Єдиний унікальний номер 725/4366/22
Номер провадження 2/725/599/22
21.11.2022 року м. Чернівці
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:
головуючої судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Ватаманюк В.В,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, -
У серпні 2022 року позивач через свого представника звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №E/V062097 від 13.07.2006 року відповідно о якого банк надав позичальнику кредит в сумі 17000 євро на термін до 01.07.2009 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування на умовах визначених договором. Вказане зобов'язання було забезпечене порукою відповідно до укладеного між банком та ОСОБА_2 договору поруки.
Зазначав, що позичальник належним чином своїх зобов'язань за договором не виконав , що зумовило звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 29.09.2016 року з відповідачів на користь банку була стягнута заборгованість.
Натомість, наявність судового рішення про стягнення заборгованості не свідчить про припинення договірних відносин сторін, оскільки договір діє до виконання сторонами своїх зобов'язань, проте на даний час рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 29.09.2016 року не виконане, а тому банк має право на застосування ст. 625 ЦК України як наслідок невиконання грошового зобов'язання.
Таким чином, вважає, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за період з 29.07.2016 року (дата після звернення до суду з попередньою заявою) по 11.05.2022 року в сумі 970,69 євро.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 3 % річних в сумі 970,69 євро та судові витрати по справі.
В судове засідання представник позивача не з'явився, від нього в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, позові вимоги підтримав та просив позов задовольнити, не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Справа слухалась у відсутності відповідачів, які не з'явились в судове засідання незважаючи на те, що вважаються належним чином повідомленими судом про час та місце розгляду справи за реєстрованим місцем проживання. Про причини своєї неявки суд не повідомили і не подавали відповідної мотивованої заяви про відкладення розгляду справи.
Слід також зазначити, що інформація щодо даної справи розміщується на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою сторінки: http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/, де в розділі «Громадянам» містяться відомості щодо стадії розгляду та дати призначення судових засідань у даній справі.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Оскільки відповідачі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили та не направили відзиву, а представник позивача не заперечував проти розгляду даної цивільної справи за відсутності відповідачів, в судовому засіданні постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що 13.07.2006 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №E/V062097 відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 17000 євро в обмін на зобовязання позичальника сплатити відсотки за користування кредитом у строки встановленні договором та повернути суму кредиту у визначений договором термін (а/с 16-18).
Таким чином, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 виникли кредитно-договірні відносини.
Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Судом встановлено, що 13.07.2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №062097 від 13.07.2006 року відповідно до умов якого поручитель взяв на себе обов'язок нести відповідальність за виконання в повному обсязі позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором (а/с 19).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позичальник належним чином умов договору не виконав, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 29.09.2016 року стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 22257,05 євро, що еквівалентно 608062,61 грн.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків за користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідна правова позиція сформована у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 року №6-2311цс16, а також аналогічні висновки викладені у постанові Великої палати Верхового суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Крім того, відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За наслідками судового розгляду даного спору встановлено, що боржниками не виконано судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим у позивача виникло право на застосування до них цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Така правова позиція висловлена Верховним судом України у справі №6-1206цс15 від 23.09.2015 року.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Таким чином, з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за період з 29.07.2016 року по 11.05.2022 року на суму боргу в розмірі 5592,99 євро, що відповідно до поданого банком розрахунку становить 970,69 євро.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
В постанові від 22 грудня 2021 року у справі №369/3384/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що у разі укладення сторонами кредитного договору, предметом якого є іноземна валюта, суд має ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. Визначення у рішенні еквівалента суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами в національній валюті не відповідає вимогам законодавства.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню в рівних частках судові витрати у вигляді сплаченого позивачем про звернення до суду судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536,541, 543, 546, 549, 550, 554, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором №E/V062097 від 13.07.2006 року в сумі 970,69 євро.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , в рівних частках на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір 2481 грн., а саме по 1240,50 грн. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його вручення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду або через Першотравневий районний суд м. Чернівці відповідно до вимог п. 15.5 Розділу ХІІІ ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці А. В. Федіна