Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1413/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (вул.Дегтярівська, б.36, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ: 21655998)
до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України (вул.Золочівська, б.8А, м. Харків, 61177, код ЄДРПОУ: 02883133)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
30.08.2022 Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України, в якій просить суд стягнути з Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України грошові кошти у розмірі 107 136,00 грн., 3% річних у розмірі 2 465,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 814,66 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач після повернення до суду матеріалів справи №45/306т без надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи, за яку позивачем на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 було сплачено грошові кошти у розмірі 107 136,00 грн., та закриття провадження у вказаній справі відповідач не повернув та продовжує безпідставно користуватися коштами позивача у сумі 107 136,00 грн., чим порушує права та охоронювані законом інтереси останнього.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2022 прийнято позовну заяву Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України про стягнення коштів до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1413/22. Вирішено розгляд справи №922/1413/22 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів з дня отримання відзиву на подання до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання сторонами клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою на офіційну адресу суду або дистанційними засобами зв'язку. Вирішено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.
03.10.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№10985 від 03.10.2022).
У відзиві представник відповідача заперечує проти задоволення позову та просить суд на підставі спливу позовної давності відмовити у позові в повному обсязі. Стверджує, що наказом директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" 15.02.2021 за №18/07-01 була проведена інвентаризація розрахунків за кредиторською заборгованістю по доходам за спеціальним фондом, строк позовної давності якої минув, а саме за 4 квартал 2017 року. 19.02.2021 на виконання чинного законодавства, наказом директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" "Про списання кредиторської заборгованості по доходам", за результатами проведеної інвентаризації розрахунків з кредиторами заборгованість за виконання експертного дослідження №21901/21401 у сумі 107 136,00 грн. списана з балансу установи. На переконання представника відповідача, порушень щодо списання вищевказаних коштів з боку Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" не має.
Також представник відповідача зазначив, що Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулась до суду із позовом тільки у серпні 2022 року, тобто на момент звернення позивача із позовом трирічний строк позовної давності сплинув. Причин, з яких позивач не звернувся до відповідача із листом про повернення коштів до спливу строку списання кредиторської заборгованості відповідачу невідомі.
24.10.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від генерального директора Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" надійшла відповідь на відзив (вх.№12348 від 24.10.2022).
Разом з відповіддю на відзив генеральний директор Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" просить суд продовжити Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" строк для подання відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.10.2022 клопотання генерального директора Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про продовження строку на подання відповіді на відзив задоволено. Продовжено Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" процесуальний строк на подання відповіді на відзив. Відповідь на відзив (вх.№12348 від 24.10.2022) генерального директора Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи №922/1413/22.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що 01.11.2019 та 01.11.2020 Державною компанією "Укрспецекспорт" та відповідачем було складено та підписано акти звірки взаємних розрахунків, якими підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем у загальній сумі 114 171,00 грн. Листом від 07.04.2021 №USЕ-13.3-4827 позивач звернулась до відповідача з вимогою повернути грошові кошти в сумі 114 171,00 грн., які було сплачено позивачем на користь відповідача за проведення судових експертиз на підставі ухвал Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 та від 18.10.2017 у справі №45/306т та згідно з платіжними дорученнями №1318 від 20.09.2011 та №4116 від 22.12.2017. Проте, на вказаний лист позивача від 07.04.2021 жодної відповіді від відповідача не надійшло. 05.05.2021 на підставі зазначеного листа позивача від 07.04.2021 №USЕ-13.3-4827 відповідач платіжним дорученням №355 від 30.04.2021 переказав (повернув) на банківський рахунок позивача 7 035,00 грн., що були сплачені позивачем на користь відповідача на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т платіжним дорученням №1318 від 20.09.2011. Проте, кошти у сумі 107 136,00 грн., які були сплачені позивачем на користь відповідача на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т за проведення судової експертизи платіжним дорученням №4116 від 22.12.2017, відповідач позивачу не повернув.
На переконання представника позивача, у розумінні статті 1212 ЦК України після закінчення Господарським судом міста Києва судового розгляду справи №45/306т, який завершився відповідно до ухвали вказаного суду від 07.10.2020 закриттям провадження у вказаній справі, підстава, а саме необхідність проведення експертизи, на якій відповідачем були набуті грошові кошти в сумі 107 136,00 грн., відпала. При цьому, право вимагати повернення 107 136,00 грн. у позивача виникло 07.10.2020 після завершення судового розгляду господарської справи №45/306т за наслідком закриття Господарським судом міста Києва провадження у вказаній справі відповідно до ухвали вказаного суду від 07.10.2020, коли відпала правова підстава для збереження відповідачем спірної суми коштів.
Крім того, як стверджує представник позивача, навіть якщо припустити, що перебіг позовної давності для вимоги позивача про стягнення з відповідача 107 136,00 грн. розпочався з дня, коли позивач дізнався про повідомлення відповідача про неможливість надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи, яке було надіслано відповідачем на адресу Господарського суду м. Києва 10.05.2018 з супровідним листом №21401/21901, то станом на день подання позивачем його позовної заяви від 18.08.2022 у даній справі позовна давність для вказаної грошової вимоги позивача не спливла відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки починаючи з 12.03.2020 (день запровадження Кабінетом Міністрів України карантину на всій території України) зазначена позовна давність продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ "Про затвердження Указу Президента України від 12.08.2022 №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України", no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, "Папазова та інші проти України", no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).
У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").
Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв'язку з чим, у Господарському суді Харківської області було встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Харкові, де розташований Господарський суд Харківської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею 248 ГПК України.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні Господарського суду міста Києва з 2009 року перебувала справа №45/306т за позовом Міністерства оборони України до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Міністерства оборони України про визнання зобов'язання припиненим.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т для роз'яснення питань, що виникли під час розгляду справи було, призначено експертизу дизельних двигунів.
Проведення експертизи було доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Заел. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України.
20.09.2011 на виконання вказаної ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" сплатила Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса грошові кошти в сумі 7 035,00 грн. за виконання судової експертизи у справі №45/306т, на підставі наданого відповідачем рахунку №2626 від 01.09.2011, що підтверджується платіжним дорученням №1318 від 20.09.2011.
Проте, експертне дослідження, призначене вищевказаною ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т, не було проведене у зв'язку з відсутністю кваліфікованих фахівців, які мають доступ до матеріалів, що містять державну таємницю, про що зазначено у листах- повідомленнях Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
Про вказану обставину, що мала наслідком не проведення судової експертизи у справі №45/306т, Господарським судом міста Києва неодноразово зазначалось в ухвалах суду від 11.07.2017, від 09.08.2017, від 06.09.2017, від 27.09.2017, від 18.10.2017, від 11.07.2018 та від 02.08.2018 по вказаній справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №№45/306т було повторно призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої було доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
Цією ж ухвалою Господарський суд міста Києва зобов'язав Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" здійснити попередню оплату експертизи, про що повідомити Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса (пункт 5 резолютивної частини зазначеної ухвали суду).
28.11.2017 Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса виставив Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" рахунок №3291/3292 для оплати експертизи у справі №45/306т на суму 107 136,00 грн.
22.12.2017 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та на підставі рахунку Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 28.11.2017 №3291/3292 сплатила грошові кошти у розмірі 107 136,00 грн. за проведення експертизи, що підтверджується платіжним дорученням №4116 від 22.12.2017.
Проте, призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т судова експертиза проведена не була.
Як свідчать матеріали справи, 24.05.2018 Харківським науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса разом із супровідним листом №21401/21901 від 10.05.2018 та матеріалами справи №45/306т надіслало на адресу Господарського суду м. Києва повідомлення про неможливість надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи.
01.11.2019 Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Харківським науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якої у відповідача станом на 01.11.2019 обліковувалась заборгованість перед позивачем у загальній сумі 114 171,00 грн.
Указом Президента України від 28.08.2020 №366/2020 Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України було перейменовано в Національний науковий центр "Інститут судових експертиз ім. Заел. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України.
Згідно з п.1.2 Статуту Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.11.2020 №3968/5, Національний науковий центр "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" продовжує користуватися правами та виконувати зобов'язання Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України, які існували до надання йому статусу національного наукового центру відповідно до Указу Президента України від 28.08.2020 №366/2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 провадження в господарській справі №45/306т закрито у зв'язку з затвердженням мирової угоди, укладеної між Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Міністерством оборони України.
01.11.2020 Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якої у відповідача станом на 01.11.2019 обліковувалась заборгованість перед позивачем у загальній сумі 114 171,00 грн.
Листом від 07.04.2021 №USE-13.3-4827 Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулась до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" з вимогою повернути у тридцятиденний строк з дня її отримання грошові кошти в сумі 114 171,00 грн., які було сплачено Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" на користь Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" за проведення судових експертиз на підставі ухвал Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 та від 18.10.2017 у справі №45/306т та згідно з платіжними дорученнями №1318 від 20.09.2011 та №4116 від 22.12.2017.
Як стверджує позивач, на вказаний лист жодної відповіді від відповідача не надійшло.
Разом з цим, 05.05.2021 відповідач платіжним дорученням №355 від 30.04.2021 здійснив переказ грошових коштів на банківський рахунок позивача у сумі 7 035,00 грн. з призначенням платежу: "повернення коштів за експертизу №8822 згідно платіжного доручення №1318 від 20.09.2011, заява №1004/06-21/21 від 13.04.2021 зарахованих 20.09.2011".
Листом №USE-13.3-14330 від 26.10.2021 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути кошти у сумі 107 136,00 грн.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 25.11.2021 №2573/23/2408-21-11/21 повідомив позивача про те, що кошти, які були сплачені Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" за проведення експертизи №21901/21401, що призначалась ухвалою Господарського суду міста Києва 18.10.2017 по справі №45/306, відповідно до вимог п.11.5 Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей та інших статей балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 30.10.1998 №90, Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2014 №372, Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.06.2013 №611 вищевказані кошти у сумі 107316,00 грн. були списані з балансу Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса". Враховуючи викладене, правових підстав для повернення коштів на рахунок ДК «Укрспецекспорт» не має.
Разом із листом відповідач надав копію наказу директора ННЦ від 15.02.2021 за №18/07-01, копію наказу директора ННЦ від 19.02.2021 за № 22/07-01 та копію акту інвентаризації розрахунків.
Згідно з Наказом директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" від 15.02.2021 №18/07-01 була проведена інвентаризація розрахунків за кредиторською заборгованістю по доходам за спеціальним фондом, строк позовної давності якої минув, а саме за 4 квартал 2017 року.
19.02.2021 наказом директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" «Про списання кредиторської заборгованості по доходам», за результатами проведеної інвентаризації розрахунків з кредиторами заборгованість за виконання експертного дослідження №21901/21401 у сумі 107 136,00 грн. списана з балансу установи.
Як стверджує позивач, відповідач станом на день подання цієї позовної заяви кошти у сумі 107 136,00 грн., які були сплачені позивачем на користь відповідача на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т за проведення судової експертизи платіжним дорученням №4116 від 22.12.2017, відповідач позивачу не повернув, чим порушив законні права та інтереси позивача.
В свою чергу відповідач стверджує, що порушень щодо списання спірних коштів з боку Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" не має та просить суд на підставі спливу позовної давності відмовити у позові Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» у повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.
В частині 3 статті 11 ЦК України зазначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Приписами частини 2 статті 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що позивачем, зокрема, 22.12.2017 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т та на підставі рахунку Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 28.11.2017 №3291/3292 було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 107 136,00 грн. за проведення експертизи, призначеної вказаною ухвалою суду, що підтверджується платіжним дорученням №4116 від 22.12.2017.
Як вбачається з матеріалів справи, призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т судова експертиза проведена не була, оскільки Харківським науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса разом із супровідним листом №21401/21901 від 10.05.2018 та матеріалами справи №45/306т надіслало на адресу Господарського суду м. Києва повідомлення про неможливість надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи.
При цьому зазначені кошти у розмірі 107 136,00 грн. залишались на рахунку відповідача.
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 провадження в господарській справі №45/306т закрито у зв'язку з затвердженням мирової угоди, укладеної між Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Міністерством оборони України.
Положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Таким чином, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження такого майна за рахунок іншої особи;
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:
1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 ЦК України).
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
В даному випадку, підставою перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 107 136,00 грн. була саме ухвала Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 про призначення експертизи у справі №45/306т, яка набрала законної сили.
Зазначена підстава відпала з настанням події, а саме з моменту прийняття Харківським науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса рішення про неможливість надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи та поверненням матеріалами справи №45/306т до Господарського суду м. Києва.
Таким чином, відповідач з дня прийняття рішення про неможливість надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи у справі №45/306т був обізнаний про знаходження безпідставно збережених коштів позивача у розмірі 107 136,00 грн. на його рахунку.
Відповідно, зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з договору.
В свою чергу відповідач до теперішнього часу грошові кошти сплачені позивачем у розмірі 107 136,00 грн. останньому не повернув, посилаючись на те, що зазначені кошти у сумі 107 316,00 грн. були списані з балансу Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" у зв'язку із спливом строку позовної давності відповідно до вимог п.11.5 Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей та інших статей балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Державного казначейства України від 30.10.1998 №90, Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2014 №372, Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.06.2013 №611.
Згідно із приписами наказу міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372 «Про затвердження Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ» списанню підлягає заборгованість, строк позовної давності якої минув.
Установи здійснюють списання кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, за власними надходженнями бюджетних установ щокварталу в порядку, передбаченому цим розділом, але рішення про списання приймається керівником такої установи самостійно. Списання проводиться на підставі розпорядчого документа керівника установи.
Інформація про списання з обліку кредиторської заборгованості за власними надходженнями бюджетних установ, строк позовної давності якої минув, доводиться до відома установи вищого рівня.
Як свідчать матеріали справи, згідно з Наказом директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" від 15.02.2021 №18/07-01 була проведена інвентаризація розрахунків за кредиторською заборгованістю по доходам за спеціальним фондом, строк позовної давності якої минув, а саме за 4 квартал 2017 року.
19.02.2021 наказом директора Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" «Про списання кредиторської заборгованості по доходам», за результатами проведеної інвентаризації розрахунків з кредиторами заборгованість за виконання експертного дослідження №21901/21401 у сумі 107 136,00 грн. списана з балансу установи.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з заявою про повернення грошових коштів у розмірі 107 136,00 грн., сплачених на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 про призначення експертизи у справі №45/306т згідно платіжного доручення №4116 від 22.12.2017.
Разом з цим, 01.11.2019 та 01.11.2020 Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" було складено та підписано акти звірки взаємних розрахунків, згідно яких у відповідача станом на 01.11.2019 та 01.11.2020 обліковувалась заборгованість перед позивачем у загальній сумі 114 171,00 грн. (7 035,00 грн. - грошові кошти, сплачені позивачем 20.09.2011 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т згідно платіжного доручення №1318 від 20.09.2011, та 107 136,00 грн. - грошові кошти, сплачені позивачем 22.12.2017 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т згідно платіжного доручення №4116 від 22.12.2017).
Однак доказів того, що відповідач намагався повернути відповідні кошти, проте позивачем такі кошти прийнято не було, матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи позивача про те, що строк позовної давності для вимоги про повернення 107 136,00 грн. почав обраховуватись з 08.10.2020 та станом на день подання позовної заяви не сплив, оскільки в даному випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про неможливість надання висновку судової експертизи.
Як свідчать матеріали справи, матеріалами справи №45/306т разом із супровідним листом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №21401/21901 від 10.05.2018 та повідомленням про неможливість надання висновку судової автотехнічної та трасологічної експертизи надійшли до Господарського суду м. Києва 24.05.2018.
Як вбачається з рішень, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 поновлено провадження у справі №45/306т, підготовче засідання призначено на 15.08.2018. В тексті ухвали зазначено, що від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової експертизи.
Вказану ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №45/306т оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12.07.2018.
Офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень процесуальні документи знаходяться у вільному доступі.
Тобто, Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" про повідомлення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса про неможливість надання висновку судової експертизи могла довідатися з 12.07.2018.
Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з цим, як було встановлено судом, 01.11.2019 та 01.11.2020 Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та Національним науковим центром "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" було складено та підписано акти звірки взаємних розрахунків, згідно яких у відповідача станом на 01.11.2019 та 01.11.2020 обліковувалась заборгованість перед позивачем у загальній сумі 114 171,00 грн. (7 035,00 грн. - грошові кошти, сплачені позивачем 20.09.2011 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т згідно платіжного доручення №1318 від 20.09.2011, та 107 136,00 грн. - грошові кошти, сплачені позивачем 22.12.2017 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т згідно платіжного доручення №4116 від 22.12.2017).
Вказані акти підписані головним бухгалтером Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" та головним бухгалтером Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса", а також засвідчені печатками сторін.
Згідно з підп. 4.4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10).
Таким чином, підписанням актів звірки взаємних розрахунків від 01.11.2019 та 01.11.2020 відповідачем фактично було визнано наявність заборгованість перед позивачем у загальній сумі 114 171,00 грн. (7 035,00 грн. - грошові кошти, сплачені позивачем 20.09.2011 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №45/306т згідно платіжного доручення №1318 від 20.09.2011, та 107 136,00 грн. - грошові кошти, сплачені позивачем 22.12.2017 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №45/306т згідно платіжного доручення №4116 від 22.12.2017), що свідчить про переривання перебігу позовної давності, після чого перебіг позовної давності почався заново, а саме з 01.11.2020.
Разом з цим, Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з наступними змінами та доповненнями) постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020.
В подальшому Постановами Кабінету Міністрів України карантин неодноразово продовжувався.
Законом України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України,2003 р., №№40-44, ст.356) доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Наразі Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 №928 дію карантину продовжено до 31.12.2022.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 107 136,00 грн.
Доказів того, що відповідачем станом на день прийняття цього рішення повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 107 136,00 грн. матеріали справи не містять.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" в частині стягнення з Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" безпідставно збережених коштів у розмірі 107 136,00 грн., у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, позивачем просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 465,60 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 814,66 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд України у постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, посилаючись на ст. 55 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, згідно з якими кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зазначив, що обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням вказаних положень та з урахуванням майбутнього результату. Тобто ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання особою відповідного відшкодування. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Частиною 1 статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються індекс інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України (вул. Золочівська, б.8А, м. Харків, 61177, код ЄДРПОУ: 02883133) на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (вул. Дегтярівська, б.36, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ: 21655998) грошові кошти у розмірі 107 136 (сто сім тисяч сто тридцять шість) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2465 (дві тисячі чотириста шістдесят п'ять) грн. 60 коп., інфляційні втрати у розмірі 6814 (шість тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 66 коп., а також судовий збір у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "25" листопада 2022 р.
Суддя Т.О. Пономаренко