22 листопада 2022 року ЛуцькСправа № 140/4672/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання неправомірними дій, визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області (далі - відповідач1, Відділ), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач2, Укртрансбезпека), про визнання неправомірними дій посадових осіб Відділу, що полягають у складанні акта від 18.02.2022 №312855 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; визнання протиправною та скасування постанови начальника Відділу про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 №327575.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.02.2022 водій транспортного засобу ОСОБА_2 , використовуючи легковий автомобіль VOLKSWAGEN CRAFTER, номерний знак НОМЕР_1 у власних цілях, припаркував останній за адресою: вул.Конякіна, 30, м.Луцьк.
В той день посадовими особами Відділу було проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено акт №312855 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та встановлено порушення вимог ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: надання послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення без наявності у водія копії договору з замовником послуги.
На підставі встановлених порушень 20.06.2022 відповідачем прийнято постанову №327575 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою вирішено стягнути з перевізника ОСОБА_1 штраф в сумі 17000,00 грн.
Позивач вважає дії посадових осіб відповідача неправомірними, а оскаржувану постанову протиправною, яка прийнята не у спосіб, що визначений законодавством України, необґрунтованою та упередженою, оскільки порушень, які стали підставою для її прийняття, вчинено не було, так як ОСОБА_2 використовував автомобіль для власних потреб. При цьому вказує, що громадяни, які перебували в авто, були знайомими водія, яким не надавалися послуги з перевезення. В ході перевірки водій надав пояснення, що використовує автомобіль для власних потреб в межах міста Луцька, без цілей надання послуг перевезення. В автомобілі були відсутні будь-які таблички, написи, які б вказували, що це автомобіль на замовлення. У осіб, які перебували в автомобілі, не було взято пояснення стосовно того, куди вони прямують та чи надаються їм послуги перевезення.
Таким чином, позивач вважає, що інформація, викладена в акті від 18.02.2022, є тільки припущеннями відповідача, оскільки не містить ніяких належних та достовірних доказів, що могли б підтвердити чи спростувати зазначені обставини.
Крім того, зазначає, що відповідачем порушено строки розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт більш ніж на два місяці, оскільки граничною датою розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт є 19.04.2022.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами (а.с.38).
У поданому до суду відзиві на позов (а.с.45-49) представник відповідача2 вимог ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на те, що в ході рейдової перевірки, проведеної 18.02.2022, водій ОСОБА_2 (працівник позивача, з яким укладено трудовий договір) надав посвідчення водія. При цьому у ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ст.9 Закону України «Про автомобільний транспорт» була неоформлена ліцензія на право надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення, а також був неоформлений договір (його копія) із замовником послуги. Твердження позивача про використання транспортного засобу для власних потреб в межах м.Луцьк спростовуються фото, на якому водій загружає дорожні валізи (що вже є нехарактерним для переміщення по місту) пасажирів на парковці біля ТЦ «Слон», навпроти автостанції (відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» є спорудою або комплексом будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів). Тобто факт здійснення перевезення пасажирів є очевидним, а між перевізником та пасажирами наявна усна домовленість.
Щодо строків розгляду справи представник відповідача вказує на те, що листом від 23.02.2022 №11344/22/24-22 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, який відбудеться 14.03.2022. Однак, у зв'язку із повномасштабним вторгненням росії на територію України та загрозою бомбардувань зазначений розгляд не відбувся. У ході поступового відновлення роботи Укртрансбезпеки листом від 03.06.2022 №15301/22/24-22 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, призначений на 20.06.2022. Як свідчить трекінг Укрпошти, позивач повідомлення отримав. Тобто, позивач використав своє право та був присутнім на розгляді справи.
Представник відповідача2 вважає, що пропуск строку розгляду справи не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови від 20.06.2022 №327575.
На думку представника відповідача2, постанова №327575 від 20.06.2022 винесена законно, а тому просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
07.09.2022 на поштову адресу суду надійшла відповідь на відзив від ФОП ОСОБА_1 , в якій вказав, що доказом того, що позивачем здійснювалося перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення на замовлення мав би слугувати письмовий договір, укладений юридичною або фізичною особою з перевізником. Проте необхідності в укладені такого договору не було, оскільки послуги з перевезення не надавалися. Також зазначає, що надане фото не може слугувати доказом по справі, оскільки не підтверджує зазначеного відповідачем2, крім того на фото видно, що невідомі особи стоять біля автомобіля, проте ніяких валіз на фото немає.
Звертає увагу суду на те, що автомобіль позивача був припаркований на парковці біля торгового центру «Слон» навпроти автостанції, тобто працівники Відділу здійснювали перевірку не в визначеному направленням на рейдову перевірку №013437 від 11.02.2022 місці. У акті від 18.02.2022 №312855 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом зазначено, що перевірка здійснювалася за адресою вул.Конякіна, 30 в м.Луцьку біля торгового центру «Варшавський», не на автовокзалі, автостанції, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянка таксі, стоянках інших транспортних засобів.
Стосовно відеодоказів, що є додатком до відзиву на позовну заяву, які ніби то підтверджують те, що уповноважена особа позивача визнала факт надання послуг з перевезення, позивач зауважує, що водій, який керував транспортним засобом, повідомив, що автомобіль використовується для власних потреб в межах міста Луцька, без цілей надання послуг перевезення, разом з тим громадяни, що перебували в авто, були знайомими водія.
Відповідачем2 визнано пропуск строків розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, при цьому жодних доказів (наказів, розпоряджень) того, що робота відділу на певний період була зупинена, не надано.
Таким чином, позивач вважає, що відзив ніяким чином не спростовує обставин справи і не доводить того, що оскаржувана постанова прийнята законно та обґрунтовано, а дії посадових осіб Відділу є правомірними. З огляду на викладене просить позов задовольнити в повному обсязі (а.с.59-63).
12.09.2022 на поштову адресу суду від представника відповідача2 надійшли заперечення, в яких посилається на те, що наявність трудових відносин між позивачем та водієм ОСОБА_2 підтверджується наданою копією трудового договору від 16.10.2015. Уповноважена особа перевізника (за трудовим договором) ОСОБА_2 підтвердив, що на момент перевірки здійснював перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення (надання послуг здійснювалось не вперше), що зафіксовано за допомогою відеозапису перевірки (є одним із доказів). Окрім того, посадовими особами Укртрансбезпеки зафіксовано як водій перевізника навпроти автостанції у місті Луцьк (біля ТЦ «Варшавський» - у відзиві допущено помилку щодо назви торгового центру) загружає дорожні валізи у багаж автомобіля.
Як свідчить додаток 2 до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.11.2016 №815 (загальнодоступна інформація, що міститься за посиланням (http://dsbt.gov.ua/uk/storinka/nakaz-ukrtransbezpekv-no-815-vid-10112016-pro-prvvnvattva-rishennva-shchodo-zalvshennya-0) перевізник має ліцензію на внутрішні перевезення пасажирів автобусами; міжнародні перевезення пасажирів автобусами. Тобто, позивач, який працює у сфері надання послуг перевезення, знає про необхідність отримання ліцензії. Факт її відсутності, а також договору із замовником послуги (про необхідність якого позивач теж знає судячи із відповіді на відзив) зафіксовано у акті №312855, який є одним (але не єдиним) із доказів у даній справі.
Таким чином позивач знав, на підставі яких документів виконуються перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення, але всупереч вимогам законодавства про автомобільний транспорт вчинив правопорушення (вина позивача). Отже законність винесення постанови від 20.06.2022 №327575 ґрунтується на ряді доказів, доданих до відзиву для дослідження суду.
Крім того зазначає, що місце проведеної рейдової перевірки знаходиться у межах м.Луцьк, який зазначений у направленні на рейдову перевірку №013437, а отже для сумнівів позивача про неналежність місця проведення перевірки немає причин.
Відповідно до наказу «Про встановлення простою у роботі апарату Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів як структурних підрозділів» від 05.03.2022 №208 робота у Відділі була призупинена.
З огляду на вищенаведене, вважає, що до позивача законно застосовано адміністративно-господарський штраф.
Відповідач1 правом подати відзив на позов не скористався.
Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак справу вирішено на підставі наявних у ній матеріалів.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що 18.02.2022 посадовими особами Відділу на підставі направлення від 11.02.2022 №013437 та тижневого графіка перевірки на вул.Конякіна, 30 м.Луцька проводилась рейдова перевірка транспортного засобу VOLKSFWAGEN CRAFTER, номерний знак НОМЕР_2 (власник ОСОБА_1 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , про що складено акт від 18.02.2022 №312855 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.15 зворот).
У наведеному акті зафіксовано, що під час перевірки виявлено порушення щодо перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: договір із замовником послуги, ліцензії.
За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем 20.06.2022 винесено постанову №327575 про застосування до перевізника ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с.48).
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів;
пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами;
перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення - перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін;
послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до частини п'ятої статті 60 Закону України №2344-ІІІ розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті. Постанова про застосування адміністративно-господарських штрафів є виконавчим документом.
За приписами частини восьмої статті 60 Закону України №2344-ІІІ порядок розгляду справи про порушення стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567).
Абзацом першим пункту 25 Порядку №1567 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо здійснення габаритно-вагового контролю та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 02.02.2022 №79, яка набрала чинності 04.02.2022) передбачено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26, 27 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
За змістом частини першої статті 238, частини першої статті 239 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частин першої, другої статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно із частиною першою статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави суду дійти висновку про те, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт в територіальному органі Укртрансбезпеки повинна бути розглянута не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (абзац перший пункту 25 Порядку №1567).
Разом з тим за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом (як вид адміністративно-господарської санкції), а тому його застосування повинно здійснюватися у межах строків, передбачених частиною першою статті 250 ГК України (тобто, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом).
При цьому, нормативно-правовими актами не передбачено, що недотримання строку розгляду справи, визначеного абзацом першим пункту 25 Порядку №1567, має правовим наслідком неможливість застосування до автомобільного перевізника адміністративно-господарського штрафу.
На думку суду, порушення строку розгляду справи, передбаченого абзацом першим пункту 25 Порядку №1567, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування до автомобільного перевізника адміністративно-господарського штрафу, якщо при цьому було дотримано строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені частиною першою статті 250 ГК України.
З матеріалів справи вбачається, що порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону №2344-ІІІ (перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону), було виявлено актом проведення перевірки від 18.02.2022 №312855, тоді як оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №327575 було прийнято 20.06.2022 року, чим не дотримано приписів абзацу першого пункту 25 Порядку №1567 в частині строку розгляду справи.
В той же час, вказану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 №327575 було прийнято з дотриманням строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених частиною першою статті 250 ГК України.
При вирішенні даного спору суд враховує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 (затвердженим Законом України від 14.03.2022 №2119-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 №259/2022 (затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 05.03.2022 №208 «Про встановлення простою у роботі апарату Державної служби України з безпеки на транспорті та її територіальних органів як структурних підрозділів» встановлено простій у роботі апарату Укртрансбезпеки та її територіальних органів як структурних підрозділів апарату Сдуби строком на 1 місяць (а.с.74).
Таким чином, розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт відносно позивача 14.03.2022 відповідно до повідомлення не відбувся з об'єктивних причин, а саме у зв'язку з військовою агресією та введенням в Україні воєнного стану, а також встановленим простоєм.
Разом з тим суд наголошує, що позивачу було забезпечено право на участь у розгляді справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт шляхом направлення повідомлення про розгляд справи 20.06.2022, яке позивач отримав, що підтверджується витягом з трекінгу АТ «Укрпошти» поштового відправлення (а.с.56).
Отже, посилання позивача на порушення строків прийняття оскаржуваної постанови є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того суд констатує, що процедурні порушення не можуть спростовувати суті встановленого порушення.
Щодо оцінки встановленого посадовими особами Відділу порушення суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Абзацом 1 пункту 8 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
У зв'язку з процедурою реорганізації Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 №1579-р в результаті чого були реорганізовані структурні підрозділи шляхом поділу відповідних міжрегіональних територіальних органів зазначеної служби за переліком згідно з додатком до Розпорядження, повноваження Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки перейшли до Відділу державного нагляду (контролю) у Волинської області.
Згідно зі статтею 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення пасажирів.
Частина перша статті 39 Закону №2344-ІІІ визначає, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Частина дев'ята статті 39 Закону №2344-ІІІ передбачає, що документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення є: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
За приписами пунктів 104, 105 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176, для надання послуг з перевезення легковими автомобілями на замовлення (далі - перевезення на замовлення) автомобільний перевізник зобов'язаний використовувати транспорті засоби, які належать йому на праві власності чи користування, що підтверджується відповідними реєстраційними документами, мати відповідну ліцензію і ліцензійну картку на кожен автомобіль. Організація перевезення на замовлення здійснюється за договором, який укладається між автомобільним перевізником, автомобільним самозайнятим перевізником та суб'єктом господарювання, у письмовій формі і повинен містити інформацію про основні характеристики обслуговування, відповідальність сторін, форму та строк проведення розрахунку, марку і клас транспортного засобу, його облаштування, наявність додаткового технічного обладнання.
З наведеного слідує, що ліцензія, договір із замовником послуги є тими документами, наявність яких під час здійснення заходів державного контролю є предметом перевірки щодо дотримання вимог законодавства автомобільними перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення.
Як вбачається з матеріалів справи, спірним питанням в даних правовідносинах є саме факт використання автомобіля, власником якого є позивач, для перевезення пасажирів автомобілем для власних потреб водієм, з яким укладений договір від 16.10.2015 (а.с.55).
Так, державними інспекторами Відділу було проведено рейдову перевірку, за результатами якої складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18.02.2022 №312855.
У вказаному акті зазначено, що за результатами перевірки транспортного засобу, що належить позивачу, водій ОСОБА_2 надав документ, що посвідчує особу, посвідчення водія НОМЕР_3 від 23.10.2013 та посадовими особами відділу виявлено порушення вимог статті 39 Закону №2344-ІІІ щодо надання послуги з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення без наявності у водія копії договору з замовником транспортних послуг та ліцензії.
Однак суд звертає увагу на те, що відповідач, стверджуючи, що автомобілем VOLKSFWAGEN CRAFTER, номерний знак НОМЕР_2 , 18.02.2022 здійснювалось перевезення пасажирів на замовлення, не зазначив в акті перевірки чи в інших документах замовника цих послуг, крім того, матеріали перевірки не містять пояснень пасажирів, хоча в акті перевірки вказано, що в салоні автомобілю на час перевірки знаходилось 6 пасажирів.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідач по справі мав довести факт здійснення перевізником пасажирських перевезень легковим автомобілем на замовлення.
Суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Діючим законодавством не визначено такий акт, як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб'єктами, а тому, з метою дотримання принципу змагальності сторін, диспозитивної та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріплених у КАС України, наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.
Стверджуючи на доведеність факту вчинення позивачем порушення статті 39 Закону №2344-ІІІ, відповідач посилається лише на акт перевірки від 18.02.2022 №312855, у якому зазначено лише загальні відомості про автомобіль марки VOLKSFWAGEN CRAFTER, номерний знак НОМЕР_2 , дані про водія, а також вказано, що при перевірці виявлено відсутність договору із замовником послуг на перевезення пасажирів та ліцензії.
Натомість в акті перевірки не вказано інформацію про пасажирів - замовників послуг та матеріали перевірки не містять їх пояснень. Доданий до відзиву відеозапис з нагрудної камери інспектора (а.с.58), який триває всього лише 1 хв 25 с, не містить повної інформації про обставини перевірки, відео автомобіля разом з пасажирами, ідентифікацію осіб пасажирів, при цьому відсутні їх пояснення щодо обставин їх перевезення позивачем, зроблені на відеозапис. Крім того, на відеозаписі не зафіксовано питання інспектора про здійснення водієм перевезення пасажирів на замовлення та чіткої ствердної відповіді водія на нього. У документах, складених інспектором, відсутні пояснення стосовно того, на підставі яких ознак посадові особи дійшли висновку про здійснення позивачем саме пасажирських перевезень на замовлення та чи попередньо узгоджувались такі замовлення. Долучене до відзиву фото (а.с.52) не відображає повної інформації, викладеної в акті перевірки щодо марки та номера автомобіля, кількості пасажирів, а також не містить дати проведеної фотозйомки.
Тобто, із матеріалів перевірки, в тому числі із долученого відеозапису із нагрудної камери інспектора, який проводив перевірку, неможливо встановити факту попереднього замовлення пасажирами у позивача послуг із перевезення та договірних умов такого перевезення, зокрема інспектором не з'ясовано комерційної основи такого перевезення. Інспектором не отримано пояснень у пасажирів, чи здійснювали або чи будуть вони здійснювати оплату за перевезення.
При цьому у акті перевірки водієм надано пояснення про те, що перевезення здійснював у власних потребах у межах м.Луцька, без корисливих цілей.
Згідно із абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Однак суд звертає увагу, що за приписами абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян не за не оформлення документів, а за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону.
При цьому факт здійснення перевезення пасажирів на замовлення має бути встановлений, зафіксований та підтверджуватись належними і допустимими доказами.
Проте, надані відповідачем2 докази не підтверджують зазначений факт.
Суд зазначає, що висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях. У разі коли норми законодавства, доводи сторін чи матеріали справи припускають неоднозначне трактування на користь як позивача, так і відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд застосовує їх на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Разом з цим, саме відповідач по справі мав довести факт здійснення перевізником пасажирських перевезень легковими автомобілями на замовлення та що він є перевізником у розумінні Закону №2344-ІІІ.
З огляду на вищевикладене суд виснуває, що матеріалами справи не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення у сфері законодавства про автомобільний транспорт, відтак застосування до нього адміністративно-господарського штрафу згідно з оскаржуваною постановою є протиправним.
Інші доводи сторін не спростовують встановлені обставини у даній справі.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача1 щодо складання акту від 18.02.2022 №312855 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, то вона не може бути задоволена судом з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки (рейдової перевірки (перевірки на дорозі)) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку (пункт 24 Порядку №1567).
Отже, акт перевірки є документом, у якому фіксуються обставини перевірки та встановлені в ході її проведення порушення, та носить інформаційний характер.
Судом встановлено, що акт від 18.02.2022 №312855 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складений відповідно до затвердженої форми (додаток 3 до Порядку №1567).
Суд вважає за необхідне зазначити, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 23.06.1997 №2-зп, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, як нормативні, так і ненормативні правові акти завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язкові до виконання; спрямовуються на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.
В свою чергу висновки органу контролю, викладені у акті за результатом перевірки, мають юридичне значення для позивача лише після того, коли вони будуть відображені у рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу.
Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті є захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками перевірки, закріпленими у акті, складеними за її результатами та втіленими у відповідних рішеннях органу контролю, вимога про визнання протиправними дій щодо складання, оформлення та підписання акту перевірки не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішень органу контролю, у даному випадку постанови Відділу про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 №327575.
Зазначена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є предметом оскарження у даній справі, в тому числі, з мотивів помилковості висновків відповідача щодо вчиненого порушення Закону №2344-III, та такому рішенню судом надана оцінка.
За змістом частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Таким чином, за на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2481,00 грн, сплачений відповідно до квитанції від 02.07.2022 (а.с.8).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про автомобільний транспорт», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2022 №327575.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач1: Відділ державного нагляду (контролю) у Волинській області (42020, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Підгаєцька, 3);
Відповідач2: Державна служба України з безпеки на транспорті (03135, м.Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій