24 листопада 2022 року м. Житомир справа № 240/14236/22
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить:
- визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії від 22.03.2021 №0600-0303-8/23002;
- зобов'язати відповідача зарахувати до трудового стажу позивача для обчислення розміру пенсії період роботи з 09.06.1981 по 24.05.1994 в Республіканському виробничому об'єднанні художніх промислів "Чепер" Туркменістан та призначити пенсію за віком з 08.03.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено в призначенні пенсії, з огляду на те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 09.06.1981 по 24.05.1994. Позивач стверджує, що він має необхідну кількість страхового стажу, що підтверджується записами в трудовій книжці.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.08.2022 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та поновлено позивачу строк звернення із вказаним позовом до суду.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, оскільки належними документами підтверджено загальний страховий стаж позивача - 17 років 5 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (необхідно 28 років). Зокрема, не був зарахований період роботи з 09.06.1981 по 24.05.1994 в Республіканському виробничому об'єднанні художніх промислів "Чепер" Туркменістан, так як запис завірений печаткою ТССР, а з 27 жовтня 1991 року проголошено незалежність Туркменістана.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду №01-30-ОС від 14.09.2022 та №01-76В від 10.10.2022 головуюча суддя перебувала на навчанні в період з 19.09.2022 по 23.09.2022 включно та в період з 10.10.2022 по 24.10.2022 включно перебувала у щорічній оплачуваній відпустці.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 22.02.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області, яке викладено у повідомленні про відмову у призначенні пенсії від 22.03.2022 №0600-0303-8/23002, відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що підтверджено належними документами загальний страховий стаж позивача - 17 років 5 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, а тому у призначенні пенсії позивачу відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу - 28 років.
Роз'яснено, що за наявними документами до страхового стажу не зараховано:
- період навчання з 12.03.1981 по 06.08.1981, оскільки в свідоцтві про навчання № 217 від 09.08.1981, міститься виправлення в прізвищі, крім того, період навчання перетинається з періодом проходження військової служби;
- період проходження військової служби з 21.04.1979 по 27.05.1981, так як у військовому квитку НОМЕР_1 від 09.04.1979 міститься виправлення в даті закінчення проходження військової служби;
- періоди роботи з 09.06.1981 по 24.05.1994 в Республіканському виробничому об'єднанні художніх промислів "Чепер", згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 09.06.1981, так як запис завірений печаткою ТССР, а з 27 жовтня 1991 року проголошено незалежність Туркменістана;
- період з 04.10.1995 по 06.06.1996 в ПМК 21 тресту "Ахалводбуд", так як запис про звільнення завірено печаткою іноземною мовою без перекладу;
- період з 01.03.2006 по 03.07.2006 в ТОВ Малинська ПФК, так як згідно даних реєстру застрахованих осіб відсутня сплата страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, позивач не погоджується лише щодо не зарахування періоду роботи з 09.06.1981 по 24.05.1994 в Республіканському виробничому об'єднанні художніх промислів "Чепер".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1статті 92 Конституції України).
Спірні правовідносини регулюються, зокрема Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.
08.12.1991 Україною підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, яка ратифікована 10.12.1991. Туркменістан ратифікував дану Угоду 26.12.1991.
З моменту підписання цієї Угоди на територіях держав, що її підписали, не допускається застосування норм третіх держав, у тому числі колишнього Союзу РСР (ст.11 Угоди).
Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, підписаної у тому числі Україною та Туркменістаном, передбачено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якого з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (ст.11 Угоди).
Відповідачем не доведено з посиланням на належні правові норми своє твердження про недійсність запису трудової книжки, який засвідчений печаткою ТССР, а не печаткою Туркменістану. Стаття 11 Угоди про створення СНД, на яку вказує відповідач, такого положення не містить.
Посилання на норми Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 суд оцінює критично, оскільки дані нормативно-правові акти застосовуються на території України. Крім того, дні акти не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни у зв'язку із припиненням СРСР.
На думку суду, та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботу, та ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження його трудового стажу.
Також слід наголосити, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того, в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Водночас суд зазначає, що запис в трудовій книжці позивача в частині періоду 09.06.1981 по 24.05.1994 виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, а тому не потребує надання уточнюючих довідок.
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що вказані дані трудової книжки містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначений відповідачем недолік, як-то печатка ТССР, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а.
Суд зазначає, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Відтак суд зазначає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача з 09.06.1981 по 24.05.1994 в Республіканському виробничому об'єднанні художніх промислів "Чепер", згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 09.06.1981, а відтак відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача цей період роботи.
Оскільки щодо інших періодів, які не були зараховані відповідачем, позивач не заперечує, тому суд не надає правової оцінки цій частині рішення.
Разом з тим, не зарахування, в тому числі, періоду роботи позивача з 09.06.1981 по 24.05.1994, стало наслідком відмови у призначенні пенсії.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).
Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки саме відповідач наділений повноваженнями щодо розрахунку стажу, віку та призначення пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2021 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність свого рішення, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 72-77, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладене у повідомленні від 22.03.2021 №0600-0303-8/23002.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до трудового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії період роботи з 09.06.1981 по 24.05.1994 в Республіканському виробничому об'єднанні художніх промислів "Чепер" Туркменістан.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2021 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 24 листопада 2022 року.
Суддя Л.А.Шуляк