номер провадження справи 28/56/22
28.11.2022 Справа № 908/1771/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі суду судді Федорової Олени Владиславівни розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справу:
за позовом приватного акціонерного товариства «МХП» (088, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вул. Елеваторна, буд. 1; адреса представника адвоката Лавренюк Л.П.: 03143, м. Київ, вул. Ак. Заболотного, буд. 158)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ОЛІС» (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд. 47)
про стягнення грошових коштів.
До Господарського суду Запорізької області звернулося приватне акціонерне товариство «МХП» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ОЛІС» про стягнення 160.387,76 грн, з яких: 72.141,23 грн основний борг, 29.565,70 грн пеня, 48.510,84 грн інфляційні втрати та 10.169,99 грн 3% річних.
Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару за договором поставки №МКВ20/917П/ЦО від 22.05.2020. У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору позивач, враховуючи приписи діючого законодавства, нарахував до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
В позові позивач просив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1771/22, присвоєно справі номер провадження 28/56/22, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 17.10.2022.
Сторони належним чином повідомлені про порушення провадження у справі, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення відповідач копію ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/1771/22 від 15.09.2022 отримав 21.09.2022. Таким чином, приймаючи до уваги положення ст. ст. 165, 178 ГПК України, строк для подачі відзиву на позовну заяву встановлюється до 06.10.2022 (включно), але не пізніше 17.10.2022.
Відповідач не скористався наданим законом правом на подання письмового відзиву до суду із зазначенням своєї правової позиції щодо заявленого позивачем позову. Будь-яких заперечень, письмових пояснень з боку відповідача до суду не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Указом Президента України №64/2022 з 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, який на даний час продовжено.
Суд враховує, що у зв'язку із введенням в Україні 24.02.2022 воєнного стану строки, визначені законом, за наявності відповідних обставин та поважних причин, можуть бути продовжені (поновлені).
Сторони не позбавлені права звернення до суду з відповідними заявами про продовження процесуальних строків чи відсутності заперечень щодо розгляду справи та ухвалення рішення по суті спору.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) або продовження строків для надання заяв процесуального характеру від сторін суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд визнав надані документи достатніми для всебічного та об'єктивного розгляду спору 28.11.2022.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 28.11.2022.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд
Приватне акціонерне товариство «МХП» (Постачальник, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ОЛІС» (Покупець, відповідач у справі) 22.05.2020 уклали договір поставки №МКВ20-917П/ЦО (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник відповідно до умов договору зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних (товарно-транспортних або товарних), що виписуються на кожну партію товару.
Згідно з п. 2.1. Договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів Постачальника та вказується в видаткових накладних (надалі по тексту - «накладних») на кожну партію Товару і містить у собі податок на додану вартість.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що оплата кожної партії Товару здійснюється в безготівковій формі за реквізитами, які зазначено в розділі Реквізити Сторін цього Договору (банківськими рахунками тощо) в незалежності від того, що за організацію поставки товару відповідає та поставка товару може бути здійснена філією Постачальника, при цьому накладна (товарно-транспортна) оформлюється виключно ПрАТ «Миронівський хлібопродукт».
Відповідно до п. 2.3. Договору строки та порядок оплати Товару визначаються за кожним асортиментом Товару й зазначаються в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1 Додатку №1 до Договору сторони погодили наступні умови оплати: 1 (один) банківський день з моменту поставки товару.
Згідно з п. 5.3. Договору датою постачання вважається дата підписання товарно-транспортної накладної, накладної та акту прийому - передачі Товару, що є невід'ємною частиною накладної, обома Сторонами, що засвідчує прийняття Товару Покупцем від Постачальника. Сторони погодилися, що особи, які підписали товарно-транспортну накладну, накладну та акт прийому - передачі Товару з прикладанням печатки (або штампу), є уповноваженими особами на підписання даних документів та їхні підписи свідчать про приймання - передачу товару.
Пунктом 7.4.4. Договору встановлено, що у разі зміни уповноважених осіб Покупця на отримання товару, останній повинен негайно надати Постачальнику нову центрально-кільцеву довіреність (Додаток №3), в протилежному випадку, особи, якими був прийнятий товар і підпис яких був завірений печаткою (штампом) Покупця, вважаються уповноваженими особами Покупця на отримання Товару і не підлягає оскарженню з боку Покупця у будь-який спосіб.
Згідно з п. 10.1. Договору первинний строк дії Договору встановлюється як 1 (один) рік від дати підписання його Сторонами. Договір автоматично продовжується на кожен наступний строк в один рік, поки одна сторона, не менше ніж за 30 календарних днів до дати закінчення поточного строку Договору, не надішле іншій стороні письмове повідомлення про небажання продовжувати дію договору.
Доказів оскарження, визнання недійсним або розірвання договору поставки №МКВ20-917П/ЦО від 22.05.2020 суду не надано.
На виконання Договору Позивачем на адресу Відповідача було здійснено поставку Товару та зареєстровано податкові накладні, що підтверджується наступними документами:
№п/пДата поставкиСума, грн. з ПДВ№ТТН/Видаткової накладної/ акту прийому-передачі№ та дата податкової накладної/розрахунку коригування
1.13.11.202056 668,76КО_00831383483138 відіЗ.11.2020
2.27.11.202079 644,62КО_00852113485211 від 27.11.2020
3.30.11.202088 204,44КО_00856593485659 віл 30.11.2020
4.09.12.202042 611,29КО_00867023486702 від 09.12.2020
5.14.12.202038 315,50КО_00873613487361 від 14.12.2020
6.22.12.202040 696,27КО_00884773488477 від 22.12.2020
7.05.01.2021- 2330,89Видаткова накладна (повернення) №ТД-00000633600191 від 21.01.2021, 3600192 від 21.01.2021
ВСЬОГО: 343 809,99
Відповідач здійснив часткову оплату в розмірі 271 668,76 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку Позивача за період з 13.11.2020 по 02.09.2022 року станом на 02.09.2022 року, у зв'язку з чим заборгованість становить 72 141,23 грн (343 809,99 грн - 271 668,76 грн).
Позивач в позові зауважив, що відповідачем у повному обсязі єдиним платежем здійснена оплата лише за товар, що поставлений за видатковою накладною КО_0083138 від 13.11.2020 року в розмірі 56 668,76 грн.
Невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №МКВ20-917П/ЦО від 22.05.2020 щодо повної оплати поставленого товару стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Матеріали справи свідчать про виконання позивачем зобов'язань щодо поставки товару відповідачу на загальну суму 343 809,99 грн в рамках поставки №МКВ20-917П/ЦО від 22.05.2020.
Крім того, податкові накладні відображені в Реєстрі податкових накладних. З вказаного слідує, що Відповідачем сформовано, як покупцем податковий кредит за фактом поставки товару на підставі доданих до позовної заяви видаткових накладних. Крім того, Відповідачем не подано уточнювальних декларацій щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за видатковими накладними.
Відповідно до п. 201.7 ПК податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Подані Позивачем докази підтверджують відображення господарської операції з поставок товару протягом травня на підставі видаткових накладних у податковому обліку Позивача та Відповідача.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Матеріали справи містять докази часткової оплати відповідачем обумовленого в договорі товару.
Як свідчать матеріали справи при здійсненні розрахунків за поставлений товар Відповідачем у призначенні платежу не зазначено за який саме товар та по якій саме видатковій накладній здійснюються оплати, є лише вказівка на Договір. Зазначене зокрема підтверджується банківською випискою з рахунку Позивача станом на 02.09.2022 року.
Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у п.п.45-48 Постанови від 29.01.2019 року по справі №911/2630/18 у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
З урахуванням відсутності конкретних посилань в платіжних дорученнях, грошові кошти, які були отриманні від відповідача, зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості в хронологічному порядку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення заборгованості у розмірі 72.141,23 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.
За порушення відповідачем строків оплати поставленого товару позивач, враховуючи положення п. 8.3 договору, просив стягнути 29.565,70 грн пені за період прострочення з 16.11.2020 по 01.09.2022.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з п. 8.3 договору за прострочення оплати товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також несе відповідальність встановлену в ст. 625 ЦК України в розмірі 3% річних з простроченої суми за весь час прострочення.
Як вже зазначалось судом вище, пунктом 1 Додатку №1 до Договору сторони погодили наступні умови оплати - 1 (один) банківський день з моменту поставки товару.
Відповідно до наданих позивачем доказів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо надання позивачем послуг доведений.
За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність визначення позивачем граничного строку оплати отриманого відповідачем товару та настання прострочення з 16.11.2020, з 30.11.2020, з 01.12.2020, з 10.12.2020, з 15.12.2020 та з 23.12.2020.
Наданий позивачем розрахунок суми пені є невірним, через незастосування позивачем положень п. 6 ст. 232 ГК України, якими передбачено, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Перерахувавши заявлену до стягнення суму пені, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню, а саме - в розмірі 29.448,15 грн за період з 16.11.2020 по 24.08.2022, в частині стягнення 117,55 грн. пені суд відмовляє в задоволенні позову.
Посилання позивача на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короно вірусної хвороби (СOVID-19)» від 30.03.2020 №540 про внесення змін в Прикінцеві та перехідні положення ЦК України щодо продовження строків зокрема встановлених в ст. 258 ЦК України судом відхилені, оскільки дана норма права стосується спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу). Наслідки пропуски позовної давності застосовуються судом виключно за клопотанням сторони.
Суд звертає увагу позивача, що строк (період) нарахування пені і строк позовної давності є різними за своєю правовою природою строками.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10.169,99 грн за період з 16.11.2020 по 01.09.2022 та інфляційні втрати у розмірі 48.510,84 грн за період з грудня 2020 по 01 вересня 2022.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. зазначалося, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а внесена з 16 по 31 число не індексується і розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.
Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання доведений наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що ці розрахунки є правильними та виконаними з дотриманням вказаних норм права, тому вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 10.169,99 грн за період з 16.11.2020 по 01.09.2022 та інфляційних втрат у розмірі 48.510,84 грн за період з грудня 2020 по 01 вересня 2022 судом задовольняються.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумах.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2.479,18 грн. Решта судових витрат у розмірі 1,82 грн покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов приватного акціонерного товариства «МХП» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ОЛІС» про стягнення 160.387,76 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ОЛІС» (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенко-Карого, буд. 47, ідентифікаційний код 36836172) на користь приватного акціонерного товариства «МХП» (088, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вул. Елеваторна, буд. 1, ідентифікаційний код 25412361) 72.141,23 грн (сімдесят дві тисячі сто сорок одну грн. 23 коп) заборгованості, 29.448,15 грн (двадцять дев'ять тисяч чотириста сорок вісім грн 15 коп) пені, 48.510,84 грн (сорок вісім тисяч п'ятсот десять грн. 84 коп) інфляційних втрат, 10.169,99 грн (десять тисяч сто шістдесят дев'ять грн. 99 коп) 3% річних, 2.479,18 грн (дві тисячі чотириста сімдесят дев'ять грн 18 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Відмовити в частині стягнення пені в розмірі 117,55 грн.
4. Судовий збір у розмірі 1,82 грн покласти на позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2022 року.
Суддя О.В. Федорова