Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
17.11.2022м. ХарківСправа № 922/1173/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Чабан А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс", м. Київ
до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", м. Первомайський, Харківська область
про стягнення 1627794,46 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1878567,97 грн., з яких: 1659773,51 грн. - сума основної заборгованості по договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/12-ЕЕ-22 від 10.12.2021; 12550,61 грн. - три відсотки річних; 161429,98 грн. - пеня; 44813,87 грн. - інфляційні витрати. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 11250,00 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.08.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Відповідач, через канцелярію суду 27.09.2022 за вх.№ 10733, надав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог або в разі задоволення позовних вимог зменшити розмір пені на 85%.
Позивач в процесі розгляду справи зменшив позовні вимоги у зв'язку з перерахуванням відповідачем позивачу 250773,51 грн. (заява від 29.08.2022) та просив суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості по договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/12-ЕЕ-22 від 10.12.2021 у розмірі 1409000,00 грн.; три відсотки річних у розмірі 12550,61 грн.; пеню у розмірі 161429,98 грн. та інфляційні витрати у розмірі 44813,87 грн.
Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином, уповноважених представників в призначене судове засідання не направили.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (постачальник) та Первомайським комунальним підприємством "Тепломережі" (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №10/12-ЕЕ-22 (надалі - договір).
У відповідності до умов зазначеного договору, позивач зобов'язувався поставити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язувався оплатити її на умовах цього договору.
Згідно позову позивач вказує, що позивач добросовісно та в повному обсязі виконував умови договору в частині постачання відповідачу електричної енергії. Проте, відповідач не повністю оплатив спожиту електричну енергію. Так, у період березня 2022 року на об'єкти відповідача було поставлено електричну енергію обсягом 472063,000 кВт/год на загальну суму 1659773,51 грн., що підтверджується складеним та підписаним обома сторонами актом приймання-передачі електричної енергії №УГР00001463 від 31.03.2022.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що для з'ясування початкового періоду прострочення позивач мав довести належними та допустимими доказами дату підписання сторонами акту приймання-передачі обсягів електричної енергії та дату виставлення рахунку за спожиту електричну енергію. Також, відповідач зазначає про виключення можливості застосування ст. 625 ЦК України, як норми, яка встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання., у зв'язку з дією обставин непереборної сили. При цьому, відповідач вказує, що позивач надіслав відповідачу спірний акт без дати наприкінці червня 2022 року, та в підтвердження цього надає копію конверту.
Дослідивши надану відповідачем копію конверту, суд зазначає, що вона не підтверджує факт надіслання позивачем відповідачу рахунку № 1513 та акту №УГР00001463 від 31.03.2022 наприкінці червня 2022 року. Також, суд зазначає, що лист позивача щодо настання форс-мажорних обставин не спростовує факт заборгованості відповідача за спожиту електричну енергію у березні 2022 року.
Відповідно до п.5.12. договору, плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься протягом 20 банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі електричної енергії.
Таким чином, відповідач повинен був оплатити вартість спожитої електричної енергії в березні 2022 року в строк до 28.04.2022.
Разом з цим, відповідач станом на дату написання цієї позовної заяви не оплатив спожиту електричну енергію, прострочена основна заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію у березні 2022 року склала 1659773,51 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В процесі розгляду справи відповідачем були надані до суду докази сплати позивачу заборгованості у розмірі 250773,51 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача у спірному періоді зменшилась до 1409000,00 грн., та 83000,00 грн., що підтверджується доданими до відзиву на позовну заяву копіями платіжних доручень.
За таких обставин господарський дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 83000,00 грн. підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору, а сума основної заборгованості по договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/12-ЕЕ-22 від 10.12.2021 у розмірі 1326000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п.7 додатку 2 до договору "Комерційна пропозиція", у разі несплати або несвоєчасної сплати за спожиту електричну енергію відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочення.
У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом з урахуванням оплат відповідача була перерахована сума пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню сума пені у розмірі 161147,66 грн. за період 29.04.2022 - 29.07.2022.
Частинами першою, другою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Як встановлено судом, з урахуванням виключних обставин, відсутності вини відповідача у порушенні строків його виконання, скрутного матеріального становища відповідача-теплопостачальника, який вимушено реалізує теплову енергію за вартістю, яка є нижчою, ніж економічно обґрунтована, а також виконує вкрай важливу соціальну функцію з теплопостачання населення та бюджетних організацій. Під час військового стану ці обставини стали ще більш вагомішими, а отже стягнення з відповідача надмірного рівня пені призведе до підвищення тарифів на теплопостачання для населення, що матиме негативні соціальні наслідки. Наведене свідчить про виключний характер ситуації, що склалася.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідач є комунальним підприємством, реалізує теплову енергію за тарифами, які не покривають вартість енергоносіїв. Стан його розрахунків напряму залежить від виконання зобов'язань споживачами. При цьому відповідно до Постанови КМУ №1108 від 26.10.2011 року м.Первомайський є депресивною територією (Постановою КМУ №1108 від 26.10.2011 року місту Первомайському Харківської області надано статус депресивної території), що свідчить про скрутне матеріальне становище населення (основного споживача теплової енергії).
Отже, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, те, що основним споживачем послуг відповідача є населення та бюджетні організації, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 85% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, суд задовольняє клопотання відповідача про зменшення пені та вважає за необхідне зменшити розмір пені на 85%, тобто сума пені яка підлягає стягненню з відповідача складає 24172,15 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також, Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 12533,68 грн. за період з 29.04.2022 по 29.07.2022.
Стосовно стягнення суми інфляційних збитків, суд вважає за доцільне зазначити, що дана норма може бути встановлена до боржника в тому випадку, коли його вина доведена щодо навмисної несплати грошового зобов'язання, проте заявник повинен довести такі підстави.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Як передбачено нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року № 1282-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об'єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього.
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" інфляційних витрат у розмірі 44813,87 грн.
З огляду на вищевикладене, докази наявні в матеріалах справи, господарський суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог у справі про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості по договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/12-ЕЕ-22 від 10.12.2021 у розмірі 1326000,00 грн., пені у розмірі 24172,15 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 12533,68 грн.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у цій справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 11250,00 грн. позивачем надано до суду договір № 13/5 про надання правничої допомоги від 20.05.2019, додаткову угоду № 30/22 від 04.05.2022 до договору № 13/5 про надання правничої допомоги від 20.05.2019, детальний опис наданої професійної правничої допомоги та акт № 1/30/22 від 29.07.2022 про прийняття-передачу наданих послуг.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10940,63 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 120, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі № 922/1173/20 в частині стягнення з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" суми основної заборгованості по договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/12-ЕЕ-22 від 10.12.2021 у розмірі 83000,00 грн. - закрити.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, мікрорайон -1/2, дитячий садок №9; ідентифікаційний код 31679569) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 201, ідентифікаційний код 41427817) суму основної заборгованості по договору про постачання електричної енергії споживачу № 10/12-ЕЕ-22 від 10.12.2021 у розмірі 1326000,00 грн.; пеню у розмірі 24172,15 грн.; три відсотки річних у розмірі 12533,68 грн.; суму судового збору в розмірі 23740,22 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10940,63 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, оф. 201, ідентифікаційний код 41427817).
Відповідач: Первомайське комунальне підприємство "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, мікрорайон -1/2, дитячий садок №9; ідентифікаційний код 31679569).
Повне рішення складено "28" листопада 2022 р.
Суддя А.М. Буракова
справа № 922/1173/22