Справа № 638/6869/19
Провадження № 2/638/1895/22
14 листопада 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Цвірюка Д.В.,
за участю секретарів Ткаченко К.С., Межирицької В.Ю., Куценко К.Д.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, ч.2 ст.625 ЦК України, ч.1 ст.1048 ЦК України у розмірі 507 500 Євро, в тому числі 2,5 відсотки від позиченої суми за місяць - 252 000 Євро та 0,25 відсотки пені від загальної суми за кожен день прострочення - 255 500 Євро.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.03.2016 року Дзержинський районний суд м.Харкова ухвалив рішення, яким частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 , а саме стягнуто із ОСОБА_3 суму заборгованості в розмірі 2 197 300,00 грн. 12.05.2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалив рішення, яким в повному обсязі задовольнив позовні вимоги, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 22 451 719,21 грн., з яких сума позики - 6 814 613,96 грн.; відсотки за користування коштами - 9 418 770,01 грн.; пеня від загальної суми за кожен день прострочки - 6 218 335,24 грн.. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 12.05.2016 року залишено без змін судом касаційної інстанції. Зазначає, що відповідачем за період з 2017 по 2019 роки в рахунок часткового погашення заборгованості за рішенням Апеляційного суду Харківської області повернуто позивачу частину суми відсотків за користування коштами у розмірі 10 000 Євро, про що останньому було видано розписку. Решту заборгованості відповідачем не повернуто, в тому числі і суму позики у розмірі 280 000 Євро. Зазначає, що 15.08.2009 року між ним та відповідачем був укладений Договір позики та розписка до нього, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати грошові кошти у суму 280 000 Євро, а відповідач зобов'язався повернути позичену суму грошей у строк до 01.12.2009 року та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 2,5% від позиченої суми за місяць. За порушення умов Договору винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки, у тому числі неодержану вигоду в порядку, передбаченому ЦК України та сплачує пеню у розмірі 0,25% від загальної суми по Договору за кожен день прострочення. 31.05.2012 року було укладено Додаткову угоду до Договору, згідно умов якої строк надання займу було продовжено до 15.08.2012 року, а умови п.3.4 та 4.1 Договору залишено без змін щодо сплати відсотків та пені.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Посилається на норми статей 1048, 1050, 1054, 625, 526, 509 та зазначає про відсутність належних та допустимих доказів, незрозумілість на яку саме суму були нараховані відсотки та штрафні санкції та чи не було порушено строки позовної давності із зверненням до суду. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 01.07.2019 року після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 04.03.2020 року позовну заяву залишено без розгляду, яка ухвалою Харківського апеляційного суду від 05.08.2020 року залишена без змін. Постановою Верховного Суду від 10.02.2021 року зазначені судові рішення скасовані та справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 10.08.2021 року закрито підготовче провадження у справі та її призначено до судового розгляду.
Ухвалами суду від 01.11.2021 року, 02.02.2022 року, 18.07.2022 року та від 15.09.2022 року витребувано докази від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка Олександра Валентиновича.
Позивач в судове засідання не з'явився, просив справу розглянути у його відсутність.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оглянувши матеріали цивільної справи №638/13217/15-ц, оцінивши кожний окремо та у їх сукупності й взаємозв'язку, дійшов наступного висновку.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.03.2016 року по справі №638/13217/15-ц позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто із ОСОБА_3 на його користь 2 197 300,00 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за договором позики б/н від 15.08.2009 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду від 25.10.2017 року, рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 10.03.2016 року змінено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 загальну суму заборгованості у розмірі 22 451 719,96 грн., з яких сума позики - 6 814 613,96 грн.; відсотки за користування коштами - 9 418 770,01 грн.; пеня від загальної суми за кожен день прострочки - 6 218 335,24 грн..
Так, судовими рішеннями встановлено наступні обставини:
-15 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній надав відповідачу у борг 280 000 євро, що було еквівалентно 3 360 000 грн., які відповідач зобов'язався повернути до 01 грудня 2009 року.
-пунктом 3.4 договору позики передбачено, що по закінченню строку дії договору боржник повинен сплатити позикодавцю суму боргу та проценти за користування грошима у розмірі 2,5 % від суми позики в місяць.
-пунктом 4.1 договору сторони погодили, що за порушення умов цього договору винна сторону повертає іншій стороні понесені збитки, в т.ч. упущену вигоду в порядку, передбаченому ЦК України, і сплачує пеню в розмірі 0,25 % від загальної суми договору за кожен день прострочення.
-31 травня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду, якою строк повернення коштів було продовжено до 15 серпня 2012 року. Умови пунктів 3.4, 4.1 договору позики залишились без змін.
У відповідності до пункту 4 статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене, зазначені вище обставини мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи та не підлягають доказуванню.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідачем станом на 12.05.2019 року сума позики не повернута, на виконання судового рішення сплачено 10 000 Євро на погашення заборгованості за відсотками. При цьому 2,5 % від суми позики в місяць за період з 12.05.2016 року по 12.05.2019 року складає 252 000 Євро та 0,25 % пені від загальної суми за кожен день прострочення за останні 12 місяців з 12.05.2019 року складає 255 500, а всього неповернута загальна сума боргу становить 507 500 коп., яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
За змістом ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
З огляду на викладене, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти та пеня, передбачені п. п. 3.4, 4.1 договору, розрахунок яких наведений позивачем у заяві, з яким суд погоджується.
Разом із цим, відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.
Сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом
Вказані правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, які розглянуті ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають відсотки у розмірі 7 413 840 гривень, що станом на 12.05.2019 року еквівалентно 252 000 Євро, та пеня у розмірі 7 516 810 гривень, що станом на 12.05.2019 року еквівалентно 255 500 Євро.
При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Натомість, матеріали справи не містять та не надано представником відповідача в судовому засіданні доказів погашення суми основного боргу перед позивачем, що могло вплинути на розрахунок відсотків та пені.
Не отримано таких доказів і судом на виконання ухвал про витребування доказів. Так, з листа, надісланого на адресу суду приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. від 26.09.2022 року вбачається, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №638/13217/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 загальної суми заборгованості у розмірі 22 451 719,21 грн.. При примусовому виконанні вимог виконавчого листа стягнень суми боргу не проводилось, станом на 26.09.2022 року боржником в самостійному порядку погашення боргу не здійснювалось.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у загальному розмірі 14 930 650 гривень, що станом на 12.05.2019 року еквівалентно 507 500 Євро, яка включає відсотки у розмірі 7 413 840 гривень та пеню у розмірі 7 516 810 гривень.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги звільнення позивача від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 605 гривень.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 19, 76-82, 89, 133 - 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором у загальному розмірі 14 930 650 (чотирнадцять мільйонів дев'ятсот тридцять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень, що станом на 12.05.2019 року еквівалентно 507 500 Євро, яка включає відсотки у розмірі 7 413 840 (сім мільйонів чотириста тринадцять тисяч вісімсот сорок) гривень та пеню у розмірі 7 516 810 (сім мільйонів п'ятсот шістнадцять тисяч вісімсот десять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 (дев'ять тисяч шістсот п'ять) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 24.11.2022 року.
Сторони:
позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк