ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про поновлення провадження у справі
24 листопада 2022 року м. Київ № 826/10043/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши питання поновлення провадження у справі
за позовомОСОБА_1
до третя особаУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання незаконним та скасування наказу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі також - відповідач), третя особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - третя особа), про визнання незаконним та скасування наказу.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Бояринцевої М.А. від 20.07.2015 року відкрито провадження у справі.
На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 16.10.2015 року №1199 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2015 року визначено суддю Погрібніченка І.М. для розгляду адміністративної справи №826/10043/15.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І.М. від 19.10.2015 року прийнято адміністративну справу до провадження.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І.М. від 04.02.2015 року зупинено провадження у справі №826/10043/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/9693/13-а за конституційним поданням Верховного Суду України до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 року №4452-VІ.
На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 22.02.2017 року №531 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2017 року визначено суддю Келеберду В.І. для розгляду адміністративної справи №826/10043/15.
Через канцелярію суду 25.05.2017 року надійшло від відповідача пояснення у справі.
На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 року №5811 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №826/10043/15.
15.12.2017 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі також - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017.
Згідно з пунктом 10 частиною першою Розділу VII Перехідних положень, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2018 року суддею Маруліною Л.О. прийнято справу до свого провадження; зобов'язано представників сторін по справі надати до суду клопотання про поновлення провадження у справі № 826/10043/15, якщо відпадуть обставини, які стали підставою для зупинення провадження.
Водночас, станом на 24.11.2022 року клопотань про поновлення провадження у справі від сторін не надходило.
Разом з тим, оскільки станом на 24.11.2022 року подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року Конституційним Судом України не вирішено, а тривале зупинення провадження у справі призводить до порушення права сторін на розгляд справи в розумні строки, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 237 КАС України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що у клопотанні сторони має міститися повідомлення про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.
Так, обставини, які зумовили зупинення провадження у справі не усунуто, а саме, подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 року Конституційним Судом України не вирішено.
Разом з тим, суд бере до уваги правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 12.03.2021 року у справі №826/9693/13-а, із змісту якої встановлено, що провадження у вказаній справі зупинено з підстав, аналогічних підстав, викладених у справі №826/10043/15.
Так, за приписами частини другої статті 152 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 91 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною третьою цієї ж статті Основного Закону України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Тобто, ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 07.08.2015 року №4/1868(15) щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України, не матиме впливу на норми матеріального права, які будуть застосовані судом під час розгляду цієї справи, і не зумовлює зміну правової регламентації спірних правовідносин у законодавстві, чинним станом на час виникнення останніх, а отже й зупинення провадження у даному конкретному випадку не можна вважати виправданим і таким, що є необхідним за цих обставин.
Крім того, у практиці Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ, Суд) неодноразово вирішувалось питання стосовно дотримання гарантованого Конвенцією права на доступ до суду, права на справедливий судовий розгляду упродовж розумного строку.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 18.01.2005 року у справі "Полтораченко проти України" (заява №77317/01) Судом наголошено, що «розумна» тривалість провадження повинна бути оцінена відповідно до обставин справи і з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору (див., серед іншого, Фридлендер проти Франції, №30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд знову повторює, що тільки затримки, які виникли з вини держави, можуть бути підставою для встановлення невідповідності вимогам «розумного строку» (див. Хюмер проти Польщі, №26614/95, п. 66, рішення від 15.10.1999 року).
Більше того, ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (Заяви №58812/15 та 4 інші - див. перелік у додатку) від 17.10.2019, яке набуло статусу остаточного 24.02.2020 року (далі - рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України»), надавав оцінку доводам про порушення прав заявників на доступ до суду та розгляд їх справи упродовж розумного строку.
У пунктах 161, 166 цього рішення зазначено, що причиною порушення прав заявника на доступ до суду та розгляд його справи упродовж розумного строку була затримка у розгляді Конституційним Судом України питання конституційності положень Закону «Про очищення влади». Він відклав розгляд справи на значно довший, ніж тримісячний строк, передбачений Законом України "Про Конституційний Суд України" 1996 року. Заявники наголосили, що відповідно до національного законодавства адміністративні суди були зобов'язані передати питання щодо перевірки конституційності Закону "Про очищення влади" до Конституційного Суду України через Верховний Суд. Конституційний Суд України мав розглянути це питання упродовж строку, встановленого статтею 56 Закону України "Про Конституційний Суд України" 1996 року (див. пункт 80), проте не зробив цього. У результаті справи заявників розглянуті не були. Це порушило їхні права на доступ до суду та розгляд їхніх справ упродовж розумного строку.
Оцінюючи такі аргументи, Суд у пункті 171 рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» повторив, що саме Договірні держави мають організовувати свої судові системи так, щоб їхні суди могли гарантувати кожному право на отримання остаточного рішення у спорах щодо прав та обов'язків цивільного характеру упродовж розумного строку (див. рішення у справі «Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» [ВП], заява N 76943/11, пункт 142, від 29 листопада 2016 року). Розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням критеріїв, встановлених у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки заявника та відповідних органів влади, а також важливості предмету спору для заявника (там само, пункт 143).
У пункті 173 вищевказаного рішення ЄСПЛ вказано, що провадження тривають понад чотири з половиною роки (див. пункти 36, 41 і 43) в одній інстанції, враховуючи також провадження у Конституційному Суді України.
ЄСПЛ у пункті 174 рішення у справі «Полях та інші проти України» визнав, що така тривалість не є короткою в абсолютному вимірі та може порушити питання дотримання пункту 1 статті 6 Конвенції (див. для порівняння рішення у справах «Гінчо проти Португалії», від 10 липня 1984 року, пункти 29 - 41, Серія A N 81; «Требовч проти Словенії», заява N 42863/02, пункти 15 - 17, від 01 червня 2006 року; «Світлана Орлова проти Росії», заява № 4487/04, пункти 41, 50 - 52, від 30 липня 2009 року та «Мошат проти Словаччини», заява N 27452/05, пункти 24 і 25, від 21 вересня 2010 року).
Як наведено у пункті 182 вищезгаданого рішення ЄСПЛ, розгляд справ Конституційним Судом України підпадав під доволі суворо обмежені строки (див. пункт 80). Не можна було очікувати, що заявники знатимуть, що ці строки буде перевищено, особливо з огляду на те, що Верховний Суд України просив Конституційний Суду України розглянути це питання невідкладно. Крім того, коли після закінчення цього строку третій заявник подав клопотання про поновлення провадження, його клопотання було залишено без задоволення (див. пункти 47 і 48). Наведена першим заявником практика також свідчить, що багато інших судів відмовляли у задоволенні клопотань про поновлення проваджень у зв'язку із затримками (див. пункт 103).
Поряд із цим, ЄСПЛ у пунктах 186-194, 196 рішення у справі «Полях та інші проти України» зазначив, що коли провадження у Конституційному Суді України становить частину звичайного провадження, наприклад, коли національні суди передають питання щодо конституційності відповідного положення, провадження у ньому більшою чи меншою мірою може мати значення для оцінки відповідності зазначеного провадження статті 6 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Рошка проти Росії», заява N 63343/00, від 06 листопада 2003 року з подальшими посиланнями).
Аналогічно і в цій справі для оцінки розумності тривалості має враховуватися провадження у Конституційному Суді України, що склало основну частину тривалості проваджень у справах заявників.
Судом встановлено, що тривалість провадження у Конституційному Суді України повинна оцінюватися з урахуванням його конкретної ролі. Його роль, як охоронця Конституції України, робить особливо необхідним, щоб Конституційний Суд України, інколи враховував інші міркування, ніж тільки хронологічний порядок, в якому справи вносяться до реєстру, зокрема характер справи та її важливість у політичному і соціальному розумінні (див. наприклад, згадане рішення у справі «Зюссман проти Німеччини», пункт 56). Ця особливість також має враховуватися під час оцінки ефективності звернення до Конституційного Суду України, як засобу юридичного захисту, та тривалості провадження у ньому. Наприклад, Суд встановив, що провадження тривалістю понад три роки не призвело до неефективності конституційного подання (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Ельчі проти Туреччини», заява N 63129/15, пункт 55, від 29 січня 2019 року).
Проте, Суд вважає, що у цій справі особливості ролі та статусу Конституційного Суду України недостатньо, щоб пояснити затримку у в розгляді ним справи.
Так, судом встановлено, що справа, конституційне провадження у якій відкрите Конституційним Судом України на підставі конституційного подання Верховного Суду України від 07.08.2015 №4/1868(15) щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України, до цього часу не розглянута.
За інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Конституційного Суду України за посиланням - https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya, жодного рішення у вищевказаній справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 07.08.2015 №4/1868(15) досі не прийнято.
У графі «відомості щодо розгляду» зазначено, що: - «справа розглядається Судом з 26.04.2016, продовження розгляду справи 15.09.2020».
Будь-яка інша офіційна інформація про стан провадження вищеназваної справи у Конституційному Суді України, станом на день постановлення цієї ухвали, - відсутня.
Варто зауважити, що провадження у справі №826/25490/15 триває вже майже шість років. У період часу з 27.04.2016 року й по нині, тобто упродовж п'яти років, жодних процесуальних дій не вчиняється.
Це створює ситуацію, за якої заявник, у справі, яка має для нього виняткове значення, оскаржуючи, як він вважає, незаконні акти, протиправні дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, внаслідок яких, за твердженнями позивача, йому завдано значної (у розмірі 1289749,55 гривень) шкоди, яку він просить відшкодувати, маючи легітимні очікування на ефективний і своєчасний судовий захист своїх прав, змушений тривалий час перебувати у стані правової невизначеності, очевидно відчуваючи негативний вплив від неспроможності держави виконати свій головний конституційний обов'язок, закріплений у статті 3 Основного Закону України, щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що, безперечно, є неприпустимим.
Усе вищевикладене у сукупності, з урахуванням строку провадження у цій справі, який, у ракурсі висновків ЄСПЛ, не може вважатися «розумним», свідчить про необхідність вжиття невідкладних заходів для недопущення порушення права позивача на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Таким чином, зважаючи на відсутність у даному конкретному випадку обставин, які б свідчили про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, а також з метою недопущення порушення прав позивача і запобігання перевищенню меж «розумності» строків провадження, суд вважає за необхідне поновити провадження у цій справі зі стадії, на якій його було зупинено.
Приймаючи справу до провадження, в ухвалі суду від 25.07.2018 року про поновлення провадження у справі що після 15 грудня 2017 року (дата набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України) суд, позивач та інші учасники справи перебувають у ситуації, за якої вони зобов'язані, дотримуючись положень чинного процесуального закону, вирішувати справу (для суду) та виступати у суді сторонами адміністративного спору (для позивача та інших сторін), який був ініційований згідно з положеннями попередньої редакції процесуального закону.
Статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.
Відповідно до статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Беручи до уваги те, що у цій справі визначено новий склад суду і адміністративне судочинство надалі здійснюватиметься у відповідності з вимогами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд цієї справи розпочинається спочатку.
Розгляд справи спочатку означає, що, суд зобов'язаний вчинити процесуальні дії, зумовлені необхідністю приведення розпочатого у цій справі провадження у відповідність з вимогами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Разом з тим, з огляду на зміну процесуального законодавства, враховуючи положення 12, 19, 20, 26, 171, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на зміну складу суду, суд дійшов висновку про призначення справи №826/10043/15 до розгляду спочатку у складі головуючого судді Маруліної Л.О. у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Керуючись статтями 31, 33, 237, 241, частиною п'ятою статті 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Поновити провадження у справі №826/10043/15.
2. Призначити справу №826/10043/15 до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.О. Маруліна