначив: "5.8. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав порушення Прокурором правил об'єднання позовних вимог та водночас погоджується з доводами скаржника про ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 903/456/18, від 12.05.2020 у справі № 925/308/18 та у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, з огляду на таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктами 1, 2 і 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Аналогічну вимогу про вирішення спору судом господарської юрисдикції передбачено також чинною на момент звернення з позовом редакцією статті 30 Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна", який набрав чинності з 07.03.2018.
Таким чином, за загальним правилом спори щодо приватизації державного або комунального майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб'єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб.
Відтак з урахуванням характеру спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Вказане повністю узгоджується зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 903/456/18.".
Отже враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що з урахуванням характеру спірних відносин дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Оскільки предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова тому застосуванню підлягають норми Законів України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин, а також Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.
Оспорюване рішення Харківської міської ради № 412/16 від 26.10.2016 прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.
При цьому у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17 від 21.06.2017 та на підставі рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 412/16 від 26.10.2016 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».
Згідно з п. 1.1. Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності. Відповідно до п.п. 1.2., 2.2. Програми, у ній визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр., а також її принципи. Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходженні коштів від приватизації до міського бюджету. До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2022 рр. належать досягнення максимальної ефективності приватизації об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми. До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; вибір способу приватизації об'єкта.
Згідно з п.п. 3.3., 3.4. Програми, приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Відповідно до ч.2 ст.5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 ст.16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Судом встановлено, що нежитлові приміщення підвальної частини загальною площею 37,3 кв. м. в житловому будинку літ. «А-4», розташованому за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 91, які перший відповідач рішенням від 26.10.2016 № 412/16 вирішив відчужити шляхом викупу ФОП Михайленко О.В., про що зазначено у п.27 додатку до цього рішення, є окремим індивідуально визначеним майном, тобто відноситься до групи А об'єктів приватизації, та перебуває у комунальній власності міста Харкова.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до ст.8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об'єкта, публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
У ч.1, 3 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вказано, що викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
За приписами п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з п.8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до п.3.3 розділу III та п.7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до п.8.2 Порядку № 439 ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (далі - Методика № 1891).
Відповідно до п.69 Методики (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п.70 Методики № 1891, для визначення вартості об'єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об'єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.
Вибір виду вартості об'єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об'єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом № 1 (п.71 Методики № 1891).
Згідно з абз.6 п.73 Методики № 1891 порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).
Відповідно до п.1.1. Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
За умовами п.2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п.2.2 Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Як вбачається з матеріалів справи третій відповідач до органу приватизації, документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, не подавав, що в свою чергу свідчить про те, що ФОП Михайленко О.В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді, а саме з 04.10.2006 по 03.07.2014, тобто по день подачі ним заяви до Харківської міської ради для викупу, не здійснив.
Дослідивши Звіт про оцінку майна, наданий суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Бєлих Б.М. про вартість спірних нежитлових приміщень, судом вбачається відсутність будь-яких відомостей про те, що третім відповідачем проводились ремонтні роботи у цих нежитлових підвальних приміщеннях, у т. ч. було здійснено їх невід'ємні поліпшення.
Не містять таких відомостей також і договір оренди № 1152 від 04.10.2006 та договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5494-В-С, від 26.07.2017.
Даний факт першим, другим та третім відповідачами не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Таким чином, враховуючи те, що жодних поліпшень орендованих третім відповідачем нежитлових приміщень, останнім не проводилось, суд дійшов висновку, що Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування не мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень.
Щодо посилань першого та другого відповідачів на те, що приватизація об'єктів малої приватизації шляхом викупу може здійснюватись, якщо право на викуп орендованого державного чи комунального майна передбачено договором оренди, суд зазначає наступне.
Таким чином, відповідачі вважають, що відповідач 3 мав переважне право на викуп орендованого майна, оскільки відповідним договором оренди було передбачено таке право, у зв'язку з чим посилання прокурора на недотримання ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) в даному випадку є безпідставним.
Як вже було зазначено вище, у ч.1, 3 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" вказано, що викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
За приписами п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).
Таким чином вищезазначеними нормами законодавства чітко передбачено продаж об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні чи за наявності здійснених орендарем поліпшень орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Отже посилання відповідачів на відсутність необхідності здійснення поліпшень є безпідставними.
Суд також не приймає посилання відповідачів на рішення Конституційного Суду України № 31-рп/2009 від 10.12.2009 "У справі за конституційним зверненням приватного підприємства ''Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, ч.2 ст.777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна)" оскільки висновок, здійснений Конституційним Судом України стосується спірних правовідносин у справі № 31-рп/2009, які не є аналогічними з правовідносинами, що виникли між учасниками судового процесу у справі № 922/2257/21.
Відповідно до приписів ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 ст.60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
За приписами ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Враховуючи викладене, а також те, що першим відповідачем, в супереч вимог ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин, було обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконним та скасування пункту 27 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.07.2017 № 5494-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Михайленко Олександром Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1798, суд керується наступним.
Предметом договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5494-В-С від 26.07.2017 є нерухоме майно комунальної форми власності щодо якого, як встановлено судом, обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Згідно з вимогами ч.1 та ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та те, що 27 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5494-В-С від 26.07.2017, визнано незаконним та скасовано, як таке, що прийнято з порушенням норм закону та суперечить інтересам держави та територіальної громади, а також недоведеність факту добросовісності спірного майна у вигляді здійснених та сплачених за рахунок власних коштів поліпшень орендованого майна, яке не можливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі, не менш 25 відсотків ринкової вартості майна, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5494-В-С від 26.07.2017 недійсним на підставі ч.1 та ст.203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України та скасування його державної реєстрації.
Також, суд вважає за необхідне відзначити, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеним на підставі рішення сесії Харківської міської ради, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Проте, при цьому суд зазначає, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, суд зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Таким чином, у даній справі вбачаються обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) юридичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Суд вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій відповідача-3.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що доказів проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна ні за час оренди, ні за час процедури приватизації, суду на дано не було, в матеріалах справи відповідні докази також відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 922/623/20 від 22.01.2021.
Таким чином, заперечення відповідачів щодо відсутності правових підстав визнання спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним повністю спростовуються матеріалами справи, та є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Що стосується позовних вимог прокурора в частині витребування у ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлових приміщень підвальної частини № 0-9 загальною площею 37,.03 кв. м в житловому будинку літ "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул Мироносицька, 91, суд керується наступним.
За приписами ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Порядок та підстави набуття права власності та його припинення врегульовано главами 24 та 25 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Суд зазначає, що оскільки 27 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5494-В-С від 26.07.2017, визнано незаконним та скасовано, як таке, що прийнято з порушенням норм закону та суперечить інтересам держави та територіальної громади, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5494-В-С від 26.07.2017 також визнано судом недійсним.
За приписами ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, відповідно до ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Суд зазначає, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.
При цьому суд зауважує, що спосіб захисту порушених прав повинен бути ефективним, тобто таким, що забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
Відповідний висновок повністю узгоджується з позицією Верховного Суду України, де суд зазначив, що власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене та без визнання попередніх угод недійсними (постанова Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс).
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Яз вбачається з матеріалів справи відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірне майно зареєстровано за ФО ОСОБА_1 .
Щодо заперечень відповідача 4 стосовно того, що спір про витребування майна маже заявити лише власник майна, а не прокурор, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, спірне майно є власністю територіальної громади міста Харкова.
Проте, з урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, саме прокурором в даному випадку було подано вказаний позов.
Тобто, звернення прокурора з позовом до суду, спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності, у зв'язку з чим прокурор у даній справі виступає в якості позивача.
Також суд зауважує, що з позовної вимоги про витребування майна, вбачається, що прокурором заявлено про витребування спірного майна саме у володіння територіальної громади міста Харкова, тобто законного володільця майна, а не на корить прокуратури, у зв'язку з чим заперечення відповідача 4 з цього приводу не приймаються.
Таким чином, оскільки відповідач 3 незаконно набув право власності на спірні нежитлові приміщення, які в подальшому були відчужені ОСОБА_2 за договором дарування №4892 від 05.09.2017, а потім ОСОБА_1 за договором дарування № 5653 від 05.12.2018, яка є кінцевим набувачем вказаного нерухомого майна та відсутній факт добросовісності останньої, як набувача даного майна, суд дійшов висновку, що ці приміщення підлягають витребуванню на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, а тому позовні вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Під час розгляду справи першим, другим та четвертим відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності з посиланням на ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України. В обґрунтування поданих заяв відповідачі посилаються на те, що прокурор міг бути присутнім на засіданні Харківської міської ради, на якій приймалось оскаржуване рішення, крім того дане рішення було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської, а тому прокурор міг дізнатися про відповідні порушення в межах встановленого законом строку позовної давності та вважається таким, що довідався або міг би довідатись про прийняття оскаржуваного рішення та порушення прав безпосередньо в день пленарного засідання Харківської міської ради - 06.06.2016. Разом з тим прокурор звернувся до суду лише 02.02.2022, тобто з пропуском строку позовної давності.
Прокурор, заперечуючи проти застосування позовної давності, посилається на те, що перебіг даного строку почався саме 06.02.2019, тобто після вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації спірних нежитлових приміщень, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради. Таким чином, саме 06.02.2019 прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутись з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідачів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень (інформація в якому є загальнодоступною) оприлюднено ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, якою клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 365-2 Кримінального кодексу України задоволено, надано дозвіл на проведення тимчасового доступу до документів, які зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради по об'єктам нерухомого майна, які було відчужено з комунальної власності шляхом викупу на підставі, зокрема, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16.
Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, суд вважає що лише з моменту отримання відповідних приватизаційних документів, доступ до яких прокурор отримав на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019, має починатись строк позовної давності.
Заперечення відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міської ради у день його прийняття органом місцевого самоврядування або з відкритих джерел мережі Інтернет наведеного висновку суду не спростовують, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об'єкту комунального майна, про які можливо було дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, яка була отримана під час кримінального провадження, а не з самого рішення про його відчуження.
Також, у рішенні Європейського з прав людини у справі "Богдель проти Литви" Європейський суд підтримав позицію Верховного Суду Литви відносно початку перебігу строку позовної давності, а саме: якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починається із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено".
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що при зверненні прокурора з відповідним позовом до суду строк позовної давності не був пропущений, а тому відсутні правові підстави для його застосування до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов прокурора є цілком обґрунтованим, документально доведеним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Таким чином витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів порівну.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Проте, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" , відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 7300 від 25.04.2022 затверджено Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" , відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Крім того, відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, а саме відключення електроенергії та затримку у відправленні поштової кореспонденції, з метою недопущення порушення інтересів прав сторін, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.195 ГПК України та постановити рішення у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.46, 130, 191, 232, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати незаконним та скасування пункту 27 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16.
Визнати недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.07.2017 № 5494- В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Михайленко Олександром Васильовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 1798.
Витребувати у ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення підвальної частини № 0-9 загальною площею 37.03 кв. м в житловому будинку літ "А-4", розташованому за адресою: АДРЕСА_5 .
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури ( вулиця Богдана Хмельницького, 4, Харків, Харківська область, 61000, код 02910108) 1860,75 грн. судового збору.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на Харківської обласної прокуратури ( вулиця Богдана Хмельницького, 4, Харків, Харківська область, 61000 код 02910108) 1860,75 грн. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Михайленко Олександра Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (вулиця Богдана Хмельницького, 4, Харків, Харківська область, 61000, код 02910108) 1860,75 грн. судового збору.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури ( вулиця Богдана Хмельницького, 4, Харків, Харківська область, 61000,код 02910108) 1860,75 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено "28" листопада 2022 р.
Суддя Н.С. Добреля