ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2022Справа № 910/10470/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. за участю секретаря судового засідання Степов'юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "Агро-Крушлинці" (вул. Д. Франишина 2, село Стадниця, Вінницький район, Вінницька область, 23241)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" (вул. Академіка Заболотного,154-д, м. Київ, 03143)
про стягнення 809 200,82 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: не з'явилися.
Приватне підприємство "Агро-Крушлинці" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" про стягнення 809 200,82 грн., а саме 253 755,00 грн. боргу, 159 878,44 грн. пені, 649 322,38 грн. процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № П-23/04/2019 контрактації сільськогосподарської продукції від 23.04.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10470/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог та клопотання позивача господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В свою чергу 28.07.2021 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив №27-07/21-1-гск від 27.07.2021 року на позовну заяву, відповідно до якого останній просить суд зменшити розмір процентів річних та встановити їх розмір не більше половини основного боргу, що складає 126 877,50 грн., посилаючись на занадто великий розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій в порівнянні з основним боргом та збитками, які зазнав позивач. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про застосування до вимог позивача про стягнення пені позовної давності, у зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 145 202,85 грн., яка нарахована за період до 23.06.2020 року. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 року за наявності заперечень відповідача проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження постановлено здійснювати розгляд справи № 910/10470/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.09.2021 року.
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному призначене на 15.09.2021 року судове засідання не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року розгляд справи призначено на 13.10.2021 року.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 року та 18.11.2021 року у зв'язку з неявкою в судові засідання представників позивача та відповідача підготовче засідання відкладались на 18.11.2021 та 15.12.2021 року відповідно.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 15.12.2021 року через канцелярію суду14.12.2021 року від позивача надійшла відповідь № 421 від 09.12.2021 року на відзив на позовну заяву, у якій позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків за користування коштами та про відмову у стягненні пені, зазначаючи, що такі дії відповідача свідчать про намір останнього уникнути відповідальності за грубі порушення зобов'язань за договором. При цьому позивач вказує на те, що відповідачем не наведено жодних підстав та обставин для звільнення чи зменшення його відповідальності. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Крім того, за змістом відповіді на відзив позивач просить суд задовольнити уточнені позовні вимоги та стягнути з відповідача пеню у розмірі 145 202,85 грн. та 25% річних у розмірі 421 567,89 грн. відповідно до наданого позивачем до відповіді розрахунку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 року відкладено підготовче засідання на 02.02.2022 року.
У зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 02.02.2022 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 року розгляд заяви призначено на 02.03.2022 року.
Проте, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану з 24.02.2022 року судове засідання, призначене на 02.03.2022 року, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання призначено на 07.07.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2022 року у зв'язку з неявкою представників сторін в підготовче засідання відкладено на 14.09.2022 року.
Судом встановлено, що до початку судового засідання 15.12.2021 року через канцелярію суду від позивача 13.12.2021 року надійшла заява № 416 від 06.12.2021 року про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначає про погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 253 755,00 грн., у зв'язку з чим сума позовних вимог становить 555 445,82 грн., з яких 395 567,38 грн. - 25% річних та 159 878,44 грн. - пені. Заява разом з доказами здійснення часткової оплати та надсилання її копії на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.
В подальшому через канцелярію суду 31.12.2021 року від позивача надійшла заява №454 від 22.12.2021 року про відмову від позовних вимог в частині сплачених відповідачем коштів в сумі 253 755,00 грн., в якій останній просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог та стягнути з відповідача 555 445,82 грн., з яких 395 567,38 грн. - 25% річних та 159 878,44 грн. - пені. Заява разом з доказами надсилання на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи та заяви позивача № 416 від 06.12.2021 року про зміну розміру позовних вимог та №454 від 22.12.2021 про відмову від позовних вимог в частині сплачених відповідачем коштів в сумі 253 755,00 грн. судом встановлено, що в період з 09 по 16 листопада 2021 року відповідачем було сплачено на рахунок позивача заборгованість у сумі 253 755,00 грн., стягнення якої входить до предмету даного спору, на підтвердження чого надано копії відповідних платіжних доручень № 2648 від 09.11.2021 року на суму 50 000,00 грн., №2672 від 12.11.2021 року на суму 50 000,00 грн., №2689 від 15.11.2021 року на суму 60 000,00 грн., №11562 на суму 16.11.2021 року на суму 93 755,00 грн.
За результатами розгляду в судовому засіданні заяви позивача № 454 від 22.12.2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 року на підставі пункту 1 частини 2 статті 46, частини 1, 2 статті 191, пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України прийнято відмову позивача - Приватного підприємства "Агро-Крушлинці" від позовних вимог в частині основного боргу в сумі 253 755,00 грн. та закрито провадження у справі № 910/10470/21 за позовом Приватного підприємства "Агро-Крушлинці" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" в частині стягнення основного боргу в сумі 235 755,00 грн. у зв'язку з відмовою від позовних вимог позивача.
Ухвалено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням предмету позову про стягнення 555 445,82 грн., а саме 395 567,38 грн. 25 % річних та 159 878,44 грн. пені.
Також зазначеною ухвалою суду від 14.09.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/10470/21 з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині основного боргу в сумі 253 755,00 грн. та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.10.2022 року.
Уповноважені представники позивача та відповідача в підготовче судове засідання по розгляду справи по суті 13.10.2022 року не з'явились.
Про дату, час і місце судового розгляду позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 010549281987, 0105492819995.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, судом враховано викладене в заявах позивача клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника ПП «Агро - Крушлинці».
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та відповідач не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники сторін не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи 13.10.2022 року виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін та третіх осіб, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 23 квітня 2019 року між Приватним підприємством «Агро-Крушлинці» (продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросем» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір контрактації сільськогосподарської продукції №П-23/04/2019 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець зобов'язується виростити і передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію - сировину насіння першого покоління гібридів соняшнику (далі - товар) врожаю 2019 року в кількості, якості, вазі, узгоджених сторонами в цьому договорі, а покупець зобов'язується сприяти продавцю в вирощуванні зазначеного товару, прийняти товар (поставлений насипом) і провести розрахунки за товар в термін, в розмірі та в порядку, передбачених цим договором.
Розділами 1-13 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товару, ціну та загальну суму договору, умови та термін поставки, порядок розрахунків, форс-мажор, відповідальність сторін, умови вирощування товару, права та обов'язки покупця, права та обов'язки продавця, порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно пункту 13.2 Договору термін дії договору встановлюється від дати його підписання до 01 квітня 2020 року, але не пізніше, ніж сторони виконають свої зобов'язання за даним договором.
Вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором контрактації сільськогосподарської продукції, який регулюється нормами §4 глави 54 Цивільного кодексу України та §2 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 272 Господарського кодексу України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 713 Цивільного кодексу України визначено, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.
За приписами частини 2 статті 713 Цивільного кодексу України до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. (частина 2 статті 662 ЦК України)
Відповідно до умов пункту 1.2 Договору продавець має право поставляти покупцю тільки вирощену ним самим продукцію з батьківських ліній, поставлених покупцем.
Під терміном товар у даному Договорі мається на увазі насіння першого покоління гібридів соняшнику, вирощене з батьківських ліній, поставлених покупцем, що відповідають вимогам, зазначеним в розділі 2 Якість товару цього Договору (п.1.4 Договору).
Виробничими майданчиками є село Малі Крушлинці, Вінницький район, Вінницька область (пункт 1.5 Договору).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Покупець зобов'язується забезпечити своєчасне надання транспорту для збору врожаю (сировини) і своєчасний вивіз урожаю (сировина) від продавця на насіннєвий завод, вказаний в п. 2.7 Договору. Всі ризики по доставці зібраного врожаю лягають на покупця (п.4.1 Договору).
Попередня кількість товару - 55 000,00 метричних кілограм. Кількість товару може бути змінено виходячи з врожайності, отриманої на полі, зазначеному в п.1.5 - виробничий майданчик (п.3.1 Договору).
Відповідно до пункту 4.2 Договору передача вороха (сировини насіння після збирання комбайном, до первинної очистки та сушки), здійснюється шляхом підписання Акта приймання вороха в день закінчення збирання представником покупця та продавця. В акті зазначається вага вивезеної продукції (вороха).
Остаточне приймання продукції та підписання Акта виходу сировини насіння гібриду соняшнику проводиться після закінчення калібрування насіння на насіннєвому заводі та отримання даних про вихід насіння, але не пізніше 15 грудня поточного року (пункт 4.4 Договору).
Право власності на товар переходить від однієї сторони до іншої в момент завантаження товару у транспорт покупця (пункт 4.7 Договору).
Судом встановлено за матеріалами справи та зазначено в позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем передано відповідачу продукцію, а саме: ворох гібриду насіння соняшника НС Х 6059 (НС сумо 007) у кількості 40 020 кг, про що сторонами було складено та підписано Акт №1911/19-1 здачі-приймання чистого насіння соняшнику від 19.11.2019 року. Відповідно до вказаного акту сторони дійшли згоди про те, що загальна розрахункова вартість за комерційне насіння соняшника складає 1 248 755,00 грн.
Відповідно до пункту 4.5 Договору продавець зобов'язаний надати видаткову накладну не пізніше як через 10 днів після підписання Акта виходу сировини насіння гібриду соняшнику.
Так, на виконання умов пункту 4.5 Договору позивачем було надано відповідачу видаткову накладну №97 від 22.11.2019 року на загальну суму 1 248 755,00 грн., в т.ч. ПДВ, копія якої наявна в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару (сировини насіння соняшника) відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін та підписами на видатковій накладній та акті здачі - приймання представників постачальника - ПП «Агро-Крушлинці» та покупця - ТОВ «Євросєм».
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
За умовами п.2.1 Договору якість товару, який має бути поставлений продавцем, повинна відповідати наступним показникам: вологість - не більше 7,00 %, сміттєва домішка - не більше 1,0%, схожість - більше 85%, рівень гібридності - не менше 99%, інші показник якості товару - згідно ДСТУ2240-93. Насіння сільськогосподарських культур. Сортовні та посівні якості. Технічні умови.
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним підприємством «Агро - Крушлинці» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з виготовлення (вирощування) та передачі товару - насіння соняшника НС Х 6059 (НС сумо 007) на загальну суму 1 248 755,00 грн. відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Євросем», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем у поданому до суду відзиві.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 3.3 Договору загальна сума договору на момент його підписання орієнтовно становить 1 950 000,00 грн. з ПДВ
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що покупець здійснює попередню оплату по договору згідно наступного графіку:
250000 грн. - до 01 травня 2019 року;
250000 грн. - до 01 жовтня 2019 року.
Згідно з пунктом 5.2 Договору остаточний розрахунок проводиться після підписання Акту виходу сировини насіння гібриду соняшнику за наступним графіком:
50% від суми за мінусом платежів вказаних у пункті 5.1 - до 25 грудня 2019 року.
50% від суми за мінусом платежів вказаних у пункті 5.1 - до 15 лютого 2020 року.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
В матеріалах справи наявна копія виставленого позивачем рахунку на оплату №62 від 22.11.2019 року на суму 1 248 755,00 грн.
Отже, враховуючи визначену сторонами на підставі Акту №1911/19-1 здачі-приймання від 19.11.2019 року загальну вартість товару у розмірі 1 248 755,00 грн., а також умови пунктів 5.1, 5.2 Договору, відповідач мав здійснювати розрахунок за товар в наступних розмірах та строки:
до 01.05.2019 року - 25 000,00 грн. (сума попередньої оплати);
до 01.10.2019 року - 25 000,00 грн. (сума попередньої оплати);
до 25.12.2019 року - 374 377,50 грн. (50% від 748 755,00 грн. (1 248 755,00 грн. - 50 000,00 грн.);
до 15.02.2020 року - 374 377,50 грн. (50% від 748 755,00 грн. (1 248 755,00 грн. - 50 000,00 грн.).
Таким чином, підписання покупцем (ТОВ «Євросем») видаткової накладної №97 від 22.11.2019 року на суму 1 248 755,00 грн., яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксуює факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості товару не виконав, здійснивши повну оплату товару у загальній сумі 1 248 755,00 грн. з порушенням визначених правочином строків, а саме платіжними дорученнями з посиланням на реквізити вказаного рахунку № 62 від 22.11.2021 року: №10241 від 09.04.2020 року на суму 20 000,00 грн., №10446 від 08.05.2020 року на суму 15 000,00 грн., №4054 від 02.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., №4117 від 04.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., №4139 від 08.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., №11249 від 14.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., №4240 від 17.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., №4275 від 22.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., № 4347 від 24.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., № 4368 від 29.12.2020 року на суму 50 000,00 грн., № 4605 від 26.01.2021 року на суму 100 000,00 грн., № 4667 від 28.01.2021 року на суму 50 000,00 грн., № 4682 від 29.01.2021 року на суму 50 000,00 грн., № 4872 від 11.02.2021 року на суму 100 000,00 грн., №4983 від 19.02.2021 року на суму 100 000,00 грн., № 5014 від 23.02.2021 року на суму 50 000,00 грн., № 5099 від 26.02.2021 року на суму 50 000,00 грн., №5357 від 19.03.2021 року на суму 30 000,00 грн., № 5433 від 23.03.2021 року на суму 15 000,00 грн., № 6112 від 19.05.2021 року на суму 15 000,00 грн., № 2648 від 09.11.2021 року на суму 50 000,00 грн., №2672 від 12.11.2021 року на суму 50 000,00 грн., №2689 від 15.11.2021 року на суму 60 000,00 грн., №11562 від 16.11.2021 року на суму 93 755,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної оплати поставленого згідно з умовами Договору товару.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як визначено умовами пункту 7.5 Договору у разі несвоєчасної оплати товару згідно з пунктом 5 даного Договору покупець сплачує продавцю 0,07 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочки.
Поряд з цим, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 від 19.03.2020 року до Договору від 23.04.2019 року сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати товару згідно договору покупець сплачує продавцю 25% річних від суми прострочених зобов'язань.
З метою досудового врегулювання спору позивач 02.04.2021 року звертався до відповідача з листом - вимогою №1 від 01.04.2021 року про сплату суми боргу з урахуванням штрафних санкцій, передбачених Договором та Додатковою угодою у розмірі 563 575,00 грн.
Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача та отримання останнім 05.04.2021 року підтверджується наданими позивачем оригіналом фіскального чеку від 02.04.2021 року та витягом з офіційного сайту поштового оператора АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 2102703841109.
Зокрема, після отримання вимоги відповідач здійснив часткову оплату суми основного боргу у розмірі 15 000,00 грн. платіжним дорученням №6112 від 19.05.2021 року.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та заявах № 454 від 22.12.2021 року, № 465 від 22.02.2022 року і встановлено судом, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач виконав з порушенням встановленого строку, в результаті чого позивачем на підставі пункту 7.5 Договору та пункту 1 Додаткової угоди №1 від 19.03.2020 року до Договору нараховано відповідачеві штрафні санкції у вигляді пені в сумі 159 878,44 грн. за період з 02.05.2019 року по 15.08.2020 року та 25% річних в сумі 395 567,38 грн. за період з 02.05.2019 року по 15.06.2021 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження сплати штрафних санкцій за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору контрактації сільськогосподарської продукції №П-23/04/2019 від 23.04.2019 року та Додаткової угоди №1 від 19.03.2020 року суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткової угоди до нього на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк в порушення умов Договору здійснив оплату товару з порушенням визначеного строку.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, за умовами пункту 7.5 Договору у разі несвоєчасної оплати товару згідно з пунктом 5 даного Договору покупець сплачує продавцю 0,07 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочки.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, за умовами пункту 1 Додаткової угоди №1 від 19.03.2020 року до Договору у разі несвоєчасної оплати товару згідно договору, покупець сплачує продавцю 25% річних від суми прострочених зобов'язань.
При цьому суд наголошує, що положення пункту 1 Додаткової угоди №1 до Договору щодо нарахування процентів річних у розмірі 25% не суперечить положенням статті 625 Цивільного кодексу України, а тому нарахування процентів річних у спірних правовідносинах повинно здійснюватися у визначеному умовами Договору розмірі.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати товару за Договором позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 159 878,44 грн. за період 02.05.2019 - 15.08.2020 року, а також на підставі пункту 1 Додаткової угоди №1 від 19.03.2020 року до Договору 395 567,38 грн. - 25 % річних за період 02.05.2019 - 15.06.2021 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та відсотків річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Натомість, у відзиві на позовну заяву відповідачем викладено клопотання про зменшення розміру нарахованих процентів річних, а також про застосування до вимог про стягнення пені строків позовної давності.
Щодо здійсненого позивачем розрахунку 25 відсотків річних суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Натомість, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 254 Цивільного кодексу України та умов пунктів 5.1, 5.2 Договору щодо граничних строків виконання зобов'язання з оплати товару, а також ураховуючи вихідні та святкові дні (оскільки 02.05.2019, 26.12.2019 та 16.02.2020 є вихідними днями), позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, що не відповідає приписам чинного законодавства та умовам правочину.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 25 процентів річних судом встановлено, що розмір процентів, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 393 150,03 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 393 150,03 грн. процентів річних.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано заяву про застосування строку спеціальної позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за період до 23.06.2020 року у розмірі 145 202,85 грн., оскільки позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами після спливу строку позовної давності, що, в свою чергу, на переконання відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині згідно статті 267 Цивільного кодексу України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 21.08.2019 року у справі №727/9352/17.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, як зазначено в пункті 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем на підставі спірного Договору товару, що є підставою для застосування передбачених приписами статті 549 Цивільного кодексу України штрафних санкцій у вигляді пені.
Наразі як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із даним позовом 24.06.2021 року (згідно наявного в матеріалах справи поштового конверту), а отже, враховуючи граничні строки оплати поставленого товару за умовами Договору, нарахування позивачем пені за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 02.05.2019 року по 23.06.2020 року відбулося з пропуском позовної давності, у зв'язку з чим за висновками суду заява відповідача про застування позовної давності до вказаних вимог є обґрунтованою, та, відповідно, позовні вимоги позивача у вказаній частині задоволенню не підлягають.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення згідно п. 7.5 Договору пені встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням пропуску позовної давності щодо частини нарахування пені,
становить 6 751,07 грн., а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 6 751,07 грн.
Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 393 150,03 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних є обґрунтованими в сумі, визначеній судом, а саме 393 150,03 грн.
Щодо заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих процентів річних та стягнення їх у розмірі не більше половини основного боргу, що складає 126 877,50 грн., суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18).
В свою чергу згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мали передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов'язань та наступне понесення витрат.
В свою чергу суд наголошує на вищезазначеній нормі статті 42 Господарського кодексу України щодо визначення господарської діяльності відповідача, в процесі реалізації якої було укладено спірний Договір, як підприємницької, а отже такої, що зумовлює певні пов'язані з нею ризики.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених процентів річних, які нараховують за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така міра відповідальності застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Як зазначалось судом вище передбачені ст. 625 ЦК України відсотки мають компенсаційний характер та застостовуються з метою захисту кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами.
Відтак, застосування неустойки, відсотків та інфляційних нарахувань має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.
За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому господарський суд наголошує, що обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача, а відтак не приймає до уваги посилання відповідача на значний розмір нарахувань, враховуючи визначення останнього та погодження сторонами саме умовами спірного Договору.
Одночасно суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного Договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні (погодженні) умов договору, у тому числі й умов, викладених у Додатковій угоді № 1 від 19.03.2020 року до Договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах та узгодили ці умови, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Наразі, сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України.
З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача процентів річних, суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення розміру 25 % річних, заявлених позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленого товару згідно Договору від 23.04.2019 року, у зв'язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені) та процентів річних, розмір заборгованості зі сплати яких частково відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної оплати товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі 6 751,07 грн. пені та 393 150,03 грн. процентів річних відповідно,
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" (вул. Академіка Заболотного, 154-д, м. Київ, 03143; код ЄДРПОУ 39007360) на користь Приватного підприємства "Агро-Крушлинці" (вул. Д. Франишина 2, село Стадниця, Вінницький район, Вінницька область, 23241; код ЄДРПОУ 36199030) 6 751 (шість тисяч сімсот п'ятдесят одну) 07 грн. пені, 393 150 (триста дев'яносто тисяч сто п'ятдесят) грн. 03 коп. процентів річних та 5 998 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 52 коп. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 24 листопада 2022 року.
Суддя А.М. Селівон