ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2022 року м. Київ № 640/220/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо обмеження у розмірі виплати пенсіонеру ОСОБА_1 нарахованого йому відповідно з вимогами чинного законодавства щомісячного пенсійного забезпечення;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснювати згідно з законодавством України щомісячне пенсійне забезпечення пенсіонера ОСОБА_1 у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2020 відкрито спрощене провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечує про що надав до матеріалів справи письмовий відзив.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугою років як працівник льотно-випробного складу цивільної авіації відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.01.2011.
Суть спору виходить із того, що станом на 01.12.2019 розмір пенсії позивача згідно розрахунку складав 25238,88 грн, однак фактично виплата пенсії здійснена в сумі 16380,00 грн, тобто з обмеженням її граничного розміру.
Намагаючись вирішити спір в позасудовому порядку позивач звернувся до відповідача із запитом.
Листом від 17.12.2019 №304709/02 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав, на його думку, для виплати всієї суми нарахованої пенсії без обмеження максимальним розміром.
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст.90 КАС України належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року №713, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Враховуючи дані положення вказаного Порядку позивачу здійснено перерахунок його пенсії з 22.11.2019.
Однак, відповідно до ч.3 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08 липня 2011 року передбачено, що обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Крім того, пунктом другим розділом II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року визначено, що дія положень даного Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року.
Таким чином, враховуючи те, що пенсія ОСОБА_1 була призначена з 05.01.2011 року на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» від 21 липня 1992 року №418, а 22.11.2019 відповідачем був проведений перерахунок, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем обмеження граничного розміру пенсії останнього на підставі ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VII від 24 грудня 2015 року є неправомірним.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Колишнього короля Греції та інших проти Греції» (The former king of Greece and others v. Greece), заява № 25701/94, п.п.79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.
Відповідно до ч.3 ст.22, ст.64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Тобто, згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються державою і не можуть бути скасовані або обмежені. Звуження змісту прав і свобод особи означає зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або величину (кількість) благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Відповідно до роз'яснень, наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2004 від 17.03.2004, №20-рп/2004 від 01.12.2004, №8-рп/99 від 06.07.1999, №5-рп/2002 від 20.03.2002 , №20-рп/2004 від 01.12.2004).
Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача на нарахування пенсії без її обмеження є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Даний висновок узгоджується із позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 3 жовтня у справі №127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17 та від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.12.2019 року без обмеження максимального розміру з урахування раніше виплачених сум є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача про здійснювати щомісячне пенсійне забезпечення у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії, суд зазначає, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки вона заявлена на майбутнє.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані повністю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню в сумі 420,40 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження у розмірі виплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити нараховану з 01 грудня 2019 року пенсію ОСОБА_1 у повному обсязі без обмежень граничного розміру пенсії, з урахуванням вже проведених виплат.
4. В решті позову відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 420,40 грн (чотириста двадцять грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович