Справа № 638/1075/20 Головуючий суддя І інстанції Цвіра Д. М.
Провадження № 22-ц/818/196/22 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших видів кредиту
28 листопада 2022 року м. Валки.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Цвіри Д.М., по цивільній справі 638/1075/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв'язку з чим підписала заяву б/н від 28 грудня 2010 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 27000,00 гри. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду та те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає умови договору про надання позивачем відповідачці банківських послуг, вона ознайомлена із умовами та правилами надання банківських послуг, щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банка про їх затвердження. що підтверджується підписом відповідачки у анкеті-заяві. Умови та Правила надання банківських послуг, розміщені на сайті Банку, є публічною офертою, що містять умови та прави надання послуг банком його клієнтам. Заявою позичальника підтверджується, що він повністю поінформований про умови кредитування в ПриватБанку, які викладені на банківському сайт.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань станом на 08 грудня 2019 року заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 136154,35 грн, з яких: 87354,57 грн - заборгованість за тілом кредиту; 13871,76 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, 27968,29 грн. - пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 6459,73 грн - штраф (процентна складова).
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказанузаборгованість по кредитним договором та судовий збір.
Відповідачка ОСОБА_1 позов не визнала. У відзиві просила позовні вимоги залишити без задоволення з підстав, викладених у постанови Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17.
Зазначала, що позивачем не надано доказів щодо отримання нею кредиту у розмірі 27000 грн, оскільки в Анкеті - заяві Відповідача вказано картковий ліміт в розмірі 3000,00 грн.
Вважала, що у АТ КБ «Приватбанк» виникло право вимагати повернення кредиту до 01 січня 2014 року, проте банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 16 січня 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
Позивачем до суду надана копія її паспорта, яка засвідчена печаткою банка 31 березня 2016 року, тобто, ідентифікація та верифікація клієнта не була належним чином здійснена банком у 2010 році.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» частково задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 грудня 2010 року у розмірі 87354,57 грн. та 201,76 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а тому їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом. Однак, оскільки відповідачка користувалася кредитними коштами, частково здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 87354,57 грн, яка неспростована ОСОБА_1 , отримана сума кредиту підлягає стягненню з неї на користь АТ КБ «Приватбанк». Відмовляючи у застосуванні наслідків строку позовної давності, суд першої інстанції виходи з того, що відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки, тобто 05/2020, позивач звернувся до суду з вимогами 28.01.2020, тобто, в межах трирічного строку. Враховуючи, що позивачем не доведено наявність договірних відносин з відповідачем щодо розміру відсотків, штрафів, порядку користування кредитними коштами, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним.
Апелянт визнала отримання згідно з анкетою-заявою від 28 грудня 2010 року картки № НОМЕР_1 зі строком дії до 01/2014 року з кредитним лімітом 3000,00 грн. За вказаною карткою нею було здійснено останній платіж 17 червня 2013 року у розмірі - 400,00 грн та зобов'язання перед банківською установою відповідачем були виконані у повному обсязі. Доказів, що їй були видані інші в межах дії одного й того ж договору кредиту б/н від 28 грудня 2010 року позивачем не надано, у зв'язку з чим у суду першої інстанції були відсутні правові підстави ототожнювати ці кредитні картки з кредитним договором № б/н від 28 грудня 2010 року.
У поясненнях до апеляційної скарги представник відповідачки зазначала, що період з 28 грудня 2010 по 08 грудня 2019 року фактична сума внесених коштів на всі картки складає 427 512, 13 грн, а фактична сума витрачених коштів з усіх вказаних позивачем карток складає 390 390,76 грн, тобто переплата у розмірі 37 121,37 грн.
Також зазначала, що до простроченого тіла кредиту позивачем включалися не фактично отримані кошти, які підлягають поверненню, а інші нарахування, які банк здійснював на підставі своїх Умов та Правил.
У АТ КБ «ПриватБанк» подано пояснення на апеляційну скаргу, в яких просило рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування пояснень зазначено, що у разі перевипуску картки заборгованість переноситься на новий картковий рахунок, атому у виписці по рахунку та розрахунку заборгованості заначено загальну заборгованість за кредитним лімітом, який відповідачу була встановлена в межах дії саме кредитного договору б/н від 28 грудня 2010 року.
Доводи відповідачки щодо неотримання неї нових карток є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 з їх допомогою активно використовувала кредитні кошти до 2018 року. Також відповідачка, окрім встановленого кредитного ліміту скористалася сервісами банку “Оплата частинами” та “Миттєва розстрочка», відповідно до який кредит надається клієнту в межах ліміту, що відкриває банк для нього сервісу в кожному конкретному випадку для цього продукту для конкретного клієнта у випадку придбання товару/оплату послуги в торгівельно-сервісних підприємствах та/або в інтернет-магазинах додатково ліміта, що встановлений клієнту- на картковий рахунок. Погашення такого кредиту здійснюється шляхом, зарахування власних коштів клієнта на картку. Заборгованість за даною послугою погашалася Банком за рахунок овердрафту, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту, є більшою, ніж сума встановленого кредитного ліміту.
Відповідно до статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у частині першій статті 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З огляду на те, що ОСОБА_1 рішення суду оскаржене лише в частині задоволених вимог, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми частини першої статті 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції у оскарженій частині відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву бн від 28 грудня 2010 року, на підставі якою відповідачу надано кредит у розмірі 3000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Розмір кредитного ліміту неодноразово змінювався, 01 листопада.2017 року його було збільшено до27000,0 грн, 18 липня 2018 року зменшено до 0,00 грн.
На виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 отримала картку № НОМЕР_2 строком ді до січня 2014 року. Картка декілька разів перевипускалась. Строк дії останньої картки - № НОМЕР_3 - травень 20202 року.
ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк».
До кредитного договору банк додав Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 08 грудня 2019 рокустановить 136154,35 грн, з них: 87354,57 грн - заборгованість за тілом кредиту; 13871,76 - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України, 27968,29 грн. - пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 6459,73 грн - штраф (процентна складова).
У анкеті-заяві позичальника від 28 грудня 2010 року не зазначені відсотки.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути відсотки.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 грудня 2010 року, посилався на копію заяви позичальника, витяг з «Тарифів Банку», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою».
У статтях 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Суд дійшов висновку, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 статті 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.рrivatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
На підставі викладеного суд вважав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.01.2014 шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Також суд зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір б/н від 28 грудня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також положення частини другої статті 530 ЦК України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 87354,57 грн, та відмовив в задоволенні позову в іншій частині.
Суд обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, що сторони при укладенні договору досягли згоди саме про той розмір процентів, пені, які зазначені у наданих на підтвердження позову доказів, на яких саме умовах був укладений договір приєднання позивач належним чином не довів.
Так, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 207 ЦК України до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору.
Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
З матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2010 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодилась, що заява, разом із пам'яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. При цьому згадана Анкета-заява не містить обов'язку позичальника сплачувати певні проценти за користування кредитом та неустойку у разі порушення своїх зобов'язань.
Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, виписку за рахунком позичальника, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспортів на ім'я відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому згадана презумпція відповідно до конституційного принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, діє лише при доведеності позивачем факту укладення договору на певний умовах.
Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов'язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України не можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Виходячи зі змісту поняття публічності норми статей 633, 634 ЦК України можуть застосовуватися лише якщо умови цього договору реально доступні невизначеному колу осіб.
Роздруківка із сайту позивача в мережі Інтернет не може виступати належним доказом, оскільки таку публікацію не можна вважати загально доступною, а цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Матеріали справи не містять належних підтверджень, що позичальник при підписанні Анкети-заяви, мав реальний доступ до сайту банку в мережі Інтернет. Тому доводи позову про те, що саме той Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», який доданий до справи, був розміщений на його сайті в мережі Інтернет, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до згаданих Умов є лише припущенням, який суд не вправі брати до уваги.
Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія погоджується з висновком районного суду, що при укладенні кредитного договору не відбулось узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом.
Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Водночас суд відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_1 не використовував кредитні кошти, оскільки така обставина повністю спростовується наданою позивачем до суду першої інстанції випискою за рахунком відповідача, яка відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» щодо первинних бухгалтерських документів, згідно якої відповідачка користувалась кредитними коштами відповідно до визначеного позивачем ліміту, а тому суд згідно ст. 89 ЦПК України має враховувати цей належний і допустимий письмовий доказ, який відповідачем не спростований.
З вказаної виписки з рахунку також вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами, - розраховувався у торгівельних мережах та мережі інтернет, знімала готівку, здійснювала перекази через «Приват 24».
Також, відповідач окрім встановленого кредитного ліміту скористався сервісами банку «Оплата частинами» та «Миттєва розстрочка». Це кредит, який надається клієнту в межах ліміту, що відкриває банк для цього сервісу в кожному конкретному випадку для цього продукту для конкретного клієнта у випадку придбання товару, оплати послуги в торгівельно-сервісних підприємствах та/або в інтернет-магазинах додатково ліміта, що встановлений клієнту на картковий рахунок. Погашення такого кредиту здійснюється шляхом зарахування власних коштів клієнта па картку. Розмір платежу встановлюється за ануїтетною схемою (рівними частинами). Перший платіж списується з кредитної картки клієнта в момент покупки, надалі всі платежі списуються з картки автоматично в дату відкриття договору. Клієнт повинен щомісячно до дати списання коштів поповнити свою кредитну картку будь-яким способом. У випадку, якщо клієнтом щомісячний платіж не внесено, то банком такий платіж списується автоматично, сума платежу зараховується як окремий кредит поверх ліміту вже встановленого на картку, також відбувається і при встановленому обмеженні на картку, або якщо баланс на картці мінусовий. Заборгованість за даною послугою погашалася Банком за рахунок овердрафту встановленого на кредитну картку, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту, є більшою, ніж сума встановленого кредитного ліміту.
Сервіс «Оплата частинами» та «Миттєва розстрочка» не є окремими кредитними договорами, а є тільки додатковими послугами для власників кредитних карт і підписання окремого кредитного договору не вимагається.
Доказів того, що відповідач відмовлялась від згаданих послуг матеріали справи не містять. За відсутності банківських карт зазначені банківські послуги не могли бути надані ОСОБА_1 .
Отже, відповідачка була обізнаною щодо списання відсотків саме за використання кредитного ліміту та про баланс за своїм рахунком, однак не оскаржила такі дії банку, а навпаки, - продовжувала користуватись такими коштами, що свідчить про прийняття розміру нарахованих відсотків в процесі використання банківських послуг.
Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги стосовно неотримання кредитних коштів та повне погашення заборгованості перед банком.
Відповідно до частин першої -третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або)відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Однак, з огляду на визначені ст. 367 ЦПК України межі апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції не переглядає рішення районного суду в частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності є безпідставними з огляду на таке.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
ОСОБА_1 користувалася кредитним коштами вподовж 2010 -2019 років, що підтверджується випискою банку. Останній платіж на погашення заборгованості внесено 15 березня 2019 року в сумі 1000,00 грн -зарахування переказу на картку(а. с.208). також, у грудні 2017 року нею неодноразово здійснювались покупки за допомогою кредитної картки.
З указаним позовом банк звернувся в січні 2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом в оскарженій частині були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Враховуючи викладене, відповідно дост.141ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 28 листопада 2022 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В. Бурлака.
А.В. Котелевець.