ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2022Справа № 910/546/22
Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» (61004, Харківська обл., м. Харків, вул. Катерининська, буд. 46)
до Державної організації (установа, заклад) національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (01133, м. Київ, вул. Госпітальна, 18)
про стягнення 56 392,47 грн,
29 травня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» (позивач) до Державної організації (установа, заклад) національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 56 392,47 грн за Договором поставки № 184 від 29.05.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за Договором поставки № 184 від 29.05.2019, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2022 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі
14.06.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що заявлені вимоги про стягнення заборгованості за товар є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні накладні №500100261/1 від 26.06.2019 на суму 813,20 грн, №100179693/1 від 08.07.2019 на суму 2 022,30 грн. За видатковою накладною № 500090032/1 від 04.06.2019 на суму 45 689,00 грн відповідач отримання товару заперечує, оскільки в його реєстрі відсутня зазначена в ній довіреність. Також, відповідач, просив звернути увагу суду на те, що між підприємствами може проводитись звірка взаємних розрахунків, це може бути доказом підтвердження заборгованості. Однак, позивач, протягом 3-х років так і не скористався цією можливістю, а тому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» (за договором - Постачальник) та Державною організацією національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (за договором - Замовник) укладено договір № 184 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується своєчасно поставляти та передавати у власність Замовника "Товар" Фармацевтична продукція (Digoxin, Amiodarone. Phenylephrine, Epinephrine, Nitroglycerol, Glyceryl trinitrate, Isosorbide dinitrate, Hexamethonium bromide, Urapidil, Hydrochlorothiazide, Furosemide, Indapamide, Nicotinic acid, Troxerutin, Rutoside, combinations, Comb drug, Lysine, Propranolol, Metoprolol, Captopril, Enalapril, Lisinopril, Lidocaine), код 33600000-6 за ДК 021:2015, в кількості 27 найменувань, зазначений у Специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору, а Замовник - прийняти і оплатити «товар».
Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару відбувається за письмовими замовленнями Замовника по кількості вказаних найменувань, згідно з Специфікацією до договору
Протягом терміну дії договору сторони можуть проводити звірку взаємних розрахунків. ( п. 2.7. договору)
Відповідно п. 4.1.- 4.2. договору оплата товарів проводиться відповідно до рахунків та накладних Постачальника. Оплата вартості товару буде здійснюватись протягом 30 (тридцяти) банківських днів після поставки товару на склад Замовника.
У пунктах 5.1. - 5.2. договору Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» передає у власність Державної організації національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» товар на умовах DDP-Україна (Інкотермс-2010), включаючи витрати на розгрузку (розвантаження) товару. Місце поставки товару: 01133, м. Київ, вул. Госпітальна, 18.
Пунктом 9.6. договору сторони домовились, що погоджений розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню Відповідачем за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині виконання фінансових зобов'язань, діє до повного виконання зобов'язань по даному Договору (п.13.2.)
На виконання умов договору позивач у період дії договору здійснював відповідачу поставку обумовленого договором товару, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи, а саме: №500090032/1 від 04.06.2019 на суму 45 689,00 грн, №500100261/1 від 26.06.2019 на суму 813,20 грн, №100179693/1 від 08.07.2019 на суму 2 022,30 грн,.
Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, у зв'язку із чим за розрахунком позивача у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 48 524, 50 грн.
У зв'язку з виникненням заборгованості, позивачем була направлена вимога про сплату коштів за Договором від 17.12.2020. Вимога відповідачем була отримана 22.12.2020, але залишена ним без відповіді та задоволення.
У зв'язку із викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 48 524,50 грн та 7 867,97 інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму на суму 48 524,50 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи, а саме: №500090032/1 від 04.06.2019 на суму 45 689,00 грн, №500100261/1 від 26.06.2019 на суму 813,20 грн, №100179693/1 від 08.07.2019 на суму 2 022,30 грн.
При цьому, суд зазначає, що твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи видаткових накладних №500100261/1 від 26.06.2019 на суму 813,20 грн та№100179693/1 від 08.07.2019 на суму 2 022,30 грн не відповідає дійсності.
Щодо твердження відповідача про відсутність у нього в реєстрі довіреності, зазначеної у видатковій накладній №500090032/1 від 04.06.2019 на суму 45 689,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ч.2 ст. 9 вказаного Закону неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За приписами абзацу першого пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Водночас, судом також враховано, що відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16.
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Судом встановлено, що видаткова накладна №500090032/1 від 04.06.2019, на підставі якої поставлено спірний товар, містить печатку відповідача. Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що видаткова накладна №500090032/1 від 04.06.2019 є належним і допустимим доказом підтвердження реальності здійснення господарської операції щодо поставки товару позивачем а отримання його відповідачем.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи викладене та умови договору, строк виконання зобов'язання з оплати товару за вказаними вище видатковими накладними є таким, що настав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч договору своє зобов'язання з оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав внаслідок чого виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 48 524,50 грн.
Відповідач наявність вказаної заборгованості належними доказами не спростував.
Посилання відповідача на відсутність акту звірки взаємних розрахунків судом не приймаються до уваги, оскільки його складання є правом, а не обов'язком сторін, а сам лише акт звірки не є беззаперечним доказом наявності або відсутності і заборгованості.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів його оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 48 524,50 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, судом встановлено, що він є вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 7 867,97 грн підлягають задоволенню.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором № 184 від 29.05.2019 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається відповідача.
Керуючись ст. 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю .
2. Стягнути з Державної організації (установа, заклад) національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (01133, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 18; код ЄДРПОУ 07773293) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» (61004, м. Харків, вул. Катерининська, 46, код ЄДРПОУ 21194014) основний борг в розмірі 48 524 (сорок вісім тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн 50 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 867 (сім тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 25.11.2022.
СуддяМ.Є. Літвінова